У “мирному плані” путіна ніякої України немає

ПОНЕДІЛОК, 12 ТРАВНЯ. Понеділок у мене іноді стає днем релаксації, бо до здачі матеріалів у черговий випуск цілий тиждень. Проінспектував рідне місто у стані весни. В цілому сподобалось, тільки метеорологічно недопрацьовано – прохолодно і вітряно. Проте в аполітичній природі квітне все, чому належить квітнути. Кіт у дитячому парку “Казка” перевдягся у щось квазімілітарне і носить військово-патріотичну символіку. Він персона публічна, повинен витримувати імідж. Як на мене – цілком доречно. Це ж не діточок переодягати у гімнастерки, як ті мацковські дикуни роблять! Навколо Сум почалось полювання росіянських БпЛА на автівки. Вбили одного чоловіка, працівника”Сумиобленерго”. Є поранені. Руйнують людям домівки. “Всьо, как оні любят”.

ВІВТОРОК, 13 ТРАВНЯ. У нас із політичних новин – новий голова ОДА. Глобальна топ-тема – можлива зустріч у Стамбулі. Мовляв, путло само призначило, наш президент погодився, долучаться ще Європа і США. Не торкатимусь цієї теми, аж поки вони звідти не роз’їдуться. Поважні політологи і аналітики ллють у вуха діаметрально протилежні прогнози. Сам маю підозру на чергове “бла-бла-бла” без практичних наслідків. Тож чекаймо. Переговори переговорами, а по Білопіллю та Ворожбі летить.

СЕРЕДА, 14 ТРАВНЯ. Від буденних справ відволікає вибух. Десь дуже близько. Так, дійсно – ракетний удар по якомусь промисловому об’єкту на околиці. До вечора повідомили про трьох загиблих. Гарний супровід для балачок про припинення вогню і решти “мирних ініціатив”.

ЧЕТВЕР, 15 ТРАВНЯ. День вишиванки. Гадав, що він забутий за більш актуальними справами, та ось ні! Назустріч трапляється багато різноманітних вишивок, не тільки на традиційних сорочках, але й на шаликах, торбинках, навіть джинсах. Бачив пальто-вишиванку, та засоромився підійти й познайомитись з власницею. Мою вишиванку не видно під плащем, бо зимнувато на вулиці. Йду по своїх справах, наздоганяє дощ. Йдемо разом. У магазині чемний голос з динаміка запрошує зберігати спокій та прямувати до укриття, бо ж повітряна тривога. Публіка спокій зберігає, а покидати черги та ховатись не хоче.
П’ЯТНИЦЯ, 16 ТРАВНЯ. Несподівані барви на тлі сірої буденності – отримав посилку від друзів з Іспанії. Вони мали на увазі мій день народження, до якого ще кілька днів, та я вже розпакував і вдячно закусюю. Тверезість поки зберігаю. Життя і так здається прийнятним, аби ще не росія!

СУБОТА, 17 ТРАВНЯ. Росіянці влучили по автобусу з людьми, які хотіли евакуюватись з-під обстрілів – дев’ять загиблих і сім поранених. Моторошні кадри з Білопілля потрапили на міжнародні телеканали і сайти. Почули про це, мабуть, і у Стамбулі. Що ж там, до речі?! Та нічого, про що варто балакати. Замість путіна – якісь особи третього плану, кордебалет. Але з амбіціями. Чого варта тільки “грізна” обіцянка мединського забрати ще й Суми і Харків! З корисного – тільки домовленість про обмін полоненими 1000 на 1000, та й це ще треба здійснити. Не вірю, що війну можна закінчити через розмови навіть із самим путіним. Вірю в ЗСУ. В ЗСУ не все гаразд. Читаю допис комбата, який подав рапорт про звільнення. Без оцінок і коментарів, бо сам там не був.

НЕДІЛЯ, 18 ТРАВНЯ. У центрі, біля фонтану “Садко”, зібрались люди з прапорами. На честь і на підтримку військовополонених та тих, хто “без вісті”. Варто подивитись на кількість учасників акції, аби відчути актуальність проблеми. А війна, здається, ще триватиме, бо в “мирному плані” путіна нікого з нас немає.