За рибу гроші

Минулої середи міська рада здійснила подвиг/зраду/несвітенне.

Була така собі міська програма «Відкритий інформаційний простір» , яка передбачала висвітлення послідовних і злагоджених дій міської ради на ощасливлення жителів міста. Щоб ви знали, – в Україні існує бюджетний принцип – програмно-цільовий метод фінансування. Тобто, щоб пішли кудись гроші – потрібно написати програму, яку має затвердити сесія міської ради. І програма є.

Цього року майже 720 тисяч ми (платники податків) витратили, щоб нам (за наші гроші) розказали, як саме піклується рада і виконком про нас із вами. Це відбувається так. Замовляється на якомусь телебаченні платний ефір – і хтось із слуг народу нам віщає про зростання відсотку жирів у маслі. Чи про те, як нам пощастило жити у місті Суми.

На наступний рік програма передбачала вже майже мільйон гривень на наші сльози від захвату від обранців. Ну, щоби порівняти, прикинемо. Заробила вчителька п’ять тисяч гривень (“грязними”). Заплатила податок на доходи з фізичних осіб (вчителька може й не знати – бухгалтерія відриває ці податки автоматом) у сумі 20%. Із цього податку йде розщеплення: – 60% – місто, 25% – держава, 15% – обласний бюджет. Тобто із п’яти тисяч – вчителька заплатила місту – 600 гривень (+ Києву 250, + області 150). А на картку прийшло чотири тисячі.

Задачка для третього класу: скільки потрібно вчительок, щоби мер (на 720 тисяч) міг увесь рік говорити, що він любить вчительок. Правильна відповідь: 100 вчительок. Ціла школа здає податки, щоби плакати від щастя.

І тут, депутат Володимир Чепік, (а ще ж і герой АТО (йой, як не соромно)), зацькував цю програму, підбурив таких саме неадекватних, і відмінили вони наше право знати, як міська влада дбає про нас. Кажуть – не можна витрачати гроші на піар. Це зрада.

А ще. Наші обранці (за наші гроші) мають по 200 тисяч гривень на депутатські витрати. Тобто, якщо я депутат – приходжу і кажу – люди, що вам тут у дворі напхати? Люди кричать: «Дайош качєльки!». «Нате» – каже депутат. І ви цілуєте йому руки. Але ж про це ще треба по телевізору гаркнуть: «Можу, ж. Цілуйте руки. Вибирайте завтра».

І тут – облом. Як же ж тепер люди знатимуть про подвиги обранців? І що, тепер гроші на школу, а не на правдоньку? Жесть.

Пропоную: рішення Чепіка відмінить. Дати депутатам по мільйону на качєльки. І ще по два мільйони на висвітлення їх героїчної участі у побудові качєльок.

Вчительок у нас багато. А ще ж і медики є. Податків вистачить.