Віталій Калініченко: «Допомагати людям – це наше сімейне»

Ім’я Віталія Калініченка добре відоме на Сумщині. Він аграрій, депутат обласної ради, меценат, знаний своїми добрими справами. Допомагати людям, робити добро – це у нього від батька Миколи Петровича, відомого на всю Україну аграрія, засновника агрофірми «Псьол» з Великої Рибиці Сумського (а донедавна Краснопільського) району. Починаємо розмову зі справ сільськогосподарських.

R: Віталію Миколайовичу, як цього року проходила посівна та збір врожаю, адже ви працюєте на кордоні з ворогом, який чи не щодня обстрілює територію?
В.К.: Ми засіяли десь 2500 гектарів різними культурами. Звичайно, сіяли, м’яко кажучи, у непростих умовах. Бувало таке, що й снаряди літали над тракторами. Скажу, що минулого року, якщо порівнювати, посівна пройшла легше, тоді ще працювала навігація, адже зараз всі сучасні посівні комплекси оснащені такими системами. У цьому році обходилися вже без таких систем, немов би повернулися у 90-ті роки. Що поробиш, не ми у цьому винні. Але нам не звикати працювати у будь-яких умовах. Урожай майже весь зібраний, за виключенням пари сотень гектарів, практично на кордоні. Засіяти їх ми ще мали змогу, а от збирати вже не ризикнули. Життя людей дорожче.

R: А що з цінами для аграріїв у цьому році?
В.К.: По-різному. Наприклад, гірчиця була минулого року 65 тисяч гривень за тонну, а у цьому – 20-25 тисяч. І це при тому, що ми ще її своїм транспортом возили туди, де є переробка. По пшениці урожайність непогана, 6-7 тонн з гектара, ціна, я думаю, теж повинна бути непоганою, адже хліб усім потрібен в усі часи. Тим більше, у нас класність пшениці висока, тож очікуємо нормальну ціну.

R: Зараз вже прийшла осінь, скоро зима, яка, мабуть, теж не буде простою. Як готуєтесь до цього періоду?
В.К.: Так, у нас непросто, обстріли практично кожного дня. Звикнути до цього, мабуть, неможливо, але ми працювали й працюємо над тим, щоб мінімізувати їх наслідки, допомогти людям, забезпечити, наскільки це можливо, нормальну життєдіяльність. Звичайно, проблем багато. Але у нас працюють магазини, в кожному магазині є генератор, потужні генератори також є у пекарні, на елеваторі. Людей на підприємствах не скорочували. Ми зараз знову повернулися у Миропільську громаду, платимо тут податки, а це десь 80 відсотків надходжень у бюджет громади. Колишня голова громади звільнилася, зараз у громаді новий очільник, тож будемо співпрацювати і робити все на благо громади, бо зараз ситуація дуже непроста. Принагідно, хотів би подякувати всім, хто допомагає нашій громаді. На жаль, у нашій громаді немає зареєстрованих військових частин, як це є в деяких інших. Військові там платять ПДФО, а відтак громада має можливості теж їм допомагати. Тому доводиться самостійно допомагати й військовим.

R: Ви – депутат обласної ради. Як працюєте у воєнний час?
В.К.: Незважаючи на війну та важкі часи, ми повинні виконувати свої депутатські функції, адже нас обрали люди, й вони чекають від нас допомоги. Я, зокрема, ініціював ремонт доріг комунальної власності. Звичайно, у тих населених пунктах, де щоденні обстріли, цього робити не має сенсу. Але на інших прикордонних територіях потрібно займатися цим питанням, щоб люди бачили, що держава піклується і допомагає. Хай і наші вороги бачать, що життя у нас триває. Прикордоння – це дуже важливо. Та й нашим військовим, мабуть, краще їхати по нормальній дорозі, ніж по ямах. Дороги – це життя. У мене в планах – відремонтувати дороги на двох вулицях. Одна – у селі Самотоївка. У цьому селі живуть люди, які були в окупації, пережили немало, а по цій вулиці, яку плануємо відремонтувати, близько 10 чоловік служать в ЗСУ. Друга вулиця – це під’їзд до кладовища у селі Осоївка, бо там дороги взагалі немає. Сподіваюся, це все вдасться зробити. А ще ми з «Облавтодором» на умовах співфінансування 50 на 50 зробили ямковий ремонт дороги на Суми, вклали десь півмільйона гривень. А так, звичайно, зараз основне – це допомога ЗСУ, як з боку держави, так і від тих, хто може це робити самостійно. У мене багато друзів служить зараз, багато з них знаходяться на найгарячіших напрямках.

 

Не міг уявити, що буде війна

R: Де Вас застала звістка про те, що почалася війна?
В.К.: З першого дня війни я нікуди не виїздив. Війну зустрів у Сумах. О п’ятій ранку зателефонував Микола Петрович зі Львова, каже: «Війна». Чесно кажучи, до останнього не вірив, що буде війна, хоч багато що на це вказувало, і багато знаючих людей про таке говорили. Але не міг такого уявити. Але це стало реальністю. Через ту ж Осоївку сотні танків пройшли. І місцеві жителі сиділи сиділи, передавали інформацію військовим, силовим структурам, ризикуючи життям.

R: З чого почалася Ваша допомога військовим?
В.К.: Все почалося з того, що я возив зброю нашим добробатівцям, адже добровольче формування у Миропіллі було створено одним з перших. У Сумах зброю отримував на себе, у громаді теж все видавалося по документах, був суворий облік. Тому потім, коли ці списки подавалися у відповідні структури, ніяких проблем не виникло. Потім ще озброювали нашу тероборону, зокрема, придбали, бронежилети, шоломи.

R: Я знаю, що лише місцевою теробороною Ваша допомога військовим не обмежилася.
В.К.: Так, потім ми купили та передали військовим дві сучасні антидронові рушниці, кожна з яких коштує десь 650 тисяч гривень. Впевнений, що завдяки вмілим діям наших військовиків ці рушниці врятували не одне життя та вберегли багато споруд від руйнувань. На жаль, у нас у Миропіллі саме від атаки дрону загинула жінка. Звичайно, ми допомогли її сім’ї. Також ми беремо на себе всі витрати на поховання наших загиблих героїв – жителів громади. Потім через знайомих звернулися до мене бійці однієї з бригад, які воювали у Донецькій області. Ми через благодійний фонд придбали за кордоном пікап і передали їм. Потім придбали ще один пікап для іншої бригади. Допомогли також ще одній бригаді, в якій служить мій однокласник. На знак вдячності вони навіть підписали від мене один зі снарядів, який випустили по позиціях ворога. Придбав і передав для потреб наших захисників два безпілотники вартістю 228 тисяч гривень. А взагалі, багато допомагаю військовим, з початку війни вже таке було більше 200 разів. Зараз основний напрямок допомоги – це нашим захисникам. Допомагаємо чим можемо – і зброєю, і автомобілями, і продуктами харчування, і пальним, і матеріалами, і технікою для робіт, і коштами для лікування та реабілітації наших героїв, і засобами особистого захисту для військових.

 

 

До наших машин з хлібом стояли черги по 100 людей

R: Давайте повернемося до 24 лютого 2022 року. Страшний час, але навіть у такий час ви пекли хліб і возили у інші громади.
В.К.: З 24 лютого наш хлібокомбінат почав працювати у три зміни. Крім того, забезпечували всім необхідним наші магазини, у нас там завжди були і хліб, і м’ясо, і сало, і ковбаса, молоко, мед, шоколад, крупи, олія, словом, все, що потрібно людині для повноцінного харчування. Їздили за продуктами куди тільки могли, навіть через блокпости орків. Крім своєї громади, забезпечували хлібом всі ті громади, куди могли доїхати, хоча було й часом дуже небезпечно. По селах до наших машин стояли черги по 100 людей, бо ж тоді ніде більше хліба та інших продуктів вони не могли купити – постачання ніякого не було, поїхати кудись жителі теж не мали можливості.
Звичайно, змогли ми це все організувати завдяки Миколі Петровичу, його досвіду, енергії. Я б ще хотів, щоб ви обов’язково написали про мого старшого брата Сергія. Він дуже скромний, як то кажуть, абсолютно «немедійний». Але саме він очолює ці всі напрямки, які стосуються постачання та забезпечення людей продуктами харчування. Він зумів це все організувати, забезпечити безперебійну роботу, постачання, а це дуже важко, і фізично, і морально, тим більше в таких умовах. Я його дуже поважаю. Він дуже скромний, але його внесок в те, що люди не тільки нашої громади, а й багатьох інших сіл, були забезпечені у найважчі моменти хлібом та до хліба, величезний. І, звичайно, шана та подяка працівникам наших підприємств, які важко та невтомно працювали, незважаючи на всі труднощі.

R: Незважаючи на важкий час, Ви продовжуєте допомагати людям, які до вас звертаються. Особливо –дітям.
В.К.: По-іншому не може бути. До мене звернулася директорка школи з Річок щодо придбання для однієї з учениць слухового апарату. Дівчинка дуже хороша, гарно вчиться, але були великі проблеми зі слухом. Ми придбали сучасний слуховий аппарат, а також планшет, поїхали до Річок, вручили. Тепер все в порядку, вона нормально чує. Відверто скажу, у мене аж сльози на очах виступили, коли побачив, як вона радіє. Але ж у тій громаді теж є бізнесмени, аграрії, фермери, невже не можна було раніше допомогти дитині? Не можу такого зрозуміти. Також допомогли коштами на лікування маленькому хлопчику з Самотоївки, який важко захворів.

R: Знаю, що ви й гуманітарні вантажі доставляли, й палату у лікарні відремонтували, й коштами та продуктами допомагаєте родинам героїв, дітям подарунки купували та ще багато чого іншого доброго зробили.
В.К.: Наші машини їздили в більш спокійні регіони України і звідти привозили гуманітарну допомогу не тільки для нашої громади, а й для інших – Хотінської, Краснопільської, Миколаївської, Білопільської, Лебединської. Везли все, що було необхідне і що можна було взяти – воду, медикменти, продукти харчування, медичне обладнання, предмети гігієни тощо. Все доставляли за наш рахунок, тут уже розвантажували і розподіляли. Все інше, що ви перерахували, теж було – і продуктами, і коштами допомагали, і подарунки купляли, і матеріалами, і ремонти робили. Таким чином полегшували життя людям у важкий час. Допомагали і будемо далі допомагати. Хочу ще раз підкреслити, що я ж це не сам все організовував і допомагав. Це наше сімейне – і Миколи Петровича, і Сергія, допомагати людям. І всім, хто має можливість, так потрібно робити. Ми тут живемо, спілкуємося з людьми кожний день, і нам не соромно їм дивитися в очі.

R: Зараз почалися розмови про те, що наступного року будуть вибори. Ви не розчарувалися у депутатстві, готові ще балотуватися, можливо вже вище, ніж у обласну раду?
В.К.: Я йшов у депутати не заради якихось особистих цілей, чи для збагачення, а для того, щоб було більше можливостей допомогти людям, тому й налаштовувася на депутатську діяльність саме для цього. Звісно, у депутатів різних рівнів різні можливості. Наприклад, у депутата Верховної Ради це можливість прямого спілкування з керівниками, можливість приймати рішення, можливість брати участь у різноманітних проєктах, в тому числі й за бюджетні кошти. У мене є подібний досвід, в якості депутата обласної ради. Перед війною у мене було багато проєктів, зокрема, планів по спорту. Я тоді взяв такий напрямок – розвиток молоді, патріотичне виховання наступного нашого покоління. На жаль, поки що цим планам не судилося збутися, але після Перемоги все збудеться. Так що у депутатській діяльності я не розчарувався, і готовий далі працювати.