Втомлений надією

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 19 ВЕРЕСНЯ. Трапився день мандрівний, багато гуляв Сумами. Місто наше, слава Богу, поки уникло багатьох “прильотів”, на відміну хоча б від сусіднього Харкова, але на руїни таки натрапив. Якісні такі, ще довоєнні. У воєнний час все довоєнне вважається “люксом”, навіть стихійні смітники, непрохідні калюжі та повалені паркани. Згадав про кампанію перейменування вулиць. Є такі, яким не можна надавати назви на честь чогось величного чи історично цінного. Бо ганьба на таке дивитися. Приклад – стаціонарний смітник на вул. Кооперативній, чи стан деяких провулків у районі вулиць Продольних. Або переназвати їх в пам’ять сьогоднішніх ворогів: Кацапський проїзд, Великопутінський провулок. Невдало жартую? Вибачайте!

ВІВТОРОК, 20 ВЕРЕСНЯ. Жіночка вигулює мале пухнасте собача. Воно в стильному жилеті, із зачіскою, стрічечкою – відразу впізнається дівчина на виданні. Раптом виникає поруч якийсь чотирилапий, скуйовджений, дуже ненадійного вигляду собацюра. Та ще й залицяється! Жіночка аж кипить від гніву: “Ану йди звідси, жених зачуханий! Нам таких не треба! В тебе мама – облізла приблуда і сам ти геть лисий!” А я ж чув, що ми не расисти, європейські, толерантні всі такі із себе.

СЕРЕДА, 21 ВЕРЕСНЯ. Звільнили двісті азовців за одного Медведчука. Хай хоч двісті, хоча наших та залишилось більше. На ринку продавці обговорюють російські справи. Тільки мова не про ціни і зарплати, а про те, хто нижче опустив путіна – товариш Сі чи Пугачова. Вболівають широкі маси! Мені здається, що таки Борисівна для росіянців авторитетніша – не якийсь начальник Китаю, а ціла Алла Пугачова! Там же, на ринку, потрапив під машину. Вже всякий транспорт мене лякав і навіть зачепляв – самокати, ровери, дитячі візки. А ось цього разу якийсь істеричний хлопчик з вереском жбурнув іграшкову машинку. Маленьку, не більшу за сигаретну пачку, але влучив у лоба. Мама заходилася просити пробачення, та ще й мале мавпеня спонукала вибачитись, та я вже не чекав. Хай в них все буде добре. В єрефії мобілізація. Гадаю, ЗСУ впораються.

ЧЕТВЕР, 22 ВЕРЕСНЯ. русня почала гратись в “референдуми” на українській землі. Політологи коментують наввипередки. Зазвичай, давати прогнози уникав, але тепер впевнено передрікаю: 1. За приєднання до росії проголосує десь 99-120 відсотків населення “звільнених” територій. За єрефівськими підрахунками, звичайно. 2. На плани та дії ЗСУ, а також на міжнародний статус України “референдуми” на загарбаних землях не вплинуть аж ніяк.

П’ЯТНИЦЯ, 23 ВЕРЕСНЯ. В хаті сиро і темно. Грітися і дивитися на білий світ виходжу надвір. Від 24 лютого багато часу проводжу на дивані за компом, а це не є здорово. Тепер звичайна прогулянка пішки нагадує про давні травми та безвідповідальний спосіб життя. Рухатись, старий! Доїв макарони, очікую пенсію. Поки немає.

СУБОТА, 24 ВЕРЕСНЯ. Бібліотека. Я тут з приводу висвітлення культурного життя під час війни. Воно таки якесь існує, та раптом – повітряна тривога. Добре поставлений, “левітанівський” голос з динаміка: “Всім користувачам покинути приміщення бібліотеки”. Добре, що літературний захід скінчився.

НЕДІЛЯ, 25 ВЕРЕСНЯ. Очікування пенсії триває. У вихідні щось з’ясовувати телефонними дзвінками – шо “у рельсу”. У будні, втім, також. Завершую тиждень не окрилений, а втомлений надією на краще.