Як сумська вихователька закордон їздила…

Чому українські садочки поки не схожі на німецькі та як зробити так, щоб дитина почувала себе в них як вдома, розповідає завідувачка дитячого навчального закладу №13 «Купава» Алла Слюсар

Перші знання та навички дитина здобуває в свої перші роки життя. Перша важлива освітня інституція, яку проходять наші малюки, – це дитячі садочки. Всі ми прагнемо європейської освіти для своїх дітей, та чи готова система дошкільної освіти працювати за європейським стандартами? Про враження від відвідин дитячих садочків у Німеччині, порівняння їх з українськими, а також про те, як пройти шлях від вихователя до завідувачки ДНЗ і не втратити натхнення та любові до професії, говоримо з керівницею садочка «Купава» Аллою СЛЮСАР.

r: Розкажіть, чому ви обрали саме сферу дошкільної освіти?
Алла Слюсар: Таке бажання в мене виникло, ще коли я навчалась у школі. Це була моя мрія. Ще під час навчання у школі я мріяла працювати або вчителькою перших класів, або вихователем у дитячому садочку. І те, і те – аби працювати з малечею. Крім того, у шкільні роки я ще відвідувала музичну школу. Тому була така надія, що можна працювати ще й музичним керівником. Я ще не знала, що це таке. Але я дуже мріяла працювати з дітками. Тому в ідеалі бачила себе вихователем садочка. Мрії стати завідувачкою у мене не було. Це була мрія моєї мами. Вона бачила мене саме на керівній посаді.

Коли я закінчила школу, вступила до училища культури та мистецтв (нині Вище училище культури та мистецтв ім. Бортнянського). По спеціальності я була диригент-хормейстер. Повинна була працювати у клубі. Закінчила з відзнакою. А такий диплом давав право обирати, де працювати. І оскільки я тут жила неподалік і мама була поруч, так сталося, що у нашому 13-му садочку було вільне місце вихователя.

Так склалося, що представники управління освіти завжди відвідували наші заходи в садочку. І мабуть, десь мене помітили. Мені запропонували посаду завідувачки 32-го садочку «Ластівка». Він маленький, там всього сім груп. Я подумала, що можна й спробувати. На цій посаді я пробула 9 років. Це були перші кроки, дуже невпевнені. Багато чого я не знала. Але, спілкуючись з колегами, при підтримці з управління, потихеньку працювала.

А тоді мені зателефонувала Надія Іванівна і сказала: «Алла Станіславівна, прийміть ваш садочок». Я подумала: «Чому б і ні». І ось вже чотири роки я займаю посаду завідувача садочка «Купава». Загалом же, 23 жовтня виповнилося 25 років, як я працюю в дошкільній освіті. І ще хочеться працювати. Є багато ідей, які хочеться втілювати саме в дошкіллі.

r: Що найбільше подобається Вам у Вашій роботі?
А.С.: Спілкуватися з малечею і виконувати їхні бажання. Мені завжди хотілося, щоб їм тут було дуже комфорто, затишно, щоб вони відчували себе в садочку як вдома. Щоб вони могли робити тут все, що їм хочеться. От вдома не можна того й того. Але щоб ось тут дозволялося їм.

Також важливо, щоб і працівникам тут було комфортно. Щоб вони з бажанням йшли на роботу. У нас спілкування з ними дружнє. Вони можуть у будь-який час з будь-яким питанням зайти до мене, і ми поспілкуємось, я підтримаю, дам пораду, якщо це їм потрібно.

r: Нещодавно Ви повернулися з Німеччини, де знайомились з досвідом європейських колег. Розкажіть про цей проект.
А.С.: Про цей проект ми дізналися з оголошення у професійному виданні. Там ми побачили оголошення про міжнародний проект «Цінності в дошкіллі України: пріоритети та механізми формування. Місце дошкілля у формуванні цінностей дорослої людини». Це було влітку, час відпусток, але ми зрозуміли, що цікаво.

За умовами цього проекту треба було написати аналітичний текст про формування цінностей у дітей дошкільного віку. Але написати треба було так, як ми це бачимо у нашому дошкільному закладі. А нам є багато про що написати. Але, за умовами, текст мав бути на 2-3 сторінки, і це трохи ускладнило завдання. З рештою, текст був написаний, відправлений, і згодом ми отримали лист, що він потрапив до 30 найкращих текстів. Ми поїхали на семінар до Львова.

Через деякий час мені повідомили, що нас відібрали і я лечу в Німеччину. Протягом тижня ми там були і кожного дня відвідували по 1-2 садочки. Загалом, ми відвідали 8 садочків. Це були різні заклади: і комунальні, і релігійні. Вони нічим не відрізняються. Тобто, коли ми зайшли, то ми не побачили, що там усі моляться з ранку до вечора. Лише зранку та перед обідом у них коротенька молитва.

Також ми зустрічалися з деканом факультету дошкільної освіти у педагогічному коледжі місцевому, з начальником управління молоді, якому підпорядковується система дошкільної освіти. Нам розповіли, як в Німеччині готують вихователів.

r: Які відмінності у німецьких садочках Вам найбільш запам’яталися?
А.С.: Дуже дається взнаки багатонаціональність садочків. Подекуди буває до 20 різних національностей серед діток. І ось такої лінії патріотизму, як у нас, там немає. Тобто ми більше звертаємо увагу на патріотичні цінності, починаючи від сімейних традицій. Там цього немає. У них дуже толерантний підхід до різних національностей.

Групи у садочках різновікові. Вони лише поділяються на ті, де діти до 3-х років. До речі, за законом, у садочок приймаються дітки від 4-х місяців. Такі дітки там є, але їх небагато. Здебільшого це люди з інших країн, які змушені виходити на роботу. І старша група – з 3-х до 6-ти років. Але всі різновікові. Наповнюваність груп 22–27 діток максимум. Коли ми були, то в групах було 7-10 дітей.

Ще одна відмінність – там в них вихователі не пишуть цілий день, як у нас. Єдине, що ведуть вихователі, – це портфоліо дитини. З першого дня відвідування садочку вихователі фіксують її досягнення. Наприклад, дитинка вперше сама зав’язала шнурки, поїла сама, перший малюнок. Це все вкладається в спеціальні папки. І весь період навчання в садочку збираються такі речі. І дитина випускається з великою такою папкою.

Ще така відмінність садочків в Німеччині у тому, що там немає ні помічників вихователя, ні соціальних педагогів, ні психологів, ні фізкультпрацівників. Ці посади відсутні зовсім. Але є вихователі. І одна з умов прийняття вихователя на роботу – він повинен мати своє хобі. Можливо, вихователь співає у хорі, хтось колись грав у футбол, хтось малює. І він обов’язково має навчити цьому діток. І ось коли я повернулась, сказала своїм вихователям: «Дівчата, відкриваємо в себе таланти». Ми будемо знаходити на це час.

r: А яка роль батьків у житті садочків?
А.С.: Співпраця з батьками в німецьких садочках є. Але вона не така тісна, як в нас, мені здалося. Є в них батьківські збори, але вони бувають дуже рідко. Влаштовують свята для батьків. Буває, їздять на ферми. Але у нас ми з батьками проводимо дуже багато часу.

Там батьки дуже добре усвідомлюють, що виховання дитини – це їх обов’язок. У нас же багато батьків вважать, що «ось ви вихователі, ви навчались, ви повинні виховати мою дитину». Не знаю,чому так. Хоча в законі і в нас, і в Німеччині прописано, що в першу чергу батьки відповідають за виховання своїх дітей.

r: Можливо, все ж є щось у німецькій дошкільній освіті, що можна вже перейняти нашим садочкам? Ви щось корисне для себе та свого закладу взяли на «озброєння»?
А.С.: Дуже багато всього цікавого є. Але багато є того, чого ми не можемо. Перше – це наповнюваність груп. Там на п’ятеро дітей є один вихователь. Цього ми не можемо зробити, бо є штатний розпис, є Закон «Про дошкільну освіту», де вказана наповнюваність груп. Це такі територіальні умови. Це питання ми підіймали і під час стратегічних сесій з мером. Ми говорили про те, що треба будувати садочки, бо кількість дітей зростає. Так, не всі діти ходять весь час. Але навіть якщо дітей 20 і один вихователь, то це багато.

Але є і те, що ми можемо і хочемо втілити у себе. І ми вже у старшій групі почали це робити. Це, наприклад, традиція «ранкове коло». Вона передбачає, що дітки зранку збираються у коло, вітаються одне з одним. І починається розмова. Діти розповідають, що було вчора, що б їм хотілося сьогодні, чим вони хотіли б займатися, які у них спогади. Адже у нас часто буває так, що дітей змушують сидіти тихо, бо у вихователя є план, за яким він працює. Бо йому ж треба про тварин розмовляти, а не дітей слухати. Зараз зі старших груп ми почали традицію «ранкового кола». Я хочу, щоб це в нас було і у найменших діточок. Щоб ми почали їх слухати.

Дуже гарна ідея є для ясел. Там дітки ще не спілкуються або мало спілкуються між собою і з вихователем. Там є спілкування картинками. Дітки знають, що є картинки, там намальовано горщик, шафа, іграшка, ліжко. В залежності від того, що хоче дитина: до туалету, гуляти, гратися чи може спати. Ці картки вона показує вихователю. Щоб діти нарешті почали спілкуватися з вихователем, а ми почали їх слухати.

r: Нещодавно вас було зараховано на Алею слави сумських педагогів. В чому секрет успіху?
А.С.: Секрет у праці. У бажанні працювати. Це моє бажання – це те, чим я горю. Коли я горю, я запалюю усіх. Ми намагаємось брати участь у всіх конкурсах, у всіх проектах. І це дає свій результат. Я дуже вдячна за той колектив, який у мене є. Якщо є бажання у серці керівника, то є результат. Я люблю свою роботу. І якби у мене було інше життя, то в ньому я б теж працювала у дошкільній освіті.

Анна Горпинич
“Панорама” №49-2018