У момент його загибелі вдома зупинився годинник

Санітар-стрілок штурмового відділення штурмової роти 10-ї гірсько-штурмової бригади 46-го окремого батальйону спеціального призначення 54-ї окремої механізованої бригади Оперативного командування “Схід”. Позивний – “48-й”
Максим Наріжний. 21 рік, с. Яблучне Великописарівського р-ну (28.12.1995 — 27.03.2017)
Максим зростав чуйним та добрим хлопчиком. Його найбільшою пристрастю був футбол — саме цьому заняттю приділявся увесь його вільний час. Сім’я Наріжних переїхала із с. Яблучне до Сум у 2006 р. Тут майбутній герой пішов навчатись у СЗОШ №22, закінчив дитячо-юнацьку спортивну школу “Фрунзенець”, а згодом вступив до СумДПУ ім. А.С.Макаренка на кафедру “Теорія та методика спорту” навчально-наукового інституту фізичної культури. Навчання давалось Максиму легко — у нього був математичний склад розуму. Його футбольний тренер, Ігор Миколайович, вважає, що Максим міг би потрапити до складу навіть столичного футбольного клубу — саме така ціль стояла перед хлопцем. Юнак грав за сумські команди в молодіжних чемпіонатах України та турнірах Сумської області. “Він просто не встиг стати зіркою футболу…” – переконаний Ігор Миколайович.
Максим Наріжний був впевненим у собі і комунікабельним: у нього завжди було багато друзів та подруг. Мати героя, Тетяна Василівна, розповідає, що її син завжди думав про інших, набагато ж рідше — за себе. Наступ московського окупанта на рідні землі обурив гаряче серце Максима. Дочекавшись повноліття та перевівшись на заочну форму навчання, юнак потайки від сім’ї пішов на фронт добровольцем.
“Постійно телефонував мені… Я думала, що він на заробітках у Києві, – згадує Тетяна Василівна. – Ніколи й запідозрити не могла, що мій син — на сході. Не було чутно пострілів чи військової техніки під час наших розмов. Завжди мене втішав…” Уже пізніше, у 2015 р., Максим без відома батьків підписав контракт із ЗСУ. В загальному, боєць ніс військову службу близько двох років.
Позивний Максима має свою історію. Хлопцям, серед яких опинився і Максим, дали наказ написати свій розмір взуття. Проте, переплутавши чи то від хвилювання, чи то через неуважність, Максим написав розмір одягу. Ну йому і вручили взуття 48 розміру, коли у нього — 42. Не дивлячись на це, матір підмічає — її дитина ніколи не жалілась своїм батькам.
Із фронту на Максима чекала наречена Анастасія, з якою він випадково познайомився там же. Вони зустрічались близько півтора роки. Бойові побратими про нього згадують як про “рівного серед рівних”, адже, не дивлячись на свій юний вік, хлопець сам усьому навчився, з честю виконував бойові завдання та був дуже ввічливим.
У дитинстві, коли хлопець сильно захворів, захворів і його безпородній пес, який жив у дідуся з бабусею у Яблуневому. Після загибелі героя пес захирів, а через 40 днів і зовсім пропав. У час смерті Максима, близько 13:00, у його кімнаті зупинився годинник.
Загинув Максим Наріжний 27 березня 2017 р. із товаришем по службі, 21-річним донеччанином Владиславом Писаренком (позивний “Растішка”), на “світлодарській дузі” неподалік с. Новолуганське Бахмацького району Донецьої області. За даними Сумського військового комісаріату, хлопці підірвалися на розтяжці, коли обстежували територію для подальшого розташування нового ПЗРК. Про втрати штаб АТО повідомив уже наступного дня, але без прізвищ. Сумчани дізнались про загибель Максима Наріжного із повідомлення прес-служби “Донбас-Україна” у соцмережах. Молодим героям лишалося близько тижня до демобілізації.
Віддати останню шану загиблому молодому герою зібралось більше тисячі сумчан: родичі, знайомі, друзі та подруги, університетські товариші, викладачі та небайдужі громадяни. Похований Максим Наріжний на Алеї Слави Центрального кладовища міста Суми.

Врез: У час смерті Максима, близько 13:00, у його кімнаті зупинився годинник
Панорама, №42