У Сумах працює відділення хірургії одного дня

У структурі Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня №5» Сумської міської ради працює відділення хірургії одного дня. Нинішній його керівник Володимир БЕЗБАБНИЙ у 1995 році брав участь в організації нового відділення. В ексклюзивній бесіді він розповів про переваги принципу хірургії одного дня та роботу відділення у контексті реформи медичної галузі.

Початок історії відділення
Завідуючий відділенням хірургії одного дня 5-ої лікарні Володимир Безбабний пригадує: «Мені поталанило стояти у витоків цього цікавого й вельми затребуваного напрямку. Ініціатива щодо створення нового відділення належала директору КНП «Клінічна лікарня №5» В’ячеславу ПЕТРЕНКО, який на той період очолював Сумське обласне управління охорони здоров’я. У свою чергу, ми з тодішнім головним лікарем лікарні №5 м. Суми Іваном ШЕВЕЛЬОВИМ вивчали досвід першопроходьців з Прибалтики, Києва, Львова, де відкрилися перші подібні відділення. І у 1995 році ми приєдналися до лідерів, й відділення хірургії одного дня прийняло перших пацієнтів».

Із професійною гордістю за підзвітний колектив Володимир Іванович відзначає, що у відділенні в середньому здійснюють 2700 оперативних втручань упродовж року, відповідно 250 – щомісяця. І це усього на 6 ліжках, де є місця денного стаціонару.

Щороку у відділенні хірургії одного дня 5-ої лікарні здійснюють 2700 оперативних втручань, відповідно 250 – щомісяця

Як правило, сюди потрапляють пацієнти за направленням сімейних лікарів, але левова частка – це самостійні звернення. Раніше існували обмеження, які диктувалися районом обслуговування, а нині – якщо хворий звернувся за медичною допомогою до фахівців відділення, то він отримує кваліфіковану допомогу.

Ефективний алгоритм
Володимир Іванович наводить переконливі аргументи на користь принципу хірургії одного дня. Він розповідає: «Наприклад, операція з видалення грижі передньої черевної стінки. Після операції пацієнт знаходиться у лікарняній палаті, увечері після перев’язки він отримує знеболювальний укол і має можливість піти додому. На другу добу лікар відвідує прооперованого вдома, на третій день хворий вже самостійно пересувається, а на четвертий – він, як правило, самостійно приходить до поліклініки на контрольний огляд та перев’язку. Й у такому алгоритмі ми вже 25-ий рік поспіль оперуємо не лише грижі, а й успішно проводимо інші найрізноманітніші оперативні втручання.
Неодноразово на власному досвіді переконався, що при такій системі людина уникає низки супутніх стресів. А саме: морального й фізичного дискомфорту від перебування у чужому, не домашньому оточенні, де поруч знаходяться хворі з тяжкими діагнозами. Ці та інші фактори негативно впливають на психоемоційний стан пацієнта, адже у лікарняних стінах він відчуває себе «зовсім хворим, недужим», а в домашніх умовах – лише «прихворівшим». Є такий нюанс!»

Сучасні виклики
У досвідченого медика Володимира Безбабного є своя точка зору стосовно реформи вітчизняної медичної галузі.

– Щоб проводити зміни ,треба детально знати стан первинної та вторинної ланки. На жаль, на рівні міністерства не можуть все передбачити й не мають достеменного уявлення, як триває медико-лікувальний процес на місцях, – каже Володимир Іванович й додає, – от, наприклад, очолюване мною відділення, де упродовж чверть століття налагоджена дієва система надання професійної медичної допомоги хірургічного напрямку. Тут сконцентровані: кадровий потенціал, чудово оснащений операційний блок, але у сьогоднішній медичній реформі жодним рядком не згадується хірургія одного дня. Й нині, лише завдяки конструктивному діалогу директора підприємства В’ячеслава Петренко із керівництвом міста, знайдено компромісне рішення, як залишити підрозділ у лікарні.
За інформацією Володимира Безбабного, послуги відділення надзвичайно затребувані, високий рівень попиту дає підстави перевести підрозділ на принцип самоокупності. Його рентабельність, навіть при 20% частці компенсації від держави за платні послуги, дасть можливість лікувати соціально незахищених громадян. А саме: інвалідів, людей похилого віку, малозабезпечених та осіб без визначеного місця проживання, адже вони теж потребують хірургічної допомоги.

Коли душа співає
Завідуючий відділенням хірургії «одного дня» Володимир Безбабний щиро розповідає: «Бачити пацієнта здоровим – мій основний принцип й прагнення, а найголовніший стимул – віра пацієнта у мене як у лікаря. Як пишеться у святому писанні: «По вірі вашій дасться вам». Тобто, якщо пацієнт йде до лікаря із непорушною вірою, що саме цей ескулап його вилікує – то хворий не безнадійний, він 100% вилікується на відміну від людини, яка не довіряє своєму лікареві. Це на кшталт старту програмного забезпечення, де йде команда на одужання. Лише за таких умов можна подолати будь-який недуг й отримати позитивний результат і для пацієнта, і для лікаря».

На думку Володимира Івановича, у кожної людини є свої амбіції, свої прагнення. Він пояснює: «Одним притаманно працювати керівником, мені ж до душі лікувати, працювати хірургом-практиком. Адміністративна стезя, де купа паперової тяганини, писанини видалася мені справжньою каторгою. Інша справа та радість, коли вилікував пацієнта й він приходять із вдячністю – це для мене істинне задоволення, і тоді «душа співає». Я схильний працювати у тій сфері, де приношу найбільшу користь. Тому і повернувся до рідної хірургії одного дня, відкинувши інші заманливі кар’єрні пропозиції».

Нині Володимир Іванович вже 25 рік поспіль продовжує власноруч започатковану справу. У його активі проведення більше 16,5 тисяч операцій, не рахуючи десятки щоденних хірургічних маніпуляції у колінні суглоби, спинний хребет. Він має широку спеціалізацію: лікар загальної хірургії, онколог, ортопед, мамолог, лікар спортивної медицини, щелепно-лицьовий хірург.

Впевнений вибір
Володимир Безбабний народився 22 червня 1951 р. у Лебедині Сумської області. Його мама Парасковія Петрівна була вчителькою початкових класів, а тато Іван Васильович – агрономом. Батькам дуже хотілося, щоб син став лікарем й мав чисту роботу у «білому халаті». Володимир ріс непосидючим бешкетником, при цьому змалечку проявляв гарні здібності до навчання, феноменальну пам’ять. Щоб приборкати кипучу енергію малого, його у 6 років віддали відразу до другого шкільного класу. Пан Володимир із добрими усміхненими очима пригадує: «Моя бабуся Оксана Георгіївна свого часу навчалася у церковно-приходській школі. Вона зуміла мене зацікавити азбукою. З її легкої руки я швидко та із задоволенням став грамотним і ще до школи навчився гарно читати й писати».

Володимир Безбабний:
«Якщо пацієнт йде до лікаря із непорушною вірою, що саме цей ескулап його вилікує – то хворий не безнадійний, він 100% вилікується»

Скороспілий шестирічний учень поруч з однокласниками, старшими від нього на два роки, мав лише відмінні оцінки, пишався своїми успіхами й з усіх сил старався не підвести маму-вчительку. Після 8 класу, коли Володимиру виповнилося 13 років, він подав документи для вступу до Лебединського медучилища на фельдшерське відділення. Зустрівши юного абітурієнта, директор училища був чимало здивований і спеціально прийшов на вступний іспит, щоб послухати «цього малого», але, переконавшись, що Володимир має ґрунтовні знання, озвучив свій вердикт: «Хай вчиться! Хоча таких малих учнів у нас ще не було».

Дійсно, на перший погляд, серед одногрупників він виглядав вельми непереконливо – невисокий на зріст і ззовні як тендітний підліток. Але ні під час навчання, ні у подальшому житті ні зріст, ні статура ніколи не стояли на заваді впевненості у власних силах, здорових амбіціях, активному позитиву, професійним та життєвим успіхам Володимира Івановича. Він без проблем у 1972 році став студентом Київського медичного інституту і закінчив виш з червоним дипломом. У 1979 році після проходження інтернатури при Сумській обласній лікарні за спеціальністю «хірургія» прийшов працювати до 5-ї лікарні, де упродовж 4 років мав практику ургентного хірурга. І цій професій він завжди залишався вірним: і коли викладав у медучилищі, і коли працював спортивним лікарем у футбольному клубі «Фрунзенець», і коли у 1993-1995 рр. обіймав посаду керівника поліклінічного відділення хірургії 5-ої лікарні. Згодом Володимир Безбабний мав досвід роботи ще на декількох керівних посадах: начмеда 5-ої лікарні, голови ЛКК, але доленосною справою життя та покликанням стала ХУРУРГІЯ «ОДНОГО ДНЯ».

Війна, кров людська…
Володимир Безбабний як багатогранна особистість, патріот має активну громадянську позицію. Він відгукнувся на запрошення й 4-ий рік поспіль на громадських засадах є радником Сумського міського голови Олександра ЛИСЕНКА з медичної галузі.

Зворушливі, пам’ятні сторінки життя – це участь у революційних подіях на київському Майдані-2014 та медичне волонтерство у зоні АТО на зламі трагічних років 2014-2015. Про ці події говіркий, комунікабельний Володимир Іванович розповідає стримано, небагатослівно й навіть скупо. «Я добровільно пішов у АТО. Півтора місяця у польовому госпіталі, розгорнутому біля Донецька, надавав першу хірургічну допомогу воїнам при невідкладних тяжких станах, бойових пораненнях. Там точилися жорстокі бої неподалік вже легендарного аеропорту. Я бачив багато крові…» – стиха додає Володимир Іванович.

На сьогодні він єдиний медик 5-ої лікарні, котрий побував в АТО, хоча не має відповідного посвідчення й не прагне його здобути, бо, як ми вже писали, не любить паперової тяганини. Він говорить, що не має бажання марнувати дорогоцінний час на оббивання порогів високих кабінетів. Він пояснює: «Я брав відпустку та добровільно їхав рятувати наших захисників, українських патріотів. Тоді ж ніхто не думав про статус, посвідчення, бо хто ж міг передбачити, що конфлікт затягнеться у тривалу гібридну війну. Прикро, що держава забуває про ветеранів, пройшовших військові жахи. Я ж, як міг, захищав свою рідну батьківщину – землю моїх батьків, дітей та онуків».

Сьогодні Володимир Безбабний продовжує щоденну медичну практику, пишається сином Володимиром, котрий продовжує професійну династію – працює завідуючим хірургічним відділенням 5-ої лікарні. У вільний час Володимир Іванович час веде активну громадську роботу, спілкується із однополчанами, які для нього назавжди стали рідними людьми.

Олена Шевченко
Панорама №25-2020