Сумські школярі долучились до всеукраїнського творчого проєкту

Можливість зазирнути у світ дитячих мрій та бажань через керамічні віконечка, створені власноруч маленькими митцями, а також об’єднання та співпраця українських громад і внесення у міський простір культурних та рукотворних складових – саме це має на меті всеукраїнський проєкт «Вікна», що триває вже близько місяця. Школярі 17 міст України малюють краєвиди, домашніх улюбленців чи міфічних істот на глиняних кахлях у техніці “сграфіто”. У вересні всі роботи зберуть у цілісну композицію, що прикрасить будівлю на території ВДНГ у Києві. Про деталі роботи, дитяче бачення світу та важливість участі обласного центру у таких мистецьких заходах розповіла сумський куратор проєкту, майстриня-керамістка Катерина ГЕЗА.

r.: У кого народилася така цікава творча задумка та як Суми стали містом, що бере участь у проєкті?

Катерина Геза: Цей проєкт став результатом натхнення та наполегливої праці художників-керамістів В’ячеслава ГУДЕНКА і Тетяни МАКСИМЧУК. Ідея полягає в тому, щоб зобразити на керамічних кахлях те, що діти бачать або мріють побачити крізь вікно, перебуваючи у приміщенні і дивлячись назовні або навпаки. Вперше «Вікна» з’явилися у Нікополі. Тоді учні 19 шкіл міста у своїх витворах показали, яким вони бачать місто, а потім народилась ідея зробити проєкт масштабним і задіяти дітей з усіх куточків країни. Цього разу він реалізується за підтримки Українського культурного фонду, і участь у ньому беруть учасники з 16 міст, їм допомагають куратори. У керамічній спільноті України всі більш-менш знають одне одного. Тому участь у мистецькому заході запропонувала мені наша спільна з організаторами проєкту знайома.

r: Хто міг долучитися до проєкту та що ж бачать за своїми вікнами маленькі сумчани?

К.Г.: 22 дитини віком від 8 до 14 років та двоє дорослих створили кахелі для майбутнього панно. Планувалося, що учасників буде менше, а виявилося, що є натовп бажаючих, тож ми розширили наше дружнє коло. Щоб стати частинкою проекту, дітям не потрібно було мати художню підготовку чи розвинені навички роботи з глиною. Це дуже проста техніка, з якою впоралися б навіть малюки. Працюємо ми в арт-просторі на Театральній. До речі, його засновниця Ірина ГАНАЗА також зробила композицію для «Вікон». Дитяча фантазія безмежна, але знайшлося місце і для звичних життєвих сюжетів. Молодші діти зображують пейзажі та домашніх улюбленців, а старші – фантазійних істот. Одна дівчинка зобразила НЛО у міському просторі, ще двоє підлітків працювали у парі, й у нижній частині вікна хлопець зобразив море, шезлонг і пальми, а дівчинка зверху – хмари, які тримаються на мотузках, що потопають у морі. Жодних сюжетних обмежень і необов’язковість художньої освіти дали можливість дітям самовиражатися у повній мірі. Технічно діти працювали над композицією формата А3, яка складається із кахелів, що, власне, і виступають у якості вікон. Вони можуть бути різної форми, тобто трикутними, скругленими чи багатогранними. Маленькі учасники малювали у кожному віконечку окремий сюжет, а дорослі діти створювали цілісну композицію, яка перетікала з однієї рамочки в іншу.

r: Як довго ви працювали над створенням кахелів?

К.Г.: Основна робота над кахелями тривала протягом трьох занять. Спочатку ми малювали ескізи, потім учасники втілювали свої задуми у глині, і врешті ми робили додаткові кахелі, які не входять у згаданий формат вікна, але кожна дитина зробила ще по одному. До речі, сюжети на деяких з них присвячені нашому місту. Зокрема, вони зображують пам’ятки архітектури, пам’ятник Шевченку, старовинні будівлі. А ще відбулась четверта зустріч, на яку до нас особисто завітали організатори.

r: Наразі всі роботи вже готові?

К.Г.: Кераміка – це довга історія. Вироби народжуються у декілька етапів. Спочатку беремо кахелі, вкриваємо їх шаром ангобу, тобто глиною з пігментом, яку наносять на поверхню керамічної картини, потім продряпується малюнок, все це має сохнути близько двох тижнів. Після цього куратори в містах-учасниках збирають віконечка, обпалюють їх, щоб вони стали міцнішими і їх можна було транспортувати. Це відповідальна і ризикована справа. Завжди є вірогідність типу «щось пішло не так», і виріб може тріснути. На фінальному етапі В’ячеслав ГУДЕНОК і Тетяна МАКСИМЧУК будуть обпалювати їх у спеціальній японській пічі Анагама. З секретами її складання В’ячеслав та Тетяна познайомились в художній резиденції в Індії. Завдяки високим температурам, які підтримує піч, кахелі загартуються і набудуть міцності саме фасадного матеріалу, здатного витримувати випробовування погодними умовами. На урочисте відкриття панно до столиці мають приїхати всі учасники, куратори та організатори проєкту.

r: Ви допомагали дітям втілити свої фантазії у глині, а про що мрієте та чим зараз займаєтесь?

К.Г.: Я мрію, щоб наше місто мало насичене культурне життя. До нас майже не приїздять музиканти та письменники, пересувні експозиції, у нас майже не влаштовують перфомансів чи мистецьких акцій. Раніше я жила у Києві, там кожного дня щось відкривається, влаштовується, вирує і буяє. У Сумах дуже не вистачає хоча б частки з того нескінченого калейдоскопу, коли маєш обирати, куди піти, бо все відбувається одночасно. Тож, якщо ти звик до мистецької активності, будь готовий вигадувати щось сам, бо чогось цікавого не дочекаєшся. Більше того, все культурне життя тримається на певному колі одних і тих самих людей, які намагаються влаштувати щось незвичне до Дня міста або Ночі музеїв. І це практично не фінансується з боку міської влади. Через такий стан речей творча молодь вимушена шукати себе в інших містах країни або за кордоном.
Що стосується мене, то я завжди любила створювати щось матеріальне, що можна помацати, взяти в руки. Я малювала вітражними фарбами на пляшках, вив’язувала гачком картини, шила, і мені подобалася це різноманітність. Потім мене захопила робота з глиною. Я самоучка і мистецтво підкорення гончарного круга долала без наставників. Глина – дивовижний матеріал, з нього можна робити прикраси, посуд, музичні інструменти, різні сувеніри. Одним з цікавих проєктів, до якого долучилася останнім часом, стала моя допомога у підготовці нової, присвяченої темі екології колекції одягу для Дизайн-студії ART’elь moda.

Ксенія Соболєва, Панорама, №34