Тетяна ПОЯРКОВА: «Українська держава перестає адекватно реагувати на загрози»

Новий 2019 рік має всі шанси продовжити та примножити торішній шлейф економічних і політичних потрясінь-викликів

Українці ще не оговталися від добірного букета реформ-покращень, підвищення цін, як вже замерехтіли передвиборчі гасла, а на порозі нові «ще кращі» Закони. Про підсумки минулого суспільно-політичного року й до чого нам готуватися у непростий час змін та вибору – в ексклюзивному інтерв’ю з доктором політичних наук, професором кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України Тетяною ПОЯРКОВОЇ. Вона сумчанка, свого часу навчалася та упродовж 11 років викладала у СДПУ ім. А.Макаренка.

r: Які політичні події минулого року отримали найбільший резонанс в українському суспільстві?
Тетяна Пояркова: На мою думку, найбільш резонансними подіями стали, перш за все, факти фізичного знищення активістів, волонтерів та учасників АТО. Серед них найбільш показовими є дві події. Перше – з 1 липня 2018 р. сталося вбивство Віталія ОЛЕШКА, позивний Сармат. Він був добровольцем батальйону «Донбас», кавалером ордена «За мужність» 3-го ступеня, учасником боїв за Іловайськ, пройшов російський полон. Друге – смертельний напад на громадську діячку і волонтерку Катерину ГАНДЗЮК. Вона була депутаткою двох скликань міськради, виконувала обов’язки керуючого справами Херсонської міської ради.
Не менш резонансним фактором стала ескалація російсько-українського конфлікту навколо Азовського моря, що призвела до полону українських моряків й оголошення військовий стану в Україні.

r: Що, на Вашу думку, засвідчують ці події?
Т.П.: Те, що українська держава знаходиться в стані, де система перестає ідентифікувати загрози та адекватно реагувати на них. Так, показовою була тривала відсутність належної реакції і політичної еліти, і українського суспільства на факти відсутності контролю акваторії Азовського моря, зокрема, та нашого узбережжя взагалі.
Ця дисфункційність системи проявляється й в тому, що панівний клас (політична еліта та каста чиновників разом з обслуговуючим прошарком) воює не із зовнішнім ворогом, а з представниками українського соціуму, які потенційно можуть бути їм конкурентами.

Майбутні вибори будуть відбуватися на фоні гострого неприйняття суспільством будь-яких діячів, що збільшить вагу адміністративного ресурсу

r. Які причини обумовлюють таку ситуацію?
Т.П.: Основних причин туту декілька. Перше. Процес «капсулювання» правлячої еліти засвідчує руйнацію будь-яких соціальних ліфтів: можливостей піднятися знизу до верху по соціальній драбині, коли особистісні якості (знання, здобутки, вчинки) не мають соціальної ваги та поступаються впливу особистих знайомств, родинних зв’язків. Ця тенденція драматизується процесом «безвізового вимивання» міського середнього класу як потенційного конкурента чинній політичній еліті.
Друге. Зосередженість діяльності політичної еліти виключно на перерозподілі («реформуванні» бюджету, як «кормової» бази), а не на творенні суспільної мети та алгоритму її досягнення.
Третє. Дезорієнтація соціуму через відсутність орієнтирів, щодо свого ймовірного майбутнього в умовах війни та скорочення підтримки держави в медичній, освітній та ЖКГ сферах.

r. Які фактори впливали на громадську активність українців?
Т.П.: Це, перш за все, спланована руйнація героїчного образу учасника АТО. По-друге, перехід від технології залякування до практики фізичної ліквідації активістів та відомих учасників АТО. По-третє, розбещення соціуму шляхом залучення до політичних акцій «підсадних качок» (від «тітушек» до «бабусь»). Основне: усі зусилля панівного класу спрямовані на формування відчуття безперспективності. Додають пального в це багаття безнадії: планове підвищення тарифів, затримка пенсійних виплат та цинічна демонстрація неможливості притягнення до судової відповідальності представників «привілейованої верстви» будь-якого рівня. Показовими є справи Зайцевої, Насірова.
У цьому контексті варто окремо зосередити увагу на євроінтеграції, яка на тлі відсутності будь-яких перспектив для молоді є змушеною міграцією найбільш рухливої, молодої, освіченої частини населення, яка потенційно загрожує існуванню пануючого прошарку. Окрім тогою, вона стала імітацією підтримки європейських цінностей з боку панівного класу заради отримання грошового утримання будь-якого ґатунку (МВФ, спеціалізована допомога, гранти та ін.). Щодо перспектив, то тактично правлячий клас отримує переваги через міграцію молоді, стратегічно – програє, оскільки без конкуренції та припливу носіїв нових ідей – втрачає здатність адекватно відповідати на виклики.

r. Які важливі події 2018 року незаслужено залишилися поза увагою преси та людей?
Т.П. Це зміна справжніх власників (бенефіціарів) українських ЗМІ. Не дивлячись на те, що в 2014 р. було прийнято закон, який зобов’язував вказувати всі бізнеси – в Україні ця тема вимагає детективного розслідування. Отже, свобода слова в нашій країні – це фейк на замовлення та гроші олігархату.

r: Чи можливі в Україні акції подібні «жовтих жилетів», що тривають у Франції?
Т.П.: «Жовтий жилет» у Франції – це обов’язковий атрибут у будь-якому французькому авто, що є сигналом негараздів на дорозі. Отже, групи людей, що одягли жовтий жилет, демонструють, що є спільні проблеми, які всіх об’єднують. В Україні – була й буде висока ймовірність того, що будуть виступи, де роль символу об’єднання буде уособлювати певний предмет. Проте у Франції існує тривала традиція отримання поступок від урядів внаслідок вуличних протестів. В Україні – поки що навпаки. Після вражаючих вуличних дійств наступає розчарованість подібними акціями, оскільки проблеми не долаються, а згодом часто стає набагато гірше.

Тетяна ПОЯРКОВА: «Процес «капсулювання» правлячої еліти засвідчує руйнацію будь-яких соціальних ліфтів та стимулів піднятися знизу до верху соціальними сходинками»

r: Введення воєнного стану — виправдана міра? Його виклики та застороги з точки зору внутрішньої політики й у сенсі діалогу із закордонними партнерами…
Т.П.: Введення воєнного стану після майже 5 років війни з РФ на один місяць(!), після системної руйнації (з 2016 р.) волонтерського та добровольчого рухів є тим рішенням, що може привести до значного погіршення життя пересічного українця, оскільки будь-який суспільний виступ або критика проти чинної влади набуває рис спротиву державі. З іншого боку, цей крок дозволив правлячим колам РФ вказати на зацікавленість у війні претендентів президентської кампанії.
Щодо того, як саме сприймають закордонні партнери введення військового стану, потрібно усвідомлювати те, що рушійною силою у світовому політичному процесі є усвідомлення і реалізація власних (!) інтересів. Наша (регіональна та місцева) політична еліта утворилася після 1991 р. (внаслідок симбіозу радянської номенклатури та обслуговуючого її прошарку, на підставі отримання преференцій у приватизації державного майна), коли підставою для існування стала практика монопольного використання державної ренти, де допуск до політичної діяльності та посад чиновників забезпечувався походженням або особистою відданістю впливовим особам. Відтак, основним сенсом існування політичної еліти є перерозподіл державного бюджету.
Отже, виникає закономірне питання щодо спроможності української еліти відстоювати суспільні інтереси, які йдуть всупереч із їх власними. І чи можна звинувачувати «закордонних партнерів» у недостатній підтримці або нехтуванні власними зобов’язаннями? Для їх власного виживання найбільш небезпечним було б створення буферної зони між непередбачуваним та небезпечним (з ядерною зброєю) політичним актором (РФ). Найбільш вигідною ця зона була б за умови наявності: інертного, невибагливого населення, здатного жити на досить мізерні благодійні внески; молоді, готової стати демографічним донором для розвинутих країн; місцевої еліти, що за невеликі гроші гарантовано виконує вказівки. У цих рамках стає зрозумілим, що «закордонних партнерів» влаштовує як тривалий переговорний процес, так і гарячі військові зіткнення місцевого значення за умови, що гинуть не їхні громадяни.

r: Напередодні виборчих марафонів-2019 такі поняття, як економічна криза та криза довіри, мають місце? Наскільки вони взаємопов’язані
Т.П.: Економічна криза та криза довіри є різними проявами (маркерами) загальної системної кризи. Це стан системи, який характеризується тим, що у суб’єктів політичного процесу не вистачає сил та засобів побачити загрози, виробити алгоритм по їх знешкодженню та знайти відповідний ресурс. Це пов’язано із тим, що правлячий клас не генерує стратегії майбутнього (як плану з досягнення спільного та бажаного для всіх верств). Так, економічні проблеми в Україні у більшій мірі викликані неспроможністю провладних кіл створити умови для середнього класу, оскільки сприймає його як потенційного претендента на власні привілеї. Водночас, український соціум травмований попередньою й тривалою практикою вбивства почуття довіри один до одного, через імперські практики (спочатку царську, потім радянську) руйнації національної єдності. Два Майдани (2004 та 2014 рр.) були пошуком соціальної довіри. Шлях не завершено, оскільки не створено політичної організації для втілення суспільних вимог, котрі можуть змінити правила гри в українському політичному просторі.

r: До яких виборів ми маємо готуватися? Кандидатури на пост президента дивують популізмом й відвертим заграванням з електоратом, а народ їм вірить й піде голосувати?
Т.П.: Майдан втілив в собі запит на визнання окремих інтересів міського середнього класу, який не мав політичного представництва в олігархічній системі. Війна із РФ дозволила правлячому класу пережити шок від усвідомлення потенціалу самоорганізації соціуму, взяти під контроль громадську активність та спрямувати на фронт найбільш небезпечні для себе елементи. Надалі гаряче протистояння перетворилося на засіб утилізації тих, хто потенційно міг би ввійти у правлячий клас за умови відкритості політичного процесу.
Шляхом реформування важливих соціальних сфер (самоврядування, медичної, освітньої, ЖКГ) населення перетворюють на зубожілу спільноту, де кожен виживає самотужки.

У той же час в Україні в епоху індустріальної деградації значний сегмент займають неофеодальні ієрархії, що створюються на підставі особистої залежності від бюджетної ренти. У таких обставинах вибори будуть відбуватися на фоні гострого неприйняття суспільством будь-яких діячів, що збільшить вагу адміністративного ресурсу. А це у свою чергу загострить протистояння між центральною та територіальними елітами в Україні. Ці протиріччя відзеркалюються в конфліктах навколо видобутку бурштину, нафти, контролю над митницею та ін., на тлі надлишку безробітних та бідних пенсіонерів як кандидатів на роль «тітушек».

Бесіду вела Олена Шевченко