Загинув, рятуючи товаришів

Молодший сержант, заступник командира бо­йової машини — навід­ник-оператор 3-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти військової частини польова пошта В2970. Загинув у с. Луганське Бахмутського району Донецької області в зоні проведення АТО.
Юрій ТАТАРЧУК, 41 рік, м. Суми (03.07.1974 — 29.06.2016)
З офіційних документів ми бачили тільки “Акт прведення службового розслідування щодо загибелі молодшого сержанта ТАТАРЧУКА Ю. В.” Там зазначено, що Юрій брав участь в операції по знищенню сепаратистської укріпленої позиції “МУРАШНИК”. Він підійшов на місце операції у складі резервної групи 29.06.2016 р. По українських військовослужбовцях вівся інтенсивний артелерійський обстріл, деяких солдат було тяжко поранено. Після відповідної команди група, в складі якої був Юрій, відійшла і після цього ніхто з товаришів Юрія не бачив. В акті наведено свідчення п’ятьох солдат, які буи поруч з ним, всі стверджують одне і те ж саме: бачили Юрія перед виходом на завдання, бачили його на “МУРАШНИКУ”, а після відходу ніхто його не бачив”. Тільки потім в згаданому документі надаються відомості: “Також встановлено, що тіло невідомого військовослужбовця (а/р № 377/ЛЕ), яке було передано зі сторони так званої ЛНР на блокпост Збройних сил України, розташований біля мосту через річку Сіверський Донець в районі м. Щастя Луганської області відповідно до висновку експерта ДНДЕКЦ МВС України від 25.08.2016 р. № 10-406 належить молодшому сержанту ТАТАРЧУКУ Юрію Володимировичу”. Відповідно свідоцтва про смерть, загинув Юрій через “шок, грубе порушення анатомічної цілісності голови та шиї”. Отака вона, війна. Якщо б не підкинули “сепари” тіло, той бути б хлопцеві “зниклим без вісти”. В цитованому акті більше тексту присвячено списанню військового майна — автомата, бронежилета “Корсар”, патронів, шолома та дечого іншого, ніж обставинам загибелі людини. У слідчої комісії свої завдання, а ми зустрілися з мамою Юрія – Любов’ю Миколаївню. Жінка розповіла, що спілкувалася з його побратимами, які були поруч тоді, на “МУРАШНИКУ”. “Хлопці бачили Юрія, розповідали, що після обстрілу лишилося багато поранених, а Юрій повернувся на те місце, сподівався когось витягти, врятувати. І раптом прилетіла ще одна міна чи снаряд!” – так переказує мама свідчення тих, хто там був. Нікого не врятував Юрій Татарчук, сам загинув, але маленька деталь — кілька кроків назад, до поранених — багато чого варта. Міг би молодший сержант сумлінно виконувати команду про відхід, та радіти, що спроможний відходити, але ж чомусь повернувся. Сутність людини інколи виявляється раптово, в тім, що вона починає діяти не так, як усі. Розмова з мамою Любов’ю Миколаївню допомогла скласти більш повну уяву про особистість Юрія. За її свідченням, Юрій до військомату пішов сам, відмовляти його було годі. Хоча за офіційними даними, він є мобілізованим 04.08.2015 року, Любов Миколаєвна вважає, що син пішов воювати добровольцем. Ще Юрій був на Майдані. Не весь термін, але наїжджав туди. Паріотизм був однією з базових рис його світогляду.
– А ще який він був у нормальному, мирному житті?
– Дуже добрий і порядний! – відказує мама, не замислюючись. – І все, що він собі надумав завжди здійснювалось. Ми з’ясували, що Юрій мав дещо романтичну вдачу, любив подорожі, часто їздив країною з друзями-байкерами, хоча сам мотоциклістом не був. Особливо любив Крим. “Щось там вони знайшли в горах”, – каже мама. Ще важливо, що на військову службу у мирний час Юрія не взяли за станом здоров’я, а коли трапилась біда — пішов та довів, що придатний, що може. Тепер, звичайно, в цьому жодного сумніву — міг. А в цивільному житті Юрій йшов суто мирним, навіть гуманним шляхом. Закінчив Сумський медичний коледж, 5 років працював у відділенні кардіології ЦГБ медбратом, потім здобув кваліфікацію масажиста, 7 років працював в цій галузі. Як бачимо, обрав такий напрямок в житті — допомагати людям. “Син в нього залишився, вже дорослий — 20 років, – розповідала мама крізь сльози, – розумний хлопець, навчається в Польщі на “айтішника”. А ще там, в зоні АТО, Юрій почав віршувати. Хлопці потім передали мені його вірші”. За тиждень до загибелі Юрій приїздив у відпустку. Тоді мати бачила його востаннє. Лишилося по ньому в матері кілька віршованих рядків та величезне горе. Та ще вічна вдячність і пам’ять у всіх нас.

ВРЕЗ
З віршів Юрія Татарчука: “Я хочу миру, хочу волі. Я патріот, я ваш солдат”. Слава тобі, солдате і пам’ять вічна!
“Панорама” №42