Житель Сумщини створив екосадибу, де можна очистити думки та тіло незвичним методом…

Разом з однодумцями Сергій РУБАНИК створив ГО «ФІКС», тобто Фонд історичної культурної спадщини, що об’єднав справжніх патріотів, які мають ідеї, хочуть займатися певною справою – вівчарством, бджільництвом, кіньми…

Коронавірус і примхи погоди змушують нас здебільшого курсувати маршрутом від дивана до холодильника, але, як було написано на перстні царя Соломона, «І це мине…». Отже варто занотувати у свій розклад подорожей зупинку у надзвичайно привабливому місці, що не так давно з’явилося на туристичній мапі Сумщини. Тим більше що і пов’язане воно з продуктом, особливо актуальним у холодний сезон, – з медом та похідними від нього. Мальовничий куточок на Шосткинщині, де можна відпочити, уявити себе козаком, що пересувається виключно на конях, скуштувати українських напоїв на меду за стародавніми рецептами, так і називається «Медовий гай».

Спочатку у власній уяві, а згодом і у реальності його втілив Сергій РУБАНИК, якого у житті частіше звуть Сіврюком Сіверським. Друге ім’я з’явилося через безмежну любов до своєї Батьківщини – Сіверщини. У дохристиянську епоху сіврюки населяли величезну територію – від сучасної Полтавщини аж до Московської області Росії. Сіверщина була форпостом козацтва. Тож продукція медоваріння та кінні прогулянки, якими можна потішитися у екосадибі «Медовий гай» – сучасна відповідь давнім традиціям.
Після закінчення відділення «ветеринарія» Путивльського сільськогосподарського технікуму на початку 2000-х засновник садиби навчався у Київському аграрному університеті, недалеко від якого у затишному куточку Голосіївського лісу розмістився Національний інститут бджільництва. «Саме тут народилася ідея, яку я плекав багато років, – облаштувати затишний хутір, де повітря – свіже, господарство – натуральне, куди б люди могли приїжджати, щоб гармонізуватися з довкіллям. Дізнатися, що бджола вміє, скуштувати продукт їх праці»,– зізнається Сергій.
На початку літа Сергій записав відео, де видно, як він опускає голову у відро із бджолами. На його думку, така практика дозволяє круто очистити думки та помисли
Разом з однодумцями Сергій створив ГО «ФІКС», тобто Фонд історичної культурної спадщини, що об’єднав справжніх патріотів, які мають ідеї, хочуть займатися певною справою – вівчарством, бджільництвом, кіньми… Три роки тому вони взяли в оренду землю. «Почали з одного будиночку, зараз вже щось вимальовується. Коронавірус тримає людей на прив’язі, але нашу садибу влітку все одно відвідували як жителі області, так і туристи з інших регіонів України. До нас приїжджають і на один день, і вихідні провести. Наші тури особливі – гостей я чесно попереджаю, що умови у нас партизанські, як і сам край. Але завдяки природним багатствам, спілкуванню з конями, бджолами, вівцями – це справжній відпочинок», – запевняє Сергій. Кінна прогулянка – обов’язковий пункт програми. До речі, колектив «Медового гаю» співпрацює з кінним шоу «Українські козаки». «Зараз на зиму коней додалось – особисто моїх двоє, але зараз додалась ще пара. Програма проста – зустрічаємо людей, влаштовуємо дегустацію напоїв та традиційних страв української кухні. Потім екскурсія верхи, через болота та річку ходимо збирати сезонні ягоди – журавлину або дику малину чи крушину. Під час прогулянки розповідаємо про особливості місцевої природи та способу життя. Увечері смачна вечеря та спілкування. На ранок зазвичай робимо міні-партизанський маневр (хоча буває і величезний – нещодавно ми повернулися з походу понад Десною аж за Новгород-Сіверський), який також охоплює безліч природних та історичних цікавинок. Пересуваємося лісом, не поспіхом, роздивляємось залишки старовинних млинів на річці, вмиваємося у криниці. Гості отримують задоволення, а ми – благодійний внесок на розвиток садиби», – розповідає Сергій.

Ще однією фішкою садиби є можливість продегустувати ставлені питні меди, секрети приготування яких Сергій дізнався від своєї бабусі. Напої створюються шляхом процесу природного бродіння на диких плодових дріжджах. Їх не треба варити та пастеризувати, тому це стовідсотковий натуральний живий продукт. До напою тут додають різні корінці, трави, фрукти… Те, що дає природа.

Так вже повелося, що приватні ініціативи – це основа туристичного потенціалу Сумщини, але їх не завжди вдається реалізувати через бюрократичні перепони. У Сергія є ще одна мрія – створити новий туристичний маршрут, але порозуміння з місцевою владою, поки що не знайшлося. «У нас тут величезний Гамаліївський монастир. Начебто там створили державний заповідник, але насправді стан цього об’єкту потребує реставрації, уваги та розголосу. Ми вивчали архівні документи і розвідали, яким шляхом несли тіло гетьмана Івана Скоропадського. Ми пропонували створити туристичний маршрут «Останній шлях гетьмана», який пролягав би до Гамаліївки. Одним із елементів цього маршруту мав би стати регіональний ландшафтний парк. Але нічого не вийшло – хорошу задумку подали під іншим соусом.

Місцеві працівники лісу, представники органів місцевого самоврядування налякали людей, що не можна буде в ліс ходити. Цілу історію можна написати», – зітхає Сергій.

На питання про плани щодо розвитку садиби Сергій відповідає з посмішкою: «Будувати плани в Україні? Треба просто жити і робити те, що від тебе залежить. Будемо доводити до ладу те, що вже облаштували. Нарешті доробимо спальні вулики».

Ксенія Соболєва
Панорама-2020