Сумські письменники про долю дитячої книги у місті

На честь Міжнародного дня дитячої книги знайомимо читачів з трьома авторами, які пишуть для них і мешкають у нашому місті. Насправді таких письменників суттєво більше, але ми обрали трьох і попросили їх розповісти, чи легко писати для дітей, чому вони взялись за цю справу, а також трохи про себе. Отже, розповідають письменники незалежно один від одного і без нашого втручання.

Анна Коршунова
Анна Коршунова – дитяча письменниця, викладач, кандидат географічних наук. Працює в КЗСОР «Сумська обласна гімназія-інернат для талановитих та творчо обдарованих дітей». Авторка 15 дитячих книг, а також п’єс для дітей і краєзнавчих проєктів. Переможець численних літературних конкурсів, у т.ч. «Коронація слова» (2015) у номінації «Прозові твори для дітей», володарка літературних премій «Вибір дітей» (2015), «Книга року ВВС» (2017), переможець 19 Національного рейтингу «Книжка року» (2017) за книгу «Комп і компанія».

– Не знаю, важко чи легко писати, адже якою б важкою не була справа, якщо ти нею захоплений, то не помічаєш ніяких перепон. Я пишу, тому що мені подобається не так результат, як процес створення історії, казки або інтерпретації цікавого наукового матеріалу. Що стосується дитячої літератури: я можу порівняти, адже маю в доробку й «дорослі» твори, й наукові статті, й публіцистичні. Дитяча література, на мою думку, набагато серйозніша й відповідальніша справа, ніж будь-що з цього переліку. І найцікавіша. Маленьких читачів неможливо обдурити, вони одразу ж відчують фальш, нещирість, загравання, коли дорослий намагається «змалитися». У дитячий літературі найперше, що потрібно, – не зацькувати у собі дитину, бути щирим і дивитись на світ дитячими очима. І, звісно, ніяких повчань, моралізаторства і менторського тону!

Я не можу точно сказати, що спонукає писати. Щоразу таке відчуття, наче береш дитину за руку, відкриваєш двері й виходиш у надзвичайно цікавий, повний пригод світ, і хочеться поділитись і тим, що знаєш, і тим, що понавигадувала. Зараз напрямок, в якому я працюю, – дитяча науково-популярна й пізнавальна література, зокрема, й краєзнавчі видання для дітей. Це складна, специфічна й захоплююча робота, найважче в якій – знайти спосіб пояснити складні речі не тільки просто, а ще й так, щоб вони викликали здивування й захоплення. І завжди найцікавішою для мене є книжка, яка пишеться, або ж яку ось тільки придумала й швиденько законспектувала сюжет або ідею.

Мої книжки досить «матеріальні», в них кожний читач може знайти себе, впізнати своїх друзів і знайомих. Я намагаюсь робити їх світлими, позитивними й мотивуючими, показати, яким цікавими може бути світ, навіть якщо він є відображенням фантазії.

Юлія Лесіна
– Запитання «Хто ви є?» будь яку людину вводить в невеличкий ступор. Тому що насправді, людина відповідає на це питання все своє життя. Майже 45 років я пізнаю цей світ і себе, постійно навчаючись і створюючі власний інтелектуально-творчий продукт. Досягнувши певних професійних здобутків – залишаю місце роботи. Починаю вивчати нове «ремесло», як правило, доволі нетипове для пересічної людини. З цього приводу моя дитина після батьківських зборів-онлайн пожартувала: «У всіх мами як мами: хто на ринку торгує, хто бухгалтером працює. І тільки ти в мене – журналіст та ще й письменник!» І це ще вона не згадала, що я музикант, мистецтвознавець та викладач. Якщо ви читали біографії письменників, то саме для цієї дивовижної професії постійна зміна «життєвих декорацій» є нормою. Інакше звідки візьмуться сюжети?

Усі дитячі письменники – діти. Читаю їх книжки, а бачу, що за обкладинками ховаються малюки: он дівчинка-вчителька, насупивши брови, вичитує замурзану ляльку й повчає ведмедика. А онде хлопчик везе на мотузці машинку. Сам не знає куди, але подалі від усіх. А ось сорвиголова, з яким завжди цікаво, вкрай небезпечно, і подекуди потилиця бита! Письменникам-дітям легше бути почутими читачами-дітьми.

Специфіка дитячої літератури проста. Потрібно врахувати вікову аудиторію, писати зрозумілою дітям мовою. Писати образно, емоційно, інформативно, мати сюжети, насичені подіями. А ще обов’язкова ненав’язлива виховна складова. Бо усі дитячі книжки так чи інакше готують маленьких читачів до життя у дорослому світі.

В 2002 році вийшла моя перша книжка «Шаги к дому». Тепло-ліричні оповідання із життя музиканта, а також казки. Найпопулярніша з них «Музична казка», в якій головні герої – музичні інструменти. З того часу і ось вже 18 років, завдяки співпраці з ЦБС ім. Шевченка, мене запрошують бібліотеки і школи м. Суми на зустріч з дітьми. Після цифри 50 я вже не рахую їх кількість. В 2011 році світ побачив мої вірші та почув мої пісні, які вийшли у збірці «Чарівний килимок». Це мій здобуток, перш за все, як композитора.

Рекомендований журналом «Мистецтво та освіта» (інститут АПН України). В 2012 році з’являється піонер в галузі краєзнавства для дітей – книга «Суми: подорож у минуле». Я пишаюся цим фактом! Бо після цього вдалого пострілу мов гриби після дощу пішли книжки і всіляки ігри краєзнавчого спрямування інших сумських авторів. У 2015 році були видані «Казки під парасолькою». Цікаво, що саме дитяча програма, з якою я виступаю перед дітьми, читаючи казки під своєю рожевою парасолькою, надихнула мене на створення нових творів. У 2016 р. на поличках магазинів з’явилася книжка «Сумин городок». Краєзнавча подорож для найменьших сумчан, в якій я виступила в ролі автора тексту.

Письменники повинні бути різними, але ж мають спільні риси – любов до дітей, художнього слова і талант

Будь-яка книга – це питання, яке ставить життя, і автор який шукає відповіді. Відповіддю на запитання: «Що юний сумчанин знає про історію м. Суми?» – стала книга «Суми: подорож у минуле». Питання «Як захистити дітей від так званого інформаційного аутизму»? розглядалося в казці для молодших школяриків «Врятувати Дракошу, або Пригоди Олесі в країні Фантазій». А ось для старшачків-підлітків наразі готую до видання свою нову пригодницько-фантастично-розвиваючу повість. Активно шукаю видавця та спонсорів.

Павел Парфин
На основной работе я, наверное, человек скучный, коммерческий. Пишу сео-статьи и разрабатываю рекламу для интернета. Интернет-маркетолог это называется. Место моей работы – компания “Всі Суми Панорама-Медіа”. Газета, которую вы сейчас держите в руках, является одним из наших продуктов. Но, как ни странно, то, что я пишу для интернета, приучает меня писать регулярно, писать на самые разные темы по требованию заказчика, развивает фантазию. Она необходима так же, как и литературный талант и любовь к художественному слову. Но специфика литературы для детей в том, что автор должен обладать определенной степенью “детскости”, сколько бы лет ему ни исполнилось.

Для того чтобы писать для детей, нужно их понимать, жить с ними в одновременной реальности. Это особая аудитория. Нужно понимать их ощущения, вкусы, интересы. Когда родилась Настя, моя первая внучка, она стала расти на моих глазах и я постепенно приобщался к детскому миру. Можно сказать, что меня вдохновила на написание сказок именно Настя. Сейчас уже четыре внучки! Когда родилась первая, я старался писать каждый месяц. Так постепенно у меня появилась целая книга сказок. Хочу заметить, что все мои внучки являются героинями моих сказок, написанных в последние десять лет. То есть внучки там присутствуют среди других сказочных персонажей и активно участвуют во всех событиях и приключениях. Это первая моя мотивация. Вторая — зарабатывание денег. Я пищу сказки, учитывая интересы и особенности характера конкретных людей. Заказчики моих книг-сказок живут не только в Украине, но и в Азербайджане, Германии, Греции, Израиле, Казахстане, США и других странах. Люди находят меня в интернете – благо, у меня есть авторский сайт, на котором я выкладываю свои произведения, и не только сказки, но и фантастику и приключения.

Олексій Сікорський