Сурогатне материнство як одна з новітніх методик лікування безпліддя в Україні

Як працюють допоміжні репродуктивні технології в Україні, розповів головний лікар КУ “Сумський міський клінічний пологовий будинок Пресвятої Діви Марії” Валентин РИБЯНСЬКИЙ

За останні 30 років відбувся феноменальний прогрес в лікуванні безпліддя: 1978 – народилася перша дитина після екстракорпорального запліднення – Луїза Браун. На сьогодні понад 1 млн дітей народилося в світі завдяки допоміжним репродуктивним технологіям (ДРТ) – близько 1% дітей на рік в США, 0,3% – в Україні. За даними Національного реєстру, в рік проводиться 7000 циклів. З 2005 року в Україні з’явилась можливість проведення лікувальних циклів ДРТ за державний кошт (біля 600 циклів на рік).
Сурогатне материнство — це одна з репродуктивних технологій, за якою здорова жінка на основі договору після штучного запліднення виношує та народжує дитину для іншої сім’ї. Зачаття відбувається в умовах спеціалізованого медичного закладу (без статевого акту), з метою чого можуть використовуватися яйцеклітини та сперма безплідної подружньої пари або донорів. Принагідно зазначу, що у Сумах подібних медзакладів не існує.
Питання сурогатного материнства можна розглядати в багатьох аспектах: морально-етичному, медичному, психологічному, правовому. В Україні, як і в закордонні, є як прихильники, так і супротивники цієї репродуктивної технології, що не може не позначатися на її правовому регулюванні. Наявність таких суперечливих, протилежних точок зору не безпричинна, оскільки інститут сурогатного материнства достатньо «молодий»: перша програма сурогатного материнства в Україні була реалізована в 1995 році в Харкові (сурогатною матір’ю стала жінка, яка виносила дитину своєї доньки, в якої була вроджена патологія матки)
Отже, сурогатне материнство можна розглядати як реалізовану на взаємній домовленості осіб, що мають право на використання даного методу ДРТ, імплантацію ембріона, який належить подружжю та був створений в результаті екстракорпорального запліднення, з метою виношування та народження дитини, з наступною передачею її відповідним особам.

Опираючись на наведене визначення, можна виділити такі основні ознаки сурогатного материнства:
1.Наявність взаємної домовленості осіб, що беруть участь у програмі сурогатного материнства.
2. Можливість участі у даній програмі виключно осіб, що мають на це право.
Згідно з Наказом МОЗ України «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні», для проведення програми сурогатного материнства необхідна наявність ряду медичних показань, і не тільки.
Сурогатною матір’ю може бути не будь-яка жінка. До даної кандидатури законодавство висуває наявність чітких вимог, а саме: повноліття, дієздатність, наявність власної здорової дитини.

Ембріон, що використовується для реалізації даного методу ДРТ, повинен належати подружжю. Наказом МОЗ «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» затверджено, що подружжя (або один з майбутніх батьків), в інтересах якого здійснюється сурогатне материнство, повинно (повинен) мати генетичний зв’язок з дитиною.

Використання генетичного матеріалу подружжя є однією з основних умов сурогатного материнства в Україні.
Згідно з вищезазначеним Наказом МОЗ, сурогатна мати, навпаки, не повинна мати генетичного зв’язку з дитиною. Дане положення дозволяє уникати плутанини у визначенні батьківства.
Основна мета здійснення сурогатного материнства повинна полягати у виношуванні та народженні дитини.
У Сімейному кодексі зазначається, що у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування ДРТ, батьками дитини є подружжя. Сурогатне материнство передбачає народження дитини саме для подружжя, повної сім’ї (чоловіка та жінки). Не в кожній країні ця репродуктивна технологія дозволена законом, а у випадку дозволеності існують суттєві розбіжності в правовій основі.
Не зважаючи на численну кількість противників даного методу ДРТ, що називають його аморальним, кінцева мета даного методу – це народження нового життя. Безпліддя — проблема нашої сучасності, і для його лікування слід докласти максимум зусиль.
“Панорама” №10