«Вічну дай страсть»

Про любовні мандри Івана Франка та сумський слід у його родинних зв’язках

Іван ФРАНКО не дожив до 60-річчя три місяці. Останні 12 років дуже хворів і частково був паралізованим. У серпні цього року виповниться 152 роки з дня його народження, а в травні мине 92 роки відтоді як помер. У його житті було немало жінок. Для когось він був красенем-інтелігентом, а для когось «простим селянином у вишиваній сорочці». Одні ним захоплювались, а інші насміхались.

Кохані жінки і єдина дружина

У листі до літературознавця Агатангела КРИМСЬКОГО Франко писав: «Значний вплив на моє життя, а тому й на творчість мали стосунки з жінками. Ще в гімназії я закохався в дочку русинського попа Ольгу РОШКЕВИЧ… Наше кохання тривало 10 років… Більше враження зробила на мене знайомість з одною полькою Юзефою ДЗВОНКОВСЬКОЮ. Я хотів женитися з нею… Фатальне було для мене те, що, вже листуючись з моєю нинішньою дружиною, я здалеку познав одну панночку — польку — і закохався в неї. Оця любов перемучила мене дальших десять літ…»

Ольга Рошкевич — перше кохання молодого Франка. Завдяки йому простувата наївна сільська дівчина перетворилася на розумну, освічену, інтелігентну жінку, яка почала займатися перекладацькою та науковою діяльністю. Іван та Ольга планували одружитися, батьки Ольги не заперечували. Справа йшла до весілля, але після першого арешту Франка у будинку Рошкевичів відбувся обшук, після чого на одруження і подальші стосунки була покладена сувора заборона батька нареченої. Але решту життя, до самої смерті, Ольга продовжувала кохати Івана Франка.

Після розриву з Ольгою у долі Франка майже одночасно з’явилися письменниця Уляна КРАВЧЕНКО, молода вчителька Климентія ПОПОВИЧ та представниця відомого роду БІЛІНСЬКИХ — Ольга. Однак коли Уляна зранку давала згоду йти заміж, то ввечері забирала свої слова назад. Пояснювала, що замилування творчістю — це одне, а коли уявила, що Франко буде цілий день перед очима, то не захотіла.

Наступною жінкою в житті Франка була Юзефа ДЗВОНКОВСЬКА — гордівлива полячка давнього аристократичного роду. Письменник кілька разів пропонував їй одружитися, але кожного разу отримував відмову. Пізніше стали зрозумілими причини відмов — Юзефа, хвора на туберкульоз, померла напередодні свого 30-річчя.

Не знайшла дороги до серця Франка й Анна ПАВЛИК. Вона змогла з гідністю зійти з його дороги, бо мала те, що є найсильнішим виявом жіночої рівноправності, — характер. Цю силу і стійкість цінив Іван Франко, коли задумував з нею одружитись. Листи Франка до Анни не збереглися, бо вона повсякчас переслідувалась поліцією за громадсько-політичну діяльність і не могла зберігати своєї переписки.

Одружився Франко, коли йому було 30 років. З майбутньою дружиною Ольгою ХОРУНЖИНСЬКОЮ познайомився, коли вперше приїхав до Києва. Високоосвічена жінка (мала диплом учителя, володіла французькою, німецькою, англійською мовами, чудово грала на фортепіано) народила йому трьох синів і дочку. Вона писала статті, видавала журнал «Життя і слово», багато допомагала чоловіку в написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе. Ольга спокушала Івана Франка записатися до Чернівецького університету, здобути вищу освіту. Невдовзі за кошти дружини Іван Якович поїхав до Відня, де написав і захистив дисертацію і отримав диплом доктора філософії.

Однак багато дослідників життя і творчості Франка переконані, що Іван не кохав своєї дружини. У листі до друга він зізнавався: «З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою… Но то дарма, судженої і конем не об’їдеш…»

Найбільш фатальною була любов Івана Франка до Целіни ЖУРОВСЬКОЇ. Красуня Целіна на всі спроби Франка відповідала зневагою і холодністю, і це ще більше запалювало його. Усе життя він переслідував Целіну, але вона не відповідала йому взаємністю.

В архіві Франка залишалась переписана його дружиною повість «Лєль і Полєль», до якої була йому натхненням Целіна Журовська. Франко написав її на варшавський конкурс польською мовою, надіючись на високу нагороду. Героїня повісті Реґіна відзначалася не тільки зовнішньою красою, але й дарами Духа, що не можна сказати про її прототип з чарівним личком, але з порожньою головою. Ось якого листа написала Целіна 13 вересня 1887 р. поетові, що повідомляв її про свою повість: «Шановний пане! У відповідь на ваш шановний лист заявляю, що моя цікавість не сягає аж так далеко, щоб я мала аж переглядати Ваші манускрипти. Дивує мене лише і не можу зрозуміти, що дало підставу помістити мене у Вашій повісті, бо я нічим не дала причини до цього».

І лише на 58-му році життя, коли дружина Івана Франка лікувалась у психіатричній лікарні, вона прийшла до нього, уже смертельно хворого, і доглядала за ним. Вона хотіла навернути революційного борця у віру. Проте, як зазначає доктор історичних наук Євген БЕЗРОДНИЙ, він рішуче відхилив її прохання. Франко помер атеїстом на руках коханої жінки.

Сумське коріння дружини Франка

Сьогодні в Сумах живуть нащадки родини Івана Франка по лінії його дружини Ольги Хорунжинської. Її сестра Антоніна, ще до знайомства Ольги з Іваном Франком вийшла заміж за відомого громадського діяча, члена київської «громади» Єлисея ТРЕГУБОВА. Всього ж у сім’ї Хорунжинських було четверо дочок і троє синів. Батько — офіцер і поміщик з Харківської губернії. У селі Тимофіївка Сумського уїзду вони мали родинний маєток. Батьки померли дуже рано, діти залишилися сиротами.

Єлисея Трегубова після закінчення Київського університету направили працювати вчителем словесності у Глухів. Згодом він опинився у Сумській гімназії. У цей час в ній вчителькою підготовчих класів працювала Антоніна Хорунжинська, на плечі якої після смерті батьків лягли турботи про сім’ю. Разом з нею в Сумах мешкали і молодші сестри. Як згадувала донька Івана Франка Ганна, сестри Ольги Хорунжинської отримали гарну освіту. Долю їх вирішив наймолодший брат Микола. Молодий офіцер мав поранення обох ніг з російсько-турецької війни. Необхідна була ампутація ніг, але від операції відмовився. До нього, вже помираючого, підійшов цар, що саме перевіряв воєнні госпіталі. Запитав, чого він бажає за свою геройську службу і смерть. Микола сказав: «Я маю чотири сестри, прошу ними зопікуватися». Тоді усіх чотирьох сестер прийняли до Харківського інституту благородних дівиць, що був призначений виключно для дівчат дворянського походження і утримувався за кошти царя.

Коли Іван Франко вперше приїздив до Києва, сестри Антоніни — Олександра і Ольга — мешкали разом з її родиною, в якій більше всього гостював письменник. «Франко цілком увійшов в життя нашої сім’ї, — згадувала Антоніна. — У нас тоді перебувало багато людей, бо в нашій сім’ї жили дві мої сестри, що якраз скінчили свою освіту. Вони були молоді, гарні з себе, веселі, а молодша Ольга була до того ще й дуже привітна і дотепна. Часами, коли всі наші розходились вдень на роботу, Франко залишався з моїм малим сином та дочкою, теж маленькою, бавився з ними, вигадував їм різні казки про своє дитинство, про свою батьківщину».

У шлюбі Єлисея Трегубова і Антоніни Хорунжинської народилося двоє дітей. Один із синів, Ілля, є дідом Вадима Трегубова — відомого в Сумах архітектора-реставратора. «Дід помер, коли мені був рік, — розповідає Вадим Ігоревич. — Як мені відомо, він був і земським лікарем, і головним лікарем в Білій церкві. Батько навчався у Київському політехнічному інституті. Війну закінчив під Берліном полковником у відставці. У нас майже не збереглось ніяких родинних знімків тих часів. Деякі з них та документи ми віддали свого часу до столичних музеїв».

Діти і онуки Франка: непрості та загадкові долі

Трагедія Андрія
Найстаршим з синів Івана і Ольги Франко був Андрій. Ще в дитинстві з ним трапився нещасний випадок — прямо в голову йому поцупив каменем ровесник. Залитий кров’ю, він втратив свідомість. Рана згодом загоїлася, але в мозку залишилась травма. Під її впливом, як згадувала сестра Ганна, після кількох років Андрій дістав важку невиліковну хворобу — епілепсію. У 26 років Андрій помер. Ця трагедія серйозно вплинула на матір: у неї все частіше стали траплятися нервові зриви. Для батька Андрій був найкращим помічником у літературній діяльності.

Таємне зникнення Петра
Наймолодший син Петро — єдиний, хто з’явився на світ у родинному селі батька — Нагуєвичах. З початком Першої світової війни вступив до Українських січових стрільців. Там зустрівся зі своїми шкільними товаришами — Коновальцем і Мельником, згодом відомими лідерами національно-визвольного руху.
Займався педагогічною діяльністю, переслідувався польською поліцією за приналежність до української підпільної організації. На початку Вітчизняної війни, як стверджували рідні, Петро став заручником у більшовицьких руках. Його зробили депутатом і використовували у пропагандистській роботі у Галичині. Під час наступу німців виїхав зі Львова під прикриттям НКВС. Потім слід його зник. Дехто твердив, що бачив Петра на Соловках. За офіційною ж версією, він загинув під час війни. Був одружений, мав двох доньок — Віру і Іванну, які вийшли заміж і змінили прізвища.

Тарасові шляхи
Нелегкою була доля й у сина Тараса. В університеті він вивчав грецьку і латинську мови. Потім перейшов на військову службу. Воював в Першу світову війну на італійському і російсько-австрійському фронтах. Потрапляв в полон. Тричі хворів тифом і тричі рятувався. Учителював, працював в Академії наук ім. Т. Шевченка.
У Тараса Франка було дві доньки — Зіновія та Любов, а також син, котрого батько назвав Роландом. Зіновія, філолог за фахом, померла в 66 років, а Роланд і Любов живуть в Києві. У Любові не склалося особисте життя — у неї немає дітей, як до речі, і у Роланда. Зіновія виростила двох синів, у яких уже троє онуків.
Роланд займався науковою та дипломатичною діяльністю, очолював Інститут аналітичних приладів, до недавнього часу був віце-президентом Міжнародного науково-технічного університету.

У напрямку Канади
Єдина донька Ганна в Першу світову війну працювала в госпіталях. У 1919 р. виїхала з місією Червоного Хреста до Берліну, де вийшла заміж за Петра КЛЮЧКА. Двадцять років прожили на Закарпатті. Чоловік працював окружним лікарем. Згодом переїхали з двома дітьми до Відня. За доносом в комендатуру російських військ у 1945 р. чоловіка Ганни арештували. Вийшовши з тюрми, він невдовзі помер. Ганна разом з сином через деякий час виїхала до Канади.