Знищити українське

Чи Буде Війна / Сталін – Польща, Путін – Україна / Гітлер – Євреї, Путін – Українці / Кінцеве Вирішення Питання

Буде повномасштабна війна? Не буде повномасштабної війни? Якщо буде, то наскільки повномасштабна? Коли почнеться війна і де почнеться? Можливо, війна не почнеться взагалі? Було б чудово.
Хто знає про війну напевне і може гарантувати стовідсотково точні відповіді?

Все, що ми можемо сказати – так це те, що є невелика група людей, яка знає про війну значно більше за нас. Бо саме вони рухають військо, ставлять ультиматуми і розмахують ракетами. Основу цієї групи складають люди похилого віку. Вони дуже багаті, дуже впливові і не дуже здорові, як і всі люди похилого віку. Проте, вони надзвичайно амбітні. Їхні амбіції підживлюються страхом близької власної смерті і бажанням вершити, нарешті, долі мільйонів людей. Звісно, не тих 150 мільйонів, що за двадцять років КеГеБекратії втратили волю до спротиву.

Інших. Тих, хто посмів обрати власний шлях. Чужих, незрозумілих, неслухняних, що, замість того, що доєднатися до імперії, сміють думати і говорити інакше.

Здається, Путін ненавидить Україну і все українське не менше, ніж Сталін ненавидів Польщу і поляків. Під Варшавою Червона армія була розбита поляками, і Польща ненадовго відвоювала незалежність. Зрештою, Сталін разом із Гітлером почали Другу світову і розділили Польщу в 1939 році, а захоплених у полон близько 30 тисяч польських (і українських) офіцерів було жорстоко розстріляно НКВС. Сталін також не надав допомоги Варшавському повстанню, чим прирік повстанців на неминучу загибель, і не визнавав уряд Сікорського, що працював у Лондоні в екзилі. Уряд Сікорського загинув в 1944 році в авіакатастрофі. Але СРСР мав свій «уряд» у Москві, який після закінчення Другої світової і став керувати соціалістичною Польщею.

Путін також зазнав поразки в Україні. І в 2004-му, і в 2013-му, і в 2014-му. Сценарії м’якого захоплення країни за допомогою своїх агентів впливу і підконтрольного уряду наразилися спочатку на громадсько-суспільний супротив, а потім – і на збройний.

І от тепер Путін і оточення, здається, готові до «кінцевого вирішення українського питання». Часу у них обмаль: вони – старішають, Україна – сильнішає і стає все більше українською. В Україні Путін, та і вся путінська Росія вбачає для себе уособлення зла. В той же час, Україна – це брама Європи. Здолавши і захопивши Україну, Путін отримує корисні копалини, військові заводи, багато чорнозему і багато людей, які позиціонують себе православними і яких можна мобілізувати до армії – воювати.
Подібними, суто практичними прагненнями, можна пояснити бажання війни у Кремлі. Проте, якщо на іншу чашу терезів покласти втрати, що понесе Росія, то напевне, війна не окупить себе, а навпаки, призведе до послаблення і збитків, а у підсумку – до поразки і ганьби.

Тому суто практичних міркувань на кшталт добути для Криму воду – замало. Зрештою, про воду для Криму з нинішнім керівництвом України можна домовлятися. Як і про все інше, за великим рахунком, включно зі статусом російської мови і покрокового виконання Мінських домовленостей.

Але Путін не хоче домовлятися. Це було очевидно від початку, і стало ясно всьому світу після оголошення фактичного ультиматуму США і НАТО.

«Україна – не країна», «Ми – один народ», «Україну придумав Ленін» – про Україну можна цитувати Путіна дуже довго, і всі його вислови зводяться до одного – не існує ні України, ні нічого українського – ні народу, ні мови. Є тільки Київ – «мать городов рускіх». І в цьому статусі – «Київ – наш Єрусалим!» – як заявляє очільник РПЦ Кирило, – столиця України дуже потрібна релігійним фанатикам. Які, після того, як їх накриє ядерна бомба, розраховують потрапити до Раю.
Знищення нескореної, вільної України стало ідеєю-фікс для Путіна.

Українська культура набуває сили і значення, українська мова розширює територію вжитку, українська державність розвивається і укріплюється – все, хай і трохи поволі, але стає на свої історичні місця.
Тож часу у Кремля обмаль.

Гітлер ненавидів євреїв і ромів, вважав слов’ян людьми другого сорту. Слов’ян істинні арійці з Третього Рейху планували зробити бидлом, євреїв і ромів – винищували. Рішення викоренити ці дві нації прийшло в нацистські голови не одразу, спочатку йшлося про гетто та концтабори. Але згодом у Гітлера прийшли до висновку, що потрібне «кінцеве вирішення питання». Так евфемізм звучав значно лагідніше, ніж, наприклад: «Всіх євреїв і ромів спалити, розстріляти і задушити у газових камерах».
«Третій Рим», як називають Москву російські православні шовіністи, здається, не менше ненавидить українців, ніж Гітлер – ромів та євреїв. У разі поразки окуповані території очікує тотальне винищення всього українського.

От і Володимир Жириновський, відомий як «що у Путіна на умі, то у Жиріка на язику», в Держдумі нещодавно заговорив, що настав уже час «…кінцево вирішити це питання». Йшлося про Україну, звісно, та не лише. Жириновський розказав, що перемога над Заходом дасть можливість підвищити зарплатні і пенсії, збудувати росіянам будинки, побудувати дороги. Зажити, словом, нарешті, як люди. «Бо всі сюди здаватимуть гроші!»

Як колись СРСР будував канали, залізниці та заводи в Сибіру та на Півночі, освоював корисні копалини і рудники, валив ліс ціною мільйонів життів репресованих, так і зараз політична еліта Росії мріє про економічне диво за рахунок поневолених і ув’язнених.

Щось інше, конструктивне, самостійне, самодостатнє там створити, очевидно, не в змозі. Репресивна і каральна система може лише вбивати і калічити. Але ніколи не створить гармонійне і щасливе суспільство. Хіба що для обраних садистів із НКВС, для яких репресувати як окремих людей, так і цілі народи – насолода. А ще краще – їх вбити. Черкеси, калмики, кримські татари, чеченці, Голодомор в Україні, репресії по всьому СРСР – розстріли, катування, спецпоселення, ГУЛАГ.

Будьте пильними. Складіть тривожний рюкзак. Про всяк випадок. До нових захоплюючих зустрічей. Так багато негативних історичних паралелей, що шанси на мирне вирішення здаються зовсім примарними. Щоб він здох.