У режимі ON-OFF

ПОНЕДІЛОК, 12 СІЧНЯ. Допомагав дівчатам виганяти голубів з магазину. Життєлюбні та хитрі птиці втягуються разом з нечисленними покупцями, минаючи тамбур. Вже на вулиці надав цим тварюкам гуманітарну допомогу – скришив півбатона. Голубів не люблю, але на такому холоді якось співчувається будь-яким теплокровним створінням. Нічого спільного з шляхетним почуттям емпатії – лише прагматичний розрахунок на те, що й мене хтось підтримає, коли конатиму голодний й холодний. Чи, принаймні, допоможе зробити це задоволення тривалішим.

ВІВТОРОК, 13 СІЧНЯ. Все у нашому благословенному місті спокійно й передбачувано: нові, жорсткіші ГПВ; хоча від знайомих, які мешкають у селах, знаю, що там давно все досить жорстко – без світла більш, ніж півдоби. Доведеться спробувати таке й собі. Регулярно прилітають дрони. Блукаючи містом, я прильоти слухаю, а увечері, якщо є електрика, читаю розгорнуті повідомлення. Бентежить: почалось полювання на людей, з’явились FPV-шки. Вже долітають до Сум. Занадто наблизились росіянці.

СЕРЕДА, 14 СІЧНЯ. Про зовнішній світ балакають різне. Коли виходив з дому, чув, що в Україні, яка воює і сидить у блекаутах, наразі немає міністрів оборони та енергетики. Повертаюсь – вже є. Проте знов вигулькнула на обрії ображена Юля. Та, яка “Батьківщина”, хто забув. Вже не на візку, а твердо на власних ногах, але обурена. Її звинуватили у оптовій скупівлі депутатських голосів, вона каже, що брешуть. Достеменно не знаю, як воно було насправді, але ці новини про те, що там, на вищих владних щаблях, вирує боротьба, йде невидиме для нас життя. А ми тут ухнюпились у місцеві проблеми: якісь відключення, безпілотники, росіянське борсання під самим носом. Дрони й сьогодні наполегливо летять і прилітають.

ЧЕТВЕР, 15 СІЧНЯ. Ще далі зазираю за видимий обрій подій, поки інет працює. Заява путіна про те, що росія мріє про мир. Вже не смішно. Трамп сказав, що війна триває через впертість Зеленського, чи якось так. Ну таке цілком очікувано, схоже, що дід Доня сам не знає, що бовкне, коли розкриває рота. У Сумах життя досі існує, але тонус здається середненьким. Визначаю це не за офіційною статистикою, а за неочевидними показниками. Наприклад, кількість винесених на смітник ялинок значно зменшилась у порівнянні навіть із зимою 2024-2025 років. Центральний ринок опівдні справляє враження мітингу, який вже закінчився і учасники ось-ось розійдуться. Через брак покупців продавці обговорюють глобальне: “Він казав, що забере Гренландію по-любому!”. Де Гренландія, а де наш базар, та ось бачите, як небайдуже! Раптом майнуло, що Гренландія чимось схожа на Крим – аж злякавсь: чи, бува, не їду дахом.

П’ЯТНИЦЯ, 16 СІЧНЯ. День пам’яті “кіборгів”, захисників Донецького аеропорту. Світла пам’ять хлопцям. Дронові атаки тривають. Чую, бо не глухий, але вже не реагую на вибухи так нервово. Не від надлишку хоробрості, просто втомивсь лякатись. На вулиці чую, як дівчина промовляє у телефон: “Мама, ну шо ти як маленька, бахнуло так бахнуло! Сама ціла-здорова, то й не переживай, я скоро буду!”.

СУБОТА, 17 СІЧНЯ. Ночі вже коротші, але холодніші. Усі сусіди мають кімнатні термометри, обговорюють температуру у кожній квартирі. Наче не знають, що взимку буває холодно, а якщо війна, так багато чого йде шкереберть. Звикаю до нового режиму. Шкода, що разом з відключенням електрики не можна відключитись самому. Не передбачено такого перемикача ON-OFF. Дають світло – спати хочеться, вимикають – навпаки. Людина сконструйована по-дилетантськи!

НЕДІЛЯ, 18 СІЧНЯ. Закінчую без продуманого фіналу, бо режим ON-OFF почав діяти не лише послідовно, але ще й непередбачувано. Світла не було з 12.00 до 22.03. Є що розповісти про ці десять годин, але тепер ніколи – треба здавати щоденник, поки є електрика і працює інтернет. Тож до наступного тижня, земляки. Тримаймось!