Сумський гід створив туристичний проект про Сумщину

Екскурсійно-туристичний проект «В Сумах не сумують» створив кандидат педагогічних наук, доцент кафедри культурології Сумського Державного педагогічного університету ім. Макаренка Олександр Коваленко

Мандрувати всією Україною, а потім вирішити оселитися в Сумах, бо місто припало до душі з першого погляду, – саме така історія трапилась з гідом, кандидатом педагогічних наук, доцентом кафедри культурології Сумського Державного педагогічного університету ім. Макаренка Олександром КОВАЛЕНКОМ.

Але насолоджуватися місцевими краєвидами та пам’ятками наодинці – не його шлях, тож він створив екскурсійно-туристичний проект «В Сумах не сумують» і показує обласний центр та його околиці всім бажаючим з незвичних ракурсів.

«r»: Коли та як з’явилася ініціатива з організації екскурсійних турів?
Олександр Коваленко: В Сумах я живу лише чотири роки. Коли почалась війна на сході, я переїхав з м. Луганськ спочатку до Києва, де закінчив курси екскурсоводів, отримав свідоцтво та ліцензію, і разом з партнеркою Оксаною (також переселенкою) ми створили проект «Шагая сквозь время». Через півтора року отримав запрошення на викладання від педагогічного університету і перебрався до Сум. До речі, цікавий факт: до січня 2016 р. я багато подорожував Україною і відвідав всі обласні центри, крім одного – це були Суми. Втім саме тут захотілося залишитися і жити.
Коли оселився на новому місці, вирішив вигадати щось нове – так народився туристичний проект «У Сумах не сумують», направлений на популяризацію в’їзного туризму, оскільки левова частина місцевих туристичних агенцій працюють, щоб вивезти людей за межі області – наприклад, у парки Харкова, на Західну Україну в Карпати або на Сорочинський ярмарок чи в Почаїв. А ще ми збираємо факти з історії області, маловідомі навіть місцевим мешканцям.
Бо без пізнавальної складової туризм перетворюється на просте переміщення фізичного тіла з однієї географічної точки в іншу. Тож займаємось промоцією Сумщини і організацією екскурсій разом з моїм студентом з 4 курсу.

«r»: Чим цікава Сумщина? Який факт з історії області вразив особисто вас?
О.К.: З подивом слухаю місцевих жителів, які машуть руками і питають щось на кшталт: «Суми? А що тут дивитися взагалі?» Не перебільшуючи, скажу, що за чотири роки наші екскурсії відвідали приблизно 5 тис. людей. Кияни, львів’яни, одесити і туристи з інших популярних серед мандрівників міст чомусь знаходять Суми дуже милим, затишним, а найголовніше – цікавим місцем.
До того, як вперше потрапив на Сумщину, центром Слобожанщини я вважав Харків. А коли почав більше заглиблюватись в історію Слобідської України, то зрозумів, що не Харковом єдиним… До речі, останньою гетьманською столицею завжди називають Батурин, але вже після переїзду я дізнався, що остання столиця – це Глухів. Ще один факт мене вразив – твір Тараса Шевченка «Плач Ярославни» я знаю напам’ять, але ніколи не замислювався, де ж той Путивль, в якому сумує княгиня.
До речі, в Сумах до 2016 р. я не був, але у 2005 р. мій університетський товариш запросив мене стати дружкою на його весіллі. Сам він з с. Кам’янка на Тростянеччині. Святкували ми у селі, але сама церемонія відбувалась у Тростянці. І що цікаво, в мене тоді не залишилось згадок про якісь особливі місця чи пам’ятки, хоча логічно, що молоде подружжя зазвичай обирає найкращі локації для фотосесій. І вже після переїзду, коли ми приїхали до Тростянця зі студентами, я був вражений привабливістю цього міста. Я згадав, що вже бував тут, і подумки дивувався, як я міг не запам’ятати Круглий двір, палац Голіциних, Алею закоханих. Своїми роздумами я поділився з працівниками музею, а вони посміхаються і питають, коли саме я був у Тростянці. Я відповів, що якраз 10 років тому. Так я дізнався від них, що окраси міста з’явились тут саме 5-7 років тому, а до цього була руїна. Саме через те мені нічого не кинулося в око. Отже, туристична привабливість області не тільки в історії – вона створюється просто зараз.

«r»: Через коронавірус нині і подорожувати страшнувато…
О.К.: Майже всі екскурсії зараз переважно відбуваються на свіжому повітрі. Допускається збирати групу у кількості 20 осіб (навіть у «помаранчевій» зоні), а якщо у програмі відвідини музею, то вже співробітники закладу розкажуть, яких правил дотримуватися. На вулиці не потрібні захисні маски, так що є змога відволіктися від гнітючих думок про карантин і локдаун. Бо коронавірус всіх трохи вибив з колії: ми, наприклад, розробляли нові маршрути, але в цьому році поки що їх не запровадили. Дуже боїмося тотального карантину, але сподіваємось, що навесні туристичний сезон розпочнеться в звичайному режимі.

Ксенія Соболєва
Панорама №37-2020