Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Від Сяну до Дону

159

До Дня Соборності України Володимир Зеленський підписав Указ «Про історичні населені українцями території російської федерації». Так, не про підсилення якості і швидкості побудови оборонних/фортифікаційних укріплень, не про мобілізацію, ні про щось подібне – нагальне, практично необхідне для захисту країни.
Хоча президенту, напевне ж, видніше, які укази нагальні, а які можуть зачекати.
Про що цей Указ, окрім того, що принесе короткочасне моральне задоволення бурхливим українським патріотам?
Хто вивчав історію, той знає, що українці приймали активну участь у заселенні Дону, Кубані, Сибіру та Далекого сходу. Зелений кут, Жовтий кут, Сірий кут – мільйони наших співвітчизників, починаючи з 17 століття (приблизно з 1650-х рр., часом заселення і нашої рідної Слобожанщини) знімалися з місця іноді цілими селами, відправлялися шукати щасті в інші краї. Бо в Україні після повстання Богдана Хмельницького і низки угод із Річчю Посполитою та Московією почалася Руїна. Тож тікали і на Дон, і на Дністер, і за Віслу, і за Буги, і на Волгу, хто куди. Друга велика хвиля сталася у 1770-80-х, після того, як московити розгромили Запоріжську Січ, і козаки, не бажаючи бути закріпаченими, подалися приблизно тими ж самими шляхами. А далі вже царська влада з кінця 19-го століття активно заманювала роботящих українців до засвоювання Сибіру, надаючи бажаючим землю і вольності (тобто тимчасове звільнення від сплати податків). І багато людей їхало, бо землі у себе на батьківщині мали мало або не мали взагалі (а земля для селянина тоді була сенсом життя), перспектив отримати чи купити також майже не було. Насправді є багато дослідницької історичної літератури з цього приводу, є й сильне художнє слово – знаменитий роман Івана Багряного «Тигролови», наприклад. Рекомендую, хто ще раптом не читав.
Також до історично заселених українцями територій належать землі, що відносяться зараз до росії (суджа, вороніж, таганрог та інші) та білорусі. Можна зустріти наразі мапу, що «гуляє» соціальними мережами, де ці території означені. І дійсно, там здавна жили українці, стояли козацькі сотні та полки.
У Польщі, до речі, також, якщо слідувати за логікою Указу Зеленського, є землі, де не тільки жили, а й живуть і досі українці. Приблизно п’ять мільйонів українців – громадян Польщі. Ні, це не рахуючи тих, хто виїхав під час Незалежності і від 24 лютого 2022 року. Хелм, польське місто, колись було першою столицею князя Данила Галицького, на хвилиночку. Історія стосунків українців і поляків на цих територіях дуже складна і кривава, достатньо згадати УПА і операцію «Вісла» по відселенню українців звідси до України. Але після всіх воєн і репресій, після того, як українцям доводилося приховувати в школах, що вони – не поляки, так, після всього цього в Польщі приблизно 5 мільйонів етнічних українців.
Проте в світлі Указу президента «про історичні заселені території» про польські землі в коментарях ніхто не згадує. Відомо, чому – бо це потягне за собою шалений міжнародний скандал і нові ускладнення в стосунках між урядами Польщі та України. Особливо враховуючи, що новий прем’єр-міністр Польщі Туск приїжджав до Києва саме 22 січня, в День Злуки. Негарно вийшло насправді, з підтекстом.
До речі, не встигли в Угорщині написати в газеті, що, у випадку розпаду України, Угорщина претендуватиме на Закарпаття, як Україна висловила свою рішучу незгоду. Але тут така ситуація делікатна виходить – Угорщина вважає Закарпаття своєю історичною територією. Так це чи ні, яким чином це довести або спростувати, бо ми ж, очевидно, вважаємо цей край українським.
А росія, між тим, спираючись на свою версію історії, вважає не тільки схід і південь України власною територією, а й Київ, Харків, Суми та всі інші, аж до Збруча, тобто сумнозвісної «лінії Керзона».
Так про що ж цей Указ Зеленського зрештою? Україна що, претендує на вищезгадані території російської федерації, які належали російській імперії?
То чим тоді Україна відрізняється від росії чи Угорщини, які заявляють свої права на землі, закріплені за нашою державою міжнародними угодами, які ми начебто поважаємо і дотримання яких вимагаємо від загарбників?
Освоєння величезних територій Сибіру та Далекого сходу нашими співвітчизниками – це приємна історична подія. Факти, які варто досліджувати, бо родоводи багатьох українців тісно вплетені в ті реалії. Але не більше. Маю одного друга-мандрівника, Олександра Волощука (донедавна він боронив Чернігів і бився на Донеччині у лавах ЗСУ, зараз удома), який у «нульових» проїхав автостопом від Криму до Сахаліну. Метою його подорожі було відвідати закинуті табори ГУЛАГу, про це він написав книжку. І що цікаво, зупинявся він майже у всіх містах та селищах, що лежали на його шляху, в родинах українців. За допомогою інтернету він розшукував у далекому Сибіру осередки української культури, списувався з ентузіастами, які й запрошували Сашка погостювати у них. І, якщо виходити з книжки Волощука, то українців у росії жило тоді багато, існували спільноти, які підтримували інтерес до української пісні, танцю, слова. Але не менш очевидно, що за останні 15 років ситуація змінилася докорінно. Попереднє покоління ентузіастів відійшло від справ, а молоде вже росло під абсолютним впливом путінської пропаганди.
За весь цей час до мене дійшла лише одна звістка, достойна уваги, про українців-громадян рф. На Сахаліні шкільний вчитель на прізвище Бондаренко, від родичів дізнавшись 24 лютого 2022 року, що військові рф обстріляли і спалили частину його рідного села на Черніговщині, привселюдно назва путіна дебілом. За що був негайно звільнений зі школи, подальша доля чоловіка мені невідома.
Не менш повчальними є історії українців, які прямо зараз служать в армії рф, наприклад, льотчиками, і кидають бомби на території, де мешкають їхні матері, сестри та інші родичі. Між іншим, той самий Уткін – засновник терористичної організації «Вагнер» – родом із Кіровоградщини, і не так давно до початку війни приїжджав до рідних місць.
Так що Указ Зеленського – хіба намагання перекласти офіційною мовою відому пісню про Україну «від Сяну до Дону». Чудова ж пісня, правда, ніхто й не сперечається. Але публічно мріяти першій особі про «історичні території» в час, коли ти бездарно втратив і продовжуєш втрачати свої – це схоже на нездорові марення.
Не знаю, як ви, а я за те, щоб стояти міцно ногами на землі. Реально дивитись на події і не надавати суспільству зайвих, іноді дуже шкідливих, сигналів. Як показала практика, деякі з них дуже дорого коштують країні і людям.
Будьте пильними. Допомагаємо ЗСУ. Вірити – замало. Треба знати.