Байка про блазнів

Мільярди В Кишені / Кілька Базових Питань / Що Відбулося З Залужним / Пастка Для Країни

Після прочитання багатьох журналістських аналітичних матеріалів, репортажів, вивчення експертних думок, експрес-реплік очевидців – військових та волонтерів – з приводу поточних подій на Харківщині, з’явилося кілька стратегічних запитань.
Зараз популярно будувати плани на майбутнє: що і як робити після перемоги; хто це буде робити; яким чином і т.п.

Збирають цілі міжнародні конференції з купою віп-персон, потенційних інвесторів, українських чиновників, і всі з серйозними обличчями оголошують плани відбудови. А що там казати, навіть зараз країна із непорушною вірою в перемогу будує і ремонтує дороги та інфраструктуру, вкладає неймовірні сотні мільйонів у ремонти прикордонних шкіл та таке інше. Ось вам приклад: зовсім неподалік від Часового Яру (так-так, того самого, що штурмують кацапи), в Костянтинівці Донецької області планується ремонт дороги на невеличкій вулиці за 47 млн грн. Тендер оголошено 2 травня 2024 р. о 15.45. Замовник: управління комунального господарства. Не вірите? Тендер ID: UA-2024-05-02-008695-a. Безпрограшний майже варіант, між іншим. Як не окупують, то попсують дорогу снарядами і мінами, рахуйте потім, скільки вкрали.
Думаю, якщо пошкребти гарненько, то в місцевих і державному бюджетах можна віднайти мільярди коштів, потенційно готових до дерибану. Але це так, дрібниці, помітки на полях. Повернемося до питань базових.

Отже, перед тим, як відповісти на запитання, коли Україна переможе і як проляже лінія розмежування – як на мапі 1991 року, повернеться до статус-кво лютого 2024-го чи пройде по лінії Керзона, як сто років тому – є сенс подумати над наступними твердженнями…

Дурна і недосвідчена людина не могла так майстерно і витончено провалити мобілізацію, непомітно в очах суспільства переклавши провину на військових (ТЦК). Це могла зробити лише людина розумна і спеціально навчена.

Нефахова і випадкова людина не може проводити настільки шкідливу для держави і народу інформаційну політику під час війни. Це може цілеспрямовано робити лише висококваліфікований спеціаліст.

Тільки напрочуд далекоглядна людина може дати команду розпочати будівництво фортифікаційних споруд на кордоні та лінії зіткнення лише наприкінці другого року війни. І тільки ще далекоглядніша могла на державному рівні доручити це робити цивільним підрядникам. Бо дурна б людина, остерігаючись повторного нападу, почала б це робити одразу після деокупації. А підряди б віддала інженерним військам і підрозділам, які там триматимуть оборону. І ці споруди зводили б обмежено придатні мобілізовані будівельники та люди суміжних спеціальностей віком 55+ та артеріальним тиском 190 на 110. І тоді більшість з них би вижила, а не померла від серцевих нападів у військових шпиталях або учбових центрах, а фортифікаційні споруди стояли б аж до самого ядерного удару, а солдати б в них тримали оборону і теж були б живі.

Цей список діянь «дурних блазнів», як постійно обзивають керівництво України їхні політичні опоненти та спільники, можна продовжити до загальновідомих «хто розмінував Чонгар», «хто здав південь», «хто розвалив ракетобудівну програму», «хто не давав перед війною грошей на армію», «хто переконував людей, що війни не буде». Це ж все вони, дурні й недалекі «зелені» блазні.

А ви знаєте, я так не думаю.

У цьому контексті цікава історія відбулася з Валерієм Залужним. Бойовий генерал, людина, яка своїми рішучими діями, по суті, врятувала Україну в лютому-березні 2022-го р. Залужний на час звільнення мав майже 90% рейтингу народної довіри. І це вперше, напевне, в історії незалежної України, коли найрейтинговіший політик добровільно раптом зникає з публічного простору на кілька місяців; бойовий генерал із величезним досвідом раптом опиняється хворою людиною, і, в такий тяжкий час для країни, опиняється не на бойовому посту, а на комісії ВЛК і комісується зі Збройних сил. Більш того, отримує посаду посла у Великій Британії, куди і відправляється незабаром разом із родиною. Ми не знаємо, був такий хід подій бажанням генерала. Можливо, такий хід подій був бажанням Єрмака, Зеленського та тих сил, що стоять за ними. Бо генерал Залужний в Україні для них – смертельна небезпека. І, напевне, вони змогли знайти непереборні аргументи, щоб переконати генерала вчинити саме так. З іншого боку, під час Другої світової війни уряди в екзилі, тобто у вигнанні, засідали саме в Лондоні. І Залужний – ідеальна кандидатура, щоб об’єднати людей, готових продовжувати боротьбу.

На тлі розмов про Мирний саміт у червні, на тлі наших поразок на Харківщині та Донеччині, на тлі того абсолютного хаосу, що твориться в державі і неадекватних рішень, а якщо адекватних, то настільки запізнілих, що вони вже не в змозі щось кардинально змінити, на тлі того, який тип держави будують Єрмак та всі. Хто з ним стоїть, чомусь видається мені, що існує певний часовий проміжок, у який все мусить швидко вирішитися. Або в один бік, або в інший. Принаймні, нашу країну до цього готують, єдине питання, коли це станеться?

І треба додати одну очевидну річ: суспільна думка погодиться з таким варіантом тільки за однієї умови — якщо ЗСУ терпітиме очевидні швидкі поразки, нестиме великі втрати і ситуація щодня ставатиме все критичнішою. Тоді мир за будь-яку ціну видаватиметься перемогою. Між іншим, чудовий план, нічим не гірший здачі країни в лютому-березні 2022-го. Але тоді був Залужний, а тепер його немає. Тоді була єдина нація, була спільна воля до перемоги, а тепер суспільство роздроблене і фрагментовано інформаційною політикою держави.

До речі, винуватці в поразці вже призначені: це ухилянти, які втекли за кордон, біженці, які не повернулися з-за кордону, заробітчани, які виїхали за кордон до війни і не повернулися воювати. Їх усіх зараз інформаційно підрівнюють під одну планку. Ну, і звісно, більше за всіх винуваті наші західні партнери, які не закрили небо, не закрили землю, не перепливли море, взагалі погано слухалися Зеленського з Єрмаком. Звісно, ніхто не буде пояснювати, чому саме так відбувалося і в кому першопричина цих зіпсутих стосунків. Словом, всі винуватці технічно дивним чином опиняться за кордоном, а всі герої – в країні. Людям це мусить сподобатися.

Тому мені видається (хіба тільки видається), що ці історії про «недалекоглядних і недосвідчених блазнів» – байки для пихатих. А пихатих у нас в країні ох, як багато. Тому ця байка була підхоплена миттєво і розлетілася по всьому світові. Ідеальне прикриття насправді. Ідеальне влучання в «народну тему». На рівні з «бояри – негідники, а цар просто нічого не знає».

До нових захоплюючих зустрічей. Перемога неминуча. Допомагаємо ЗСУ!