Церковний перехід на Сумщині

Храм в Охтирці успішно перейшов до Православної Церкви України

Новостворена Православна Церква України у січні 2019 р. отримала Томос – документ, який підтверджує її автокефалію (тобто статус незалежності). За кілька місяців 514 громад перейшли з УПЦ до ПЦУ. Найбільше число переходів спостерігається на Західній Україні: так, на Волині більше ста храмів змінили свою юрисдикцію.

У Сумській області процес переходів триває “зі скрипом”. Лише дві громади проголосували за об’єднання із новоствореною Церквою. Не обійшлось без проблем: процес переходу громади в Андріяшівці не завершений і досі. Законність голосування стоїть під питанням, адже у ньому брала участь замість церковної громади територіальна. Наступний перехід, який стався в Охтирці, відбувся по всім правилам. Настоятель Спасо-Преображенського храму Ігор Соловей уточнює: “У нас – не перехід, це – трошки невірне тлумачення. Ми – об’єдналися із Православною Церквою України”.
Але і навкого цього об’єднання не обійшлося без скандалів з боку Української православної церкви Московського патріархату. В УПЦ (МП) священика заборонили в служінні, а митрополит Євлогій висловив прокляття в його адресу. Утім, ця заборона не стала для отця Ігоря перепоною для подальшого служіння – уже у Православній Церкві України, яка отримала з Рук Вселенського Патріарха Томос. Ми поговорили зі священиком про те, як і чому його громада об’єдналася з ПЦУ, чи поповнилася громада новими прихожанами.

r: Як назріло Ваше рішення об’єднатися з ПЦУ?
Ігор Соловей: Як сказати – назріло. Воно зріло в суспільстві. Це ж не те, що ми прокинулися з думкою й вирішили: ні! Україна отримала законну автокефалію. Це означає, що ми стали однією з 15-ти визнаних Православних церков світу. До цього, якщо були дві Церкви (УПЦ КП і УАПЦ), але вони були неканонічні. Світове православ’я не визнавало їх. А тепер ті, хто принесли православну віру на цю землю тисячу років тому, вони нас визнали. Раніше йти було нікуди. А нині з’явилась офіційна, визнана всім православним світом структура, яка абсолютно вмонтована в світове православне поле. І православні України декількох церков – об’єднуються в одну. То й ми в стороні не стояли.
Крім того, в Україні йде війна. Багато людей із нашого міста їздить в АТО – нині ООС. Ми із 14-го року служимо за нашу армію, допомагали коштами, збираємо постійно й передаємо все, що люди приносять в церкву. Як би там не було, ми завжди підтримували зв’язок із армією, із волонтерами. Із 14-го року, як все почалось, зрозуміло, що я не згадував патріарха Московського під час літургій. Уявіть: стоять військові, іде війна, а я буду кричать “Москва”. І потім, він нічим не заявив проти війни. Навіть молитва за Україну… Справа в тім, що там – така цікава молитва, що слова “Україна” в цій молитві навіть немає! То що це за молитва за Україну? А ви питаєте, звідки таке рішення… На це вплинуло чимало факторів, подій. Взяти ту ж Сумську єпархію. Фактично ж наші єпископи є єпископами Російської Православної Церкви, і закони РПЦ превалюють над нашими, вони туди подають апеляції і т.д. УПЦ (МП) – вона незалежна тільки на словах. Покажіть її місце в диптиху – його немає! Всі ці наші єпископи (наприклад, Євлогій) – вони числяться як єпархіальні архієреї РПЦ. Жодної незалежності там немає і бути не може! І коли покійний митрополит Володимир (Сабодан) звертався до Вселенського Патріарха (не пам’ятаю вже, по яким питанням), він йому відповів: “Ви є єпархіальним архієреєм РПЦ”. Так, вони служать на території України, вони є її громадянами, але до української Церкви не належать жодним чином.

Нині в Україні з’явилась офіційна, визнана всім православним світом Церква, яка абсолютно вмонтована в світове православне поле

Якою була ситуація щодо об’єднання? Вони роздали нам протоколи зборів, де уже все було вирішено. Тобто за нас все вирішили без нас. Ми з ци не погодилися. Відбулися реальні збори, реальні люди голосували. Для них це стало неприйнятним. Проголосувало сто з лишнім осіб. Майже одноголосно: тільки три душі було проти. Проголосувати мало дві третини, а насправді вийшло більше дев’яноста відсотків. Всі були задоволені тим, що перехід громади провели законно. Я людей підтримав, став на їхню сторону. Церковна громада – це велика сила. Згадую, як 19 років тому ми зайшли в наш храм. А тут ні підлоги, ні вікон, ні опалення не було – я вже не говорю про ікони. Зараз все прекрасно – іконостас у нас гарний, всередині ремонти поробили. Це все ми робили з людьми, труднощі проходили такі серьезні, тому пройдем і ці.

r: Як проходить церковна процедура голосування?
І.С.: Ну як. Збираються збори. Перед цим окремо вирішили питання із церковною громадою. Спарава в тому, що в церковному уставі не прописано, хто має бути її членом. Сумська єпархія нам прислала: “Ви самі розберіться, хто у вас є церковною громадою”. Ми, наприклад, маємо двох художників, один зробив різьбу іконостасу, інший писав ікони, ще один чоловік проводив усілякі штукатурні роботи. Люди – різноплановго характеру, але – небайдужі, які працювали у церкві. Можна навіть показати плоди їхньої роботи. Для нашого храму одна жіночка вишила дві хоругви, на яких – по чотири з половиною тисячі хрестиків. І таких людей у нас багато. Ту пустинь, в яку ми прийшли, разом з громадою перетворили на справжню церкву, одну з найкращих. Тож ми й вирішили. Всі ці люди були представлені, проголосовані і внесені в реєстр, точніш, у список прихожан храму, а потім записані у відповідну книгу.
До речі, ініціаторами голосування в нашому храмі були не ми, а Сумська єпархія, взагалі-то. Вони хотіли майно, землю, громаду, щоб вона була записана на УПЦ (МП). Зараз вона називається Українська Православна церква Московського патріархату, а з 25 квітня буде називатися Російська православна церква в Україні. Люди не захотіли цього і проголосували за Православну Церкву України. З фантастичною перевагою. На другий день приїхав керуючий Сумською і Охтирською єпархією ПЦУ архієпископ Мефодій, відслужили ми літургію. Кілька тих, хто не згоден був, пішли. Всі інші лишились. Служимо от.

r: Чи підтримуєте Ви зв’язок зі священиками з Московського патріархату?
І.С.: Я не маю абсолютно ніякої образи на своїх колишніх колег. Я їх не осуджую, не боюся, ми вітаємось, говоримо один з одним по телефону. Це – їхній вибір, а це – наш вибір. Щодо митрополита Євлогія скажу, що він – непоганий адміністратор. Нехай у нього немає тої чистоти євангельської, але керівник він непоганий. Я говорив раніше, що поважаю його – так, він – розумна людина, освічена, але справа – світоглядна. Просто рано чи пізно ми не змогли б існувати в одній структурі. Щоправда, якби не його “русский мир” – питання про об’єднання громади з ПЦУ, можливо, не було б і досі.

r: Чи змінилось число прихожан після голосування?
І.С.: Ні, не змінилось. Десь п’ять душ пішло, але на їхнє місце прийшли нові. В Охтирці у нас є храм Успіння Божої Матері (колишній УПЦ КП, а зараз вони також ПЦУ). Він – тісненький, маленький, у нас же притвор такий же, як у них весь храм. То люди звідти інколи приходять до нас – наприклад, на свята, коли у них храм – переповнений. Багато було підтримки від місцевого населення. Іду, наприклад, по вулиці, люди кричать: “Отець Ігор, Охтирка з Вами!” Я сам – місцевий житель, прожив тут усе життя, за винятком шести років.

r: Але у той же час на Волині число таких громад перейшло за сотню. Як Ви вважаєте, чому жителі Сумщини неохоче переходять до новоствореної Церкви?
І.С.: Це все залежить від священика і від громади. Це у нас була така громада, що із 2014 р. стала на патріотичні позиції, проукраїнські. Хтось боявся, хтось не хотів, хтось заражений був брошурками “Спасите наши души”, дивився сайти “Третий Рим” і т.д. У нас цього всього не було, тому нам було легше в цьому плані. У нас просто люди такі були. І хоча у нас 80% священиків із Західної України, вони, може, й раді б були, але бояться. Я не хочу сказати, що там живуть більші патріоти, аніж тут. Я жив там і хочу сказати, що жителі там не дуже відрізняються від нас. Якщо людина – патріот, то – патріот, хоч тут, хоч там.

У православ’ї, якщо утворювалася нова держава, яка мала свої кордони, то там виникала і незалежна Церква

Щодо Волині, там перехід відбувся в основному в селах. Вони всі зібрались, всі один одного знають – так простіше. А в нас тут велику роль відіграє страх. Страх, що вас можуть позбавити роботи. І все те, що ви робили раніше, анулювалося. Я, приміром, колись сварщиком був, потім – конструктором, і вже потім отримував духовну освіту. Уявіть, що таке починати жити спочатку? Тож, люди просто не хочуть собі проблем. А їх треба пережити – і священику, і громаді.

r: Світове православ’я не дуже поспішає із визнанням ПЦУ. Одним із питань є хіротонії, затверджені нібито “заднім числом”. Чи дійсно ця проблема має місце?
І.С.: Ви знаєте, звідки пішло православ’я? Це була Римська імперія, у 1054-му стався розподіл на католиків і православних. Ми – під час ще нерозділеної Церкви – прийняли християнство. Оскільки ми отримали його із Константинополя, то пізніше звідти ми прийняли і православ’я. Якщо Ви подивитель на інші Церкви (наприклад, Болгарську) – всі вони проходили болючий шлях становлення. Вони були невизнані. Ті сами болгари були близько ста років поза православ’ям. Та сама російська Церква – більше ста років. Так от, щодо хіротонії. Вона іде від апостолів. Христос їх рукоположив, вони – єпископів, і так воно йде до нинішнього дня. Але! Були такі випадки – наприклад, у часи Василя Великого (4 вік Р.Х.) – коли говорили “де два греки, там три єресі”. Тобто вони були християнами, але вони були єретики. І от Василь Великий своїм авторитетом і своєю працею призвав їх до взаєморозуміння, співпраці, і вони пішли назустріч. Є такі поняття у православ’ї, як акривія та ікономія. Акривія – це “помремо за букву, за титл”, тобто суворе дотримання малозначущих правил. Ікономія – це об’єднання з усіма православними братами ради миру церковного в країні і визнанння в усьому світі. Так само болгари були розділені якийсь десяток років на дві Церкви. Вони в сущому сані об’єдналися, і зараз існує одна Болгарська Церква. Це було не тільки в них. Це було фактично в кожній з православних Церков – весь оцей їхній шлях був тернистим.
До речі, донедавно те ж саме було в Росії. Була така білогвардійська Церква РПЗЦ, тобто “Русская Православная Зарубежная Церковь” (вона свого часу пішла з білогвардійцями на захід). Вони із РПЦ і проклинали один одного, і чого там тільки не було взагалі! А потім Путін сказав, що з ними поговорили через міністерство закодронних справ, вмовили, і вони (РПЗЦ) у сущому сані об’єдналися із РПЦ. І це не викликало ніяких питань. А коли справа стосується України, то у них виникають проблеми.
Так от, про що я хочу сказати. Оскільки Константинополь є нам Церквою-матір’ю, то він має право допомагати нам у становленні Церкви. Тому на Синоді Константинопольської Церкви було прийняте рішення, що всі ці анафеми не є дійсними і Україна дозріла до того, що треба об’єднати православ’я всередині неї. Частина об’єдналася, а частина, на жаль, очевидно, теж боїться або виконує чиюсь волю. Я знаю, що, якби усі об’єдналися, був би ідеальний варіант. Щодо того, що якісь Церкви поки що не налагодили зв’язок із ПЦУ, це – питання часу.

r: Чи мають у певному значенні поєднуватись поняття “Церква” і “патріотизм”?
І.С.: А як може бути інакше? Особливо зараз, коли патріоти захищають наші життя. Взагалі, у кожного народу до Бога – свій шлях. В ідеалі Церква є наднаціональною, і там немає ні елліна, ні юдея. Але фактично у кожного народу – свій шлях до Бога, і деякі риси навіть святих нашого народу, яких ми в Церкві шануємо, вони є більш зрозумілі, більш можливі в цих умовах, більш прийнятні і більш відображають глибинну суть цього народу. І так, очевидно, повелося в православ’ї, що якщо утворювалася нова держава, яка мала свої кордони, то там виникала і незалежна Церква – для простоти управління, для нормального розвитку. Тому спочатку було 5 патріархатів які були установлені на Вселенських Соборах, потім стало їх більше. До речі автокефалію їм давав саме Константинопольський Патріархат, ніхто більше не мав такого права. РПЦ ж тим самим ставить під сумнів усі інші, видані будь-коли Константинополем, навіть свою власну. Так само й інші Церкви – наприклад, Сербська, Болгарська. Болгари втратили свою незалежну Церкву із завоюванням турків, а потім вибороли її у 19-му віці. Такий зазвичай шлях православних Церков, це – не кардинали, як у Римі. Там заключається з кожною державою конкордат, посилаються з Риму кардинали. А у нас от у кожній державі є своя незалежна Церква, законність якої підтверджена рішенням Синоду Церкви-матері і Томосом – документом, який видав цей орган.

Прес-досьє
Місце народження: Охтирка.
Освіта: технічна (Ленінградський індустріальний технікум, Ленінградське судобудівне професійно-технічне училище), педагогічна (Ніжинський державний педагогічний інститут), духовна (Київська духовна семінарія, Київська духовна академія).
Місця духовного служіння: с. Олешня, с. Хухра, м. Охтирка.

Артем Турчин
Панорама №18-2019