Уроки нещастя, або Ласкаво просимо в 2025-й рік

Як відомо, насильно милим не будеш. Щасливим – тим більше. Але досі хтось думає, що це можливо – безкарно замість критично необхідних дій вчиняти дії безглузді, розраховані на ідіотів. Замість захисту – закликати на шашлики. Замість уроків надання першої медичної допомоги – проводити уроки щастя.
І знаєте, що характерно – багатьом подобається.

Уроки маразму
Важко повірити, що це відбувається в нашій країні. Країні, яка перемогла вже тільки в сучасній своїй історії в трьох революціях і здобула собі право на вибір шляху. Принаймні тут, всередині себе. І як могло так статися, що люди, які ризикували життям на Майданах, сьогодні терплять цю брежнівщину? Цей відвертий маразм?
Зрозуміло, що за новинами з фронту та майже щоденними злочинними атаками на мирне населення з багаточисленними жертвами ці питання можуть видатися вкрай неважливими. Мовляв, давайте вже після війни будемо розбиратися. А поки що об’єднаємося навколо нашого президента і будемо вірити йому беззастережно.
Проте для чого і для кого це робиться?
Для чого по вказівці з Офісу президента по всій країні збираються депутати сільрад, рад районних, міських, обласних – і чи не одностайно голосують «за підтримку» Плану Перемоги. Всенародний, точніше, вседепутатський «одобрямс». Що би що? Прикритися потім ним? Мовляв, ви ж самі це все діло підтримали, проголосували.
Та одного Плану Перемоги виявилося замало. Давайте несіть нам ще План Стійкості. Хай народ радіє. Стоїть – і радіє. І щоб діти в білих сорочках в школі всі були на 1 000 днів Стійкості! Урочистості, всі діла. А до 24 лютого 2022 р. Україна, виходить, не воювала? Не стояла, не билась, не демонструвала героїзм і стійкість? Тільки те рахуємо, що було за Зеленського, чи як?
За що ж тоді гинули тисячі вірних присязі солдатів і офіцерів, починаючи з лютого 2014-го? Може, їх не було зовсім? Не було звільненого Маріуполя, не було трагедії Іловайська, не було Дебальцево? Не було Донецького аеропорту? Сотень звільнених міст та містечок Донбасу? Збитого сепаратистами та росіянами «Боїнгу»? Вбитих та зґвалтованих проукраїнських мешканців Луганської та Донецької областей? А був тільки Офіс Президента з Арестовичем, який тримав базуку за шторами, Татаровим, який «убивав чеченців», Єрмаком, про подвиги якого ми ще, впевнений, почуємо (можливо, це саме він зробив перший виліт на F-16), Подоляком, Арахамієй та іншими людьми з оточення Зеленського.
Як це огидно.

Уроки виборів
Уроки виборів українські громадяни засвоюють через раз. Але кожного разу, коли відбуваються вибори, є відчуття, що вони – доленосні. Недоленосних виборів в Україні не буває. Таких, наприклад, щоб вибрати між трохи більшими і трохи меншими податками, або розійтися думками у праві на аборти чи чомусь ще, без сумніву, дуже важливому. Але не доленосному. Ні, у нас завжди від виборів залежить, існуватиме держава як самостійна чи перетвориться на придаток до росії.
Президент говорить, що поки війна – виборів не буде. І це правильно, звісно. Але президент говорить також, що Трамп прийде – мир буде. Одразу після інаугурації, тобто в середині січня. Не так довго й чекати начебто. Але це тут, в тилу, це чекання видається недовгим. Навіть у такому тилу, як Суми. Але не фронті кожна секунда – на вагу життя. Так що не варто розслаблятися. Та й мало чого Зеленський говорив та обіцяв. Щось зроблено? За великим рахунком? Не хочу навіть починати. Бо зараз не про те.
Зараз про вибори. Знаєте, якщо порахувати до 25 травня 2025 року (дати, на яку вказують як на вірогідну дату майбутніх виборів) від середини січня (плюс-мінус місяць на усушку та утруску формальностей), то якраз виходить передбачені законом три місяці на процедуру передвиборчої компанії. І деякі штаби, найбільш наближені до джерел інформації (тобто, до влади), скажу вам по маленькому секрету, вже розгорнуті і починають працювати. Не на фронті, ні.

Зе-уроки
Тепер питання: які це будуть вибори в травні? Кого вибиратимемо: президента, парламент, місцеві органи влади та голів територіальних громад?
Якщо дивитися по тому, що відбувається прямо зараз, то першими пройдуть президентські, а восени 2025 р. – парламентські та місцеві. Можливо, президентські вибори пройдуть разом із яким-небудь підленьким референдумом, гасла якого і стануть гаслами діючої влади.
І тут інтрига: чи піде Зеленський на другий термін? Бо клявся-божився, що йде лише на один. З іншого боку, Зеленський має стільки ризиків позбутися влади, що варто пошукати причин, чому він мусить йти на другий термін. Ну, хоча б для того, щоб забезпечити виконання угод миру перед закордонними партнерами. Усіма: росією, США, ЄС. Тому не виключено, що піде. Для цього що потрібно? Правильно, щоб попросили сільські, селищні, районні, міські та обласні ради, різноманітні волонтерські та громадські організації: «Не кидайте нас на призволяще, будь ласка, шановний Володимире Олександровичу!». Репетицію всенародної любові та підтримки вже провели. Діти в білих сорочках вже готові. А ви думаєте, для чого ті всі речі робилися? Репетиція була у них.
Але нікого нічого не врятує, якщо на вибори президента піде Валерій Залужний. Навіть електронне голосування через «Дію» і школярики в білих сорочках. Принаймні, так говорять останні соціологічні дослідження (не публічні, звісно).
Не відомо, яким президентом стане Залужний, у великій мірі це залежить від того, хто буде в його оточенні. «Короля робить свита» – цю аксіому ніхто не відміняв. Але те, що Зеленський і його «5-6 менеджерів» не матимуть шансів – однозначно.

Уроки розбрату
Є ще один вічний вислів щодо управління державою. Розділяй і владарюй. Тобто, сій недовіру і ворожнечу серед ворогів і серед друзів, розділяй народ, шукай нових ворогів, стравлюй їх між собою, а сам – сяй, наче сонце.
На жаль, мудрий український народ в 2019 р. вчинив не мудро. Йдеться навіть не про обрання Зеленського президентом – таке може трапитися в кожній країні, коли актор і популіст виграє якісь одні вибори. Але дозволити порушити Конституцію, щоб провести дострокові парламентські вибори і на тих виборах віддати всю повноту влади в країні – от це було нерозумно.
Абсолютна влада розбещує. Викликає звичку до теплих ванн. Бажання все контролювати. Роздратування незгодними. Породжує віру у власну непогрішимість.
Звісно, суспільство вже давно втратило контроль над будь-якою владою в країні. І це далеко не тільки через війну. Державні інституції працюють під величезним тиском і втратили суб’єктивність, парламентаризм при смерті, Кабмін працює за викликом ОП, силові структури отримають додаткове фінансування у наступному фінансовому році. На відміну від ЗСУ. Про що це говорить?
Здається, це говорить про те, що люди при владі будуть намагатися утримати владу в своїх руках. Попри все.
І користуватимуться принципом розділяй і володарюй.

Уроки війни
Все це поки що – лише прогнози та версії. Ситуація настільки динамічна, що змінюється щодня. Але, видається, що генеральний курс такий. Гарно це чи погано, на яких умовах буде заключений мир, де пройде кордон, чи залишиться Україна незалежною державою, зрештою?
Ми не знаємо.
Але ми знаємо, як щомиті наші воїни б’ються за нашу свободу. Знаємо, як щомиті наші воїни віддають свої життя за те, щоб ми тут, в наших містах і містечках, могли будувати майбутнє для наших дітей. У тому числі, і для дітей воїнів – живих, поранених, скалічених та загиблих. І в їхній постійній незламній праці і нашій підтримці цієї праці проростає те зерно, що дає нам усім надію. Плекайте його, бо воно полите кров’ю наших людей.