Сумська археологія. Матеріальні свідчення історії міста від епохи ранньої бронзи до минулого століття

Історію Сум зазвичай починають від заселення цієї місцини козаками під проводом Герасима Кондрат’єва з дозволу царя російського Олексія Михайловича. Так, таке було, але територію, на якій розташовано наше місто, люди уподобали до поселення значно раніше. Зручне та привабливе було місце — три річки, які ми тепер називаємо Псел, Сумка та Стрілка, обумовлювали певну зручність для землеробства. Одже люди намагались засвоїти цю місцину з давніх давен, хоча тяглість заселення було порушено через війни: була ціла доба, коли цю територію називали Диким полем.

Археологія та археологи
Про історію заселення і розвитку місцини, на якій ми з вами мешкаємо, можна дізнатись в Сумському обласному краєзнавчому музеї. Нашу розмову з завідуючою сектором археології СОКМ Ларисою БІЛИНСЬКОЮ наводимо тут майже повністю. Лариса Іванівна розповіла, що на території сучасних Сум відомо близько двадцяти пам’яток археології. Але це не є кінцевим результатом, бо місто розростається і переважно під час земляних робіт знаходяться нові артефакти. Про порядок чи випадковість знахідок Лариса Іванівна сказала, що існують планові розвідки, є розвідки в межах охоронних зон, де виділені пам’ятки, і є знахідки, які отримано під час будівельно-земляних робіт, ці зони також потрапляють під більш ретельне археологічне дослідження. Активно археологічне дослідження території міста можна датувати часом заснування Сумського обласного краєзнавчого музею Ніканором Онацьким, який привніс до музейного зібрання перші експонати. Онацький співпрацював з багатьма науковцями, які долучились до археологічного вивчення території Сум. Зокрема Миколою МАКАРЕНКОМ, уродженцем Роменщени, в 1929 році було відкрито поселення, яке датується ХІ-ХІІ ст., тобто це давньоруська доба.

Першу фахову археологічну експедицію на території міста провели спільними зусиллями Микола Макаренко, Сільвестр Магура і Ніканор Онацький 20 серпня — 6 вересня 1926 р.

Городище розташовано на території сучасної вул. Тополянської, тоді це було с. Тополя. Онацький разом з Макаренком були організаторами досліджень Зеленогайського комплексу. Саме там Макаренко робив свої експерименти, він досліджував і передавав в музей не окремі знахідки, а речі, які пов’язані певним історичним контекстом. Як приклад можна навести жіноче поховання, знайдене на території села Зелений Гай, передане в музей. На жаль, музей пережив не найкращі часи — війна, бомбардування. Частина експонатів була втрачена, втрачено також багато документів, багато експонатів тепер трудно ідентифікувати, але зараз ведеться дослідницька робота, історія відновлюється. Слідом за Макаренком територію міста досліджував Іван Ляпушкін. Він досліджував переважно скіфську добу, відкрив багато так званих скіфських поселень, деякі з яких потрапили саме на територію сучасного міста. Вони розташовані на Дуровщині, в районі Голубих озер, на Басах.

Дослідником території міста був і відомий науковець В. Богусевич, наукові співробітники неодноразово працювали з такими дослідниками, як Б.О.Рибаков, Д.Т.Березовець, С.С.Березанська, О.В.Сухобоков, та багатьма іншими. Сумська земля здавна славилась своєю унікальною і багатогранною історичною долею, а тому завжди привертала увагу науковців. Слідом за Макаренком територію сучасного міста та околиць досліджував археолог Володимир Андрійович Богусевич. Росіянин за походженням (народився 24.VII.1902 р. в м. Тотьма Вологодської губернії), близько половини свого життя вчений прожив в Україні. З ім’ям Богусевича пов’язані також дослідження літописних міст, розташованих на території Сумської області.

Деякі документи Інституту археології АН УРСР, листи В. А. Богусевича до працівників Сумського краєзнавчого музею, звіти про роботу археологічних експедицій 1958–1961 рр. дають змогу з’ясувати обставини перебування Володимира Андрійовича на Сумщині. Приїхавши в червні 1958 р. до Сум піклуватись про організацію археологічних робіт в Білопіллі, Богусевичу несподівано довелось провести дослідження випадково знайденого могильника Черняхівського культури ІV ст. н.е. Погребіння було виявлене на південній околиці міста, по вулиці Павлова. Кістяк померлого супроводжувався десятьма гончарними посудинами і кістяним гребенем. Колекція цих речей експонується в Сумському обласному краєзнавчому музеї. Неабиякий внесок додали до вивчення історії міста працівники музею – Григорій ДОЛГІН, колишній директор, та Ігор СКВОРЦОВ. Він дослідив знайдене на території сучасної будови СБУ стародавнє гончарне горго зі зразками кахлів.

Знахідки з давнини
На території міста виявлено предмети епохи ранньої бронзи, які датуються ІІ тисячоліттям до нашої ери. Це була доба, коли люди вже навчились виплавляти бронзу, але повністю відмовитись від кам’яних знарядь ще не були готові, одже поряд з першими бронзовими виробами знаходяться і кам’яні. Це тут, де ми з вами живемо, уявіть, яка це давнина! Та якщо перескочити через століття, можна побачити знахідки часів, коли Суми вже існували як місто. Підковки з козачих чоботів. Самі чоботи не збереглись, але залізні підковки, якими їх, так би мовити, підсилювали знайшли під час земляних робіт на вул. Воскресенській. Чоботи — річ, по-сучасному кажучи, престижна, дорога. Прості місцяни взувались простіше — знайдені добре збережені шкіряні постоли, які робились з суцільного квадрату шкіри і так звані личаки. Щоправда, в кількості один. Це теж взуття з природного матеріалу — лика, по-російськи їх звуть лапті. Лариса Білинська розповідала, що здебільшого таке взуття було характерне для півночі сучасної Сумщини, де більше лісів. Та ось бачите, прийшов цей личак аж сюди, в Суми, десь, може, з Путивльщини. Та наша співрозмовниця зауважила, що за формою плетіння — косе плетіння — це взуття більш характерне для Росії, одже його можна пов’язати, скоріш, з тими людьми, які прийшли разом з воєводою Арсен’євим будувати сумську фортецю. Ось вони, історія, політика і звичайний “лапоть”. Дуже характерна деталь матеріальної культури, до речі, хоча свого часу аж ніяк не свідчила про заможність власників.

Лариса Білинська повідомила, що сім’я, яка складалась з чотирьох людей, за рік могла зносити до 150 пар такого взуття. Уявіть, скільки разів треба було відновлювати ці народні “взутки”, особливо для дітей, на яких з давніх часів “все горить”. Що ті личаки, що сучасні кросівки. Отож не дуже показна, але суттєва матеріальна частина побуту, тобто життя. До речі, наші діди-прадіди не дуже воліли виглядати незаможними. Для відвідування церкви у неділю мали чоботи, але взували їх тільки перед входом до храму, а так несли з собою на ціпку, а об дорогу терли ті ж самі постоли або личаки. Такий от приклад заощадливості. Поруч із взуттям знайдено і виставлено різні речі тієї ж доби — керамічні горщики, рештки скляного посуду, дитячі іграшки. Одна з них схожа на сучасні шашки — розкреслена на клітини дошка та саме шашки, тільки дошка меньша. Тепер вже не дізнатись, за якими і зразки глиняного посуду, які потрапили до музейного зібрання. . А зразки кахлів, про якіми вже згадували, були різні — з поливою і без поливи. Перші — дорожчі, розраховані на більш заможних. Люди скромніших статків купували простіші кахлі, без поливи і прикрашали їми піч. Але це була обов’язковий елемент оздоблення, кахлі мали неповторний визерунок, часто їх забілювали крейдою коли білили піч, та рел’єфний малюнок зберігався. Дуже багата колекція таких невід’ємних речей козацького, та й взагалі чоловічого, побуту, як люльки. “Носогрійки”, “бурунки”. Останнє слово від тюркського “бурун” – ніс. Виготовлялись з обпаленої глини, тому і збереглись чудово. Хто грів ними носи, який тютюн палили, невідомо. Можна тільки твердити, що були ці чоловіки першими сум’янами. Саме чоловіки, бо жіночки та дівчата тоді не палили, ця мода постала дуже-дуже згодом. А виготовлялись люльки не тільки місцевими майстрами, є в колекції і зроблені на турецьких теренах. Можливо, такі вважались більш “фірмовими”, так чи інакше на турецьких виробах присутнє клеймо майстра, навіть на території Банківської академії знайдено екземпляр з підробленим клеймом — свідчення того, що фальшивий “лейбл” вигадали значно раніше, ніж з’явилися саморобні “адідаси”. Та не тільки загублені та викинуті речі знаходяться. На Холодній горі, там, де ДК ім. Фрунзе, знайшли цілий скарб — горщики зі срібними монетами часів Речі Посполитої. На території міста відкрито декілька поховань, які відносять до Черняхівської культури. Сліди цієї культури тягнуться по Україні зі сходу на захід, за Сеймом подібних зразків вже не знаходять. І ось безпосередньо на території міста виявилось кілька похованнь того часу. Лариса Білинська твердить, що вони датуються ІV-V століттями, можливо, кінцем ІІІ. Речі з цих поховань перебувають у зібранні музею. Перше знайдене поховання знаходилось на вул. Павлова, його дослідив Володимир Богусевич. Паралельно з культурою, яку звуть Черняхівською, існувала так звана Київська — це культура відмінна. Але на території міста, на Басах, знайдено сліди імпорту, взаємопроникнення культур. В часі вони майже співпадають — ІІІ та початок п’ятого сторіччя. Збереглись характерні прикраси, гончарні вироби, тощо.

Поповнення
Один із скарбів подарував музею мешканець міста Сергій ГУЦАН в 2018 році. В нашій газеті друкувались матеріали про його зібрання, яке він називає “Музеєм старовини”, та ось Краєзнавчому музею він зробив дуже цінний подарунок. Це знайдені на міській території бронзові серпи. Про історію знахідки можна тільки здогадуватись. Це могли бути вироби, які мандрівний майстер приніс із собою. В добу бронзи майстри часто переходили з місця на місце, частково продавали готові вироби, а інколи починали працювати на замовлення там, куди прийшли. Відомо, що на території Сум виробництво з бронзи було поширене, хоча сировини для цього в нашій місцевості не було. Та в місті знаходили спеціальні ливарні форми “ллячки”, тобто бронза до Сум якимись шляхами потрапляла. Лариса Іванівна джерелами потрапляння бронзи сюди називає Урал, Кавказ, Балкани, а пізніше — Донецький металургійний центр. Не близько, але люди і в давні часи були досить рухомі, а з людьми рухались речі і технології. Часто для виготовлення нових бронзових речей використовували речі зламані, але відомо, що двічі і більше переплавлена бронза втрачає свої якості. Наприклад, для того щоб зробити гарну сокиру, потрібна була бронза “свіжа”, першого виплаву. Реставратори музею виготовили кілька бронзових речей тієї доби у тому вигляді, в якому ними користувались тутешні мешканці.

Історія наша, історія
У розповіді ми обмежились тільки територією саме міста Суми, бо, якщо брати Сумщину цілком, багато чого є додати. Наприклад, старовинний дерев’яний плуг-рало, який знайшли в торфовищі біля села Токарі. Фахівці відносили його ще до скіфської доби, але сучасний аналіз показав, що найвірогідніше це знаряддя ранньослов’янського періоду. Що ж біля Сум ця річ збереглась, але на території міста подібного не знаходили. Та й міста за часи, коли це знаряддя використовували, ще не було. Однак на цих теренах люди селились з давніх давен. Орієнтовно рало датується ІІ-ІІІ століттям н.е. А найдавніше поселення відкрито біля Голубих озер, це доба неоліту — переважно кам’яні наконечники, ножі. Є знахідки епохи бронзи, скіфські сліди. Це свідчить про тяглість в часі, хоча, за словами Лариси Білинської, був період, коли на цих теренах було справжнє Дике поле. Навала кочовиків з Азії змусила людей переселитися в безпечні місця. Але ж, як бачимо, земля не лишилась пустелею, люди сюди повернулись. Наші предки, від яких ми успадкували цю землю.

Олексій Сікорський
Панорама №36-2020