З історії сумської «заводської» школи

Автор цих рядків свого часу майже протягом трьох десятиліть працював на підприємстві, яке сьогодні називається ПАТ «Сумське машинобудівне НВО інжиніринг». З вікон головного адміністративного офісу добре було видно одну двоповерхову споруду, незвичного, як для промислового призначення об’єкта. Вона знаходилась з тильної сторони ливарного цеху, а зверху на її правому ризаліті стояли цифри 1912. Знайомий архітектор, побачивши її на фото, впевнено сказав, що ця будівля виконана в цегляному стилі пізнього історизму з елементами неоготики і що це колишня земська школа. Ми вирішили дослідити, яким чином вона «перемістились» на територію підприємства, використовуючи в пошуках відповіді «План м. Суми Харківської губернії» початку 1900-х років та документи, що зберігаються в архіві.

На згадуваному плані на вул. Суджанській (нині Британській) за старою міською тюрмою ми дійсно знайшли позначку (земск.школа). Містяни називали її «школою при лісопильному заводі Литягіна», тому що вона підступала майже упритул до нього, а далі за ним аж до колій Південних залізниць пролягали землі міського вигону і Бельгійського акціонерного товариства під найменуванням «Сумські машинобудівні майстерні (анонімне товариство)» – саме так звучала тоді офіційна назва АТ в затверджених на найвищому рівні 15(28).11.1896р., умовах його діяльності в росії. В 1905р. була ухвалена більш коротка – «Анонімне товариство Сумські машинобудівні майстерні».

А ось незвична, як на сьогодні, назва школи пояснюється тим, що до 1917р. земські навчальні заклади (формально: однокласні народні училища відомства Міністерства народної освіти) не мали нумерації, тому люди називали їх за різними ознаками: Соборна, Іллінська, Троїцька, (відповідно до назв храмів), Корпусна (від назви Михайлівського кадетського корпусу, на Свіщах (від назви місцевості), школа Тігель на Нижньо-Соборній 14 (за прізвищем власниці), перша та друга Гоголівські школи (отримали назву до 100-річного ювілею письменника в 1908р.), до речі в першій, що на Лебединській (нині Кондратьєва) набували знань і учениці т.зв. Синьої школи (від кольору шкільної форми). Училища являли собою навчальні заклади з трирічним циклом, під час якого діти всіх 3-х років навчання, поділені на 3 відділення, одночасно навчались у єдиного вчителя в одній класній кімнаті (звідси і назва). Якщо знаходився спонсор і виділяв 300-340р. в рік на ще одного педагога, як це робив, зокрема, поміщик Микола Суханов в Низівському маєтку, то діти навчались у двох класах по два відділення в кожному. З цього переліку ми окремо виділяємо т.зв. Нову школу кооперативного товариства батьків та вчителів, засновану В.В. Бирченком на початку 1910-х років, в якій діти набували навичок самонавчання і саморозвитку за новою системою вільного виховання М. Монтессорі. Вона була на той час першою в Україні і розміщувалась на вул. Думській в буд. Холодовського.

Як свідчать архівні матеріали, більшовики в 1919р. створили у Сумському повіті нові органи управління навчальними закладами – Окружну інспектуру народної освіти (Окр.ІНО) та мережу Єдиної трудової школи у складі початкових, неповних та повних середніх шкіл і кожній з них присвоїли порядковий номер. Так, вище згадувана земська, стала семирічною трудовою №15, яку в 1929-1930 н.р. в дві зміни відвідували біля 600 учнів, переважна більшість – діти робітників Машинобудівного заводу (з липня 1928р. ім. Фрунзе). Саме в тому році Окр.ІНО разом з завкомом профспілки цього підприємства ініціювали зведення на пришкільній території навчальних майстерень і, таким чином, в 1930р. в Сумах з’явилась Ф.З.С. (фабрично-заводська семирічна) трудова школа №6, в якій учні додатково отримували ще й технічні уміння. Тим часом в країні розпочалася індустріалізація і керівництво заводу «пробило» десь у владних кабінетах рішення про передачу восени 1930р. школи з її садибною ділянкою для збільшення виробничих площ підприємства в зв’язку з розширенням номенклатури продукції. Міська влада була категорично проти і в листі від 28.02.1930р. голова міськради Чабар попередив дирекцію, що «приміщення школи і територія її доти не перейде до вас, доки не збудуєте рівноцінного для школи». Фрунзенці своєчасно з цим не впорались, бракувало коштів. Якщо не брати до уваги побудови насосно-компресорного цеху в 1932р. та гучного успіху з виготовленням 1-го вітчизняного надпотужного компресора, то в цілому на початку 1930-х років справи заводу йшли кепсько – він систематично не виконував своїх річних виробничих завдань. Через тривале недофінансування Машхімтрестом поточних замовлень порушувались терміни постачання, утворився надлишок робочої сили, д-р Огородніков Л.Ф. навіть мусив звільнити понад 50 випускників підшефного ФЗУ. Не виконувався і ухвалений раніше план розвитку підприємства, згідно з яким за рахунок капітального будівництва мали ввести в експлуатацію ряд нових цехів: ливарного, модельного, ковальського, механічного №3, центрифуг та ТЕЦ 2-ї черги.

Тому в таких умовах розширення відбувалось спочатку не вглиб, а вшир, за рахунок перенесення приватних домоволодінь по вул. Суджанській, яка тоді проходила повз завод аж до залізниці. На користь цього припущення свідчить і фото 1950р. на якому видно один з багатьох будинків вже за прохідною, в яких аж до початку 2000-х років розміщались різні заводські служби. Звертаємо увагу на те, як близько до школи підходять стіни чавуноливарного цеху, зведеного в 1935р. В наступному році місто отримало як компенсацію і новозбудовану на вул. Кононенківькій (нині гетьмана П. Скоропадського) за державний кошт школу №18, а в земську нарешті в’їхало управління заводу.

Завдяки припису Сумського повітового земства обов’язково указувати на шкільних будівлях рік їх спорудження ми, як нам здається, змогли визначити і точну дату створення самого плану м. Суми не на початку 1900-х років, як на ньому потім дописали, а пізніше. Якщо школа при заводі Литягіна була збудована в 1912р, а на Свіщах в 1914р., як вказано на самій будівлі, а на плані міста відповідної позначки немає, то це свідчить про те, що він з’явився на рік раніше, в 1913р. Очевидно, що Сумська міська управа намагалась таким чином відзначитись перед 300-річним ювілеєм, а вийшов неоціненний подарунок нинішньому поколінню краєзнавців.

Повернемося знову до фото 1950р. на якому видно, що прохідна знаходилась тоді ще на довоєнному місці. Міністерство машино- і приладобудування СРСР, якому підпорядковувався завод, домоглося фінансування будівництва вкрай потрібного комплексу нового заводоуправління кошторисною вартістю 3,2 млн.крб. і загальною площею 5287 кв.м. Були визначені розробники проєкту: Ленінградський інститут «Діпромашприлад» з його філіалами в інших містах, а також і Сумська контора «Облсільпроєкт». Технічний проєкт був ухвалений 20.9.1952р. Основним підрядником з проведення будівельно-монтажних робіт було УНР №119 тресту №22 Мінбуду УРСР, яке проводило відновлювальні роботи на заводі ще з 1944р. За свідченнями колишніх ветеранів заводу і спогадів сум’ян, надрукованих в місцевих газетах, на роботах в 1940-х роках використовувались і німецькі військовополонені, які утримувались поруч з заводом в тюрмі №1, але підтверджень в архіві ми не знайшли. Композиція комплексу складалась з 4-х частин: центрального корпусу, який включав круглий об’єм з балюстрадою, шпилем і триповерхову будівлю, а також інженерного корпусу і будівель лівого і правого крил. Всі складові виконані в єдиному архітектурному стилі пізнього стриманого промислового неокласицизму. Будівництво тривало з 1954 до 1956р. Звернений на вул. Суджанську центральний корпус адмінкомплексу в основному був завершений, як тоді було прийнято, до річниці жовтневої революції. На нашу думку, в оригінальному стилі були збудовані також і два 3-поверхових 14-квартирних житлових будинки №45 і 49 (проти лівого крила) з високими вітринами магазинів на першому поверсі і всіма зручностями, вартістю 867 тис.крб. і дуже пасували до адмінофісу. Ліве крило, інженерний корпус, підвальне приміщення та праве крило з Центральною заводською лабораторією були споруджені пізніше. Керівництво заводу нарешті перемістилось в новобудову, але стара земська всі ці роки не простоювала і донині вона в дії: в ній працює один з технічних підрозділів ПАТ. Продовжує служити людям і та, що у Свіщевському провулку (колишня неповна середня №14), в ній сьогодні розміщається Головне управління пенсійного фонду України в Сумській області.

Василь Бібіков
Панорама №16-2024 р.