Тиждень жалоби. Але й трохи іронії на додачу

ПОНЕДІЛОК, 27 СІЧНЯ. Познайомився з цікавим дідусем. Ну яким дідусем, він старший від мене років на 20. Розговорились про те, що ми постійно живемо у стані жалоби, ось, мовляв, сьогодні вшановують пам’ять жертв Голокосту, а в листопаді поминали жертв Голодомору, а ще є День пам’яті жертв сталінських репресій, та на додачу щодня прощаємось із загиблими воїнами. Дід розповів про себе цікаве і майже неймовірне: “Все погане, що розповідають про радянські часи, і що дійсно тоді було, мене оминуло! – проголосив старий. – Хоч я з простої родини робітників, критичного голоду не пам’ятаю, навчався, закінчив технікум, служив в армії, працював, одружився, отримав житло – був впевнений, що все йде як слід, “культ лічності” побороли, аби ще не ота Америка. Політикою не дуже переймався, але розвал СРСР не схвалював, бо злякався. Націоналістів проклинав”. Багато такого всякого розповів чоловік, я б і не переказував, але фінал його монологу несподіваний: “Оце тільки після того, як росіяни з’явились вже під Сумами і на Київ перли – отоді почав розуміти про це життя і цю країну”. Вибачте, що багатенько слів, але ж враження дня!

ВІВТОРОК, 28 СІЧНЯ. Цілий день випало ходити вулицями – лагідна весняна погода, відключень електрики наче й не було, люди поспішають у своїх справах, ввічливі водії акцентовано гальмують на переходах, пропускаючи перехожих. Наче й війни немає, тільки ось повідомлення про загиблих і “мінування” будівлі ОВА.

СЕРЕДА, 29 СІЧНЯ. Тільки встиг написати про ввічливих водіїв – читаю повідомлення, що саме вчора, коли я “нагулював” таке враження, в місті збили чотирьох пішоходів. До того ж саме на пішохідних переходах! Отак журналісти “сідають у калюжу”, керуючись тільки власними спостереженнями.

ЧЕТВЕР, 30 СІЧНЯ. А вночі був черговий “шахед”. Протягом дня уточнюються дані щодо загиблих і постраждалих. У важкому стані 8-річна дівчинка. Шестеро загиблих.

П’ЯТНИЦЯ, 31 СІЧНЯ. Ні не 6, а вже 7 людей загинуло. Бачив той будинок. Жахливе видовище. Адресу офіційні джерела не повідомляють, але ж Суми – місто без таємниць. Загадок повно, а секрети тут довго не живуть. На місці події працюють. Тут і комунальники, і волонтери, і рятувальники. Місцеві кажуть, що робота йде день і ніч. Читаю про удари по Полтаві і Одесі. Ще нові смерті. На додачу – балістикою по одеському історичному центру, де їх пушкін колись бував-гуляв. Про що-небудь оптимістичніше не пишеться, бо не думається більш ні про що.

СУБОТА, 1 ЛЮТОГО. Ось вигулькнула ще історія про фейки. Сусідка, цілком притомна жіночка, розповіла, що з Покровського скверу вкрали бронзову скульптуру, начебто ту відому “Пані з парасолькою”, чи як її там. Признаюсь, що так жахнувся, що аж повірив! Ще вимушено переміщеним друзям у Париж відписав. Та відчуваю, щось наче свербить, чи в голові, чи де – пішов подивитись, переконатись, вкласти персти у рани. А воно майже правда! У бронзової пані вкрали кота, також з бронзи. Сама поки на місці. Перед друзями довелось вибачатись, уточнювати масштаб драми. Висновки очевидні. А парасолю цій пані вже колись повертали.

НЕДІЛЯ, 2 ЛЮТОГО. Прибираю сміття, не бачу підсумків тижня, хоча б хотілось, щоб навпаки. Трамп: Гренландія, Канада, Панама. Та ще й Колумбія з Мексикою. Півсвіту дибки, той ще акробат! Аби із росією він поводився так само відчайдушно, їй бо, він мені б сподобався. А якщо ні – так ні.