Тверде “злити” неможливо

ПОНЕДІЛОК, 18 ГРУДНЯ. Погодний стан в місті такий, що не передбачиш наслідки навіть коротенької прогулянки до магазину чи офісу. Вибір небагатий, але дуже драйвовий: або навернешся з ризиком травм, або гребтимеш по воді і сніговій каші, і байдуже, у що ти взувся – в таких умовах берці працюють так само, як і легенькі кросівки, тобто можна вважати себе босим. Помітив, що автівки по такій погоді почуваються значно впевненіше, бо для них дорогу якось чистять. Підсумки вилазки на вулицю – мокрий і змерзлий низ організму. Оптимізму додають чай з медом, тепла батарея і усвідомлення, що бувало й гірше. До речі, імпортний вірус, кажуть, заслаб і відступає. Можна трактувати як тактичний успіх.
ВІВТОРОК, 19 ГРУДНЯ. Почав отримувати вітання з Різдвом. Французькі друзі дуже переймаються українськими справами, навіть беруть участь в акціях на підтримку нас у цій війні – надіслали відео з піснями та прапорами. Приємно, але про реальний стан речей вони мають дещо схиблену уяву. Одна композиторка написала, що українці обрали собі “неправильний” гімн, занадто “мінорний”. Навіть не дискутував. Якщо гімн має актуальний вплив на перебіг подій, то “Згинуть наші воріженьки…” – саме те, чого бракує.
СЕРЕДА, 20 ГРУДНЯ. Втомився зливати іржаву воду, але якщо хочеш вмитися – мусиш. Так само і з усім, що треба робити цього похмурого дня. Двічі нагадали про борги, за які соромно – жіночка прибирає у під’їзді, а я свій внесок за два місяці “замилив”. Розрахуємось, шановна, до Різдва – обов’язково! Гадаю, що маю з сусідами стосунки, які дозволяють невеличкий кредит. Взагалі, кінець року провокує щось узагальнювати, підбивати підсумки. Зосереджуючись на темі, дійшов висновку, що мені, за великим рахунком, ніхто нічого не винен. Можна заспокоїтись і тягти існуваня далі.
Найнеприємніша з поточних новин – ще одне “повідомлення про підозру” одному з військових. Начебто, грубо кажучи, крав гроші, а може й ні, бо це ж тільки підозра. Гасло про те, що “Україна була, є і буде” не викликає ані сумніву, ані спротиву, але не берусь передбачити, якою саме вона постане після всіх цих перетурбацій. Йдуть процеси різноманітніші і складніші, ніж просто боротьба з зовнішнім ворогом за незалежність.
ЧЕТВЕР, 21 ГРУДНЯ. На Центральному кладовищі побільшало воїнських поховань. До повідомлень про втрати якось психологічно пристосовуєшся, але переконатися на власні очі – інша справа. Тим паче, довелось зустріти знайомих, родичів загиблих хлопців, про яких писав ще в 2014 році. Відпадає охота балакати про побутові дрібниці на кшталт неприбраних тротуарів та подорожчання цибулі.
П’ЯТНИЦЯ 22 ГРУДНЯ. Новини приголомшують і дезорієнтують. З одного боку – про мегавтрати росіянців під Авдіївкою, з другого – на карту бойових дій на цьому напрямку моторошно і лячно дивитись, принаймні мені, цивільному, неосвіченому. З одного боку: “Україну “зливають” підступні партнери!”, але з іншого – власні міркування про світовлаштування і країну, в якій народився: “зливається” тільки те, що ріденьке, а тверде “злити” неможливо. Отже, досить бути твердішими і будь-яка “зрада” обламається.
СУБОТА, 23 ГРУДНЯ. На базарі необережно “вляпався” у дискусію про нову дату Різдва та закінчення Посту. Бовкнув щось про те, що, мовляв, Піст закінчується раніше, тож всілякі гастрономічні обмеження скоро відпадуть. А від суворих вірян почув, що ми не про Бога думаємо, а тільки про сало й ковбасу. Кажу: “Шановні, віруйте і святкуйте, як ваша душа бажає, тільки інших не треба навчати духовності посеред базару, дозвольте людям самостійно визначати цінності і пріоритети”. Стихійний диспут завершився без бійки.
НЕДІЛЯ, 24 ГРУДНЯ. Готуюсь до свята. Багато мотлоху в хаті і не тільки. Собі і землякам бажаю не “зливатись”.