Сумщина і Князівство Литовське

Україна і землі майбутньої Сумщини у складі Великого Князівства Литовського

Події, про які ми будемо оповідати, дуже давні, але про них слід пам’ятати тому, що вони — частина нашої історії, а без історії, як відомо, немає нації. А ще тому, що вони відгукнулись у сучасному житті, більш того, мають певні аналогії з сьогоденням. Про це судіть самі.

Витоки
Народи творять і переживають кожен свою історію. Іноді окремо, а іноді спільно. Історії Київської Русі і Литви спочатку протікали начебто незалежно. Київська Русь постала як могутня і незалежна держава завдяки подіям, які трапились досить давно і далеко від руських земель. У VII-VIII cт. араби перекрили шлях до візантійського Константинополя через Середземне море. Піратствували, як сказали б тепер. Для купців з Європи знайшлась альтернатива — відомий “Шлях із варяг в греки”. Через Па де Кале, в Північее море, через Ладогу, потім волоком до Смоленська і в Дніпро. Дніпро був основною частиною цього шляху, а мешкали по його берегах, як відомо, слов’янські племена. Київ зробився могутньою факторією, створилась монолітна держава з консолідованих слов’янських та угро-фінських племен, які поступово асимілювались у слов’янському середовищі. Потреба в об’єднанні виникла тому, що тільки єдиний князь міг підтримувати систему комунікацій, всю інфраструктуру і збір величезних коштів з цього транзиту. Стрижнем консолідації була династія Рюриковичів, ворогуючі племена “мирили” мечем за допомогою найманців-варягів. Держава розквітала. За Ярослава Мудрого в Києві було 400 храмів, в місті функціонувало вісім торговищ. Все було гаразд до 1204 року, коли хрестоносці пограбували Константинополь та спалили його вщент. Пливти “з варяг в греки” сенсу не було, бо там замість блискучого торгового міста лишилось тільки згарище. Поступово почався занепад колись могутньої Київської Русі, імперія розвалювалась на окремі слабкі князівства.

А в ці часи в Литві
Власне, Литви спочатку не було – були ворогуючі литовські племена: ятвяги, корсть, ливи та інші. На них тиснули польська держава та тевтони – потрібно було терміново гуртуватися. У ХІІІ ст. їх спромігся об’єднати князь Міндовг, але його отруїли. Справжнє об’єднання здійснив князь Гедимін. Постала справжня литовська держава. За Гедиміна Литва почала розширюватись, литовці прийшли на білоруські землі. Одже Литва була на підйомі, а Київську Русь саме в цей час спіткала біда — монголо-татарська навала. В 1240 році хан Батий знищив Київ. Взагалі, там, де побували татари, лишилась сама руїна. Батий відправив в Сарай на Волзі(Ітілі) полонених майстрів, молодих силоміць мобілізував до свого війська. Руська земля опустіла, навіть церковну метрополію перевели в Сарай. Татарам протистояв тільки князь Данило Галицький, який став правити країною. В 1258 році він розгромив темника Куремсу, але в 1259-му отримав поразку від татарського полководця Бурундая. у 1264 році Данило вмер, і Русь лишилась взагалі без правителя. Почалася усобиця і розруха майже на століття. І тут на спустошені безхозні землі зайшов із військом литовський князь Ольгерд Гедимінович, син того самого Гедиміна. Литовці зайшли на Чернігово-Сіверщину, в 1362 році Ольгерд був вже в Києві. Начебто загарбники, агресори, та не такі, як татари. Руські землі в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви. Не випадково литовські завойовники опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов’янських народів, тому Литва, приєднуючи землі Русі, «старини не рушила, а новини не вводила». Все це сприяло тому, що приєднання українських земель до Литви відбулося мирно, без значного опору. Українці загалом схвально ставилися до цього акту ще й тому, що він сприяв обороні країни від набігів монголо-татар. Литовців на землях Русі була меншість — 10% чоловічого населення. Вони одружувались на дочках русичів, приймали православ’я (як же вінчатись без цього), перейняли староруську мову. Коротше кажучи, асимілювались. Хоча княжили литовці, постала держава звалась Великим Князівством Литовським, але князі звались руськими князями, мова в державі була давньоруска.

Можна виділити такі особливості статусу українських земель у складі ВКЛ:
приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;
система управління залишалася незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;
збереглась руська мова і культура;
православна церква зберігала панівне становище;
збереглося руське законодавство;
литовці приєднувалися династичними шлюбами з українцями.

Держава почала розширюватись. Ольгерд збирав полки з місцевого населення, щоб давати відсіч татарам. Ключовим моментом в утвердженні Литви на цих землях і звільнення їх від татар була битва на Синій Воді (Поділля). Тоді було розгромлено війська двох татарських полководців і князя Дмитра Івановича, який пізніше зробився відомим як Донской. Так-так, Велике Князівство Литовське боронило свої землі, а решта русичів- “урусов” залишилась залежною від Орди, сплачувала дань, князі їздили в Орду з дарами, аби отримати ярлик-дозвіл на княжіння.

А Велике Князівство Литовське поширювалось, в його складі були Білорусь, Київщина, Чернігівщина. На карті можна побачити і наші землі, наші рідні річки Сейм, Псел, Ворсклу — від витоків до впадіння в Дніпро. Але після того, як князь Вітовт зазнав поразки від татар на Ворсклі в 1399 році, розширення держави припинилось. У конфліктах з Московією держава навіть втратила частину земель. Внаслідок конфліктів з Московією було втрачено Смоленщину, Чернігово-Сіверщину, Брянськ. Дуже полюбляв Іван ІV(Грозний) “Литву воевать”.

Новий союзник
Паралельно князівство зближувалось з Польщею. Князь Ягайло одружився на польській принцесі, точніше, їх одружили — навряд чи молода дівчина хотіла йти за підстаркуватого. Після того як тевтонам було дано відсіч під Грюнвальдом спільними зусиллями поляків, військ Великого Князівства, татар, смоленські полки брали участь — поляки зрозуміли, яка це потуга литовське князівство. За обоюдною угодою постала нова держава — Річ Посполита — обє’днання Великого Князівства Литовського і Королівства Польського. Це була республіка. Номінально правив король, але всі питання вирішував сейм. В Князівстві Литовськім залишався власний князь. Договір про унію підписали в 1569 році, з цього часу українські і наші, сумські землі частково попали під владу шляхти, а частина Сумщини одійшла Царству Московському. В с.Кулішівка Недригайлівського району стїть пам’ятний знак, на якому, між іншим, написано, що тут проходив кордон між володіннями Речі Посполитої і землями Московського царства. Так Деуклінська угода, підписана в 1618 році, розділила Дике Поле між двома державами. Під такий же розділ потрапили й люди.

Похід хана Батия
Розповімо докладніше про похід хана, ім’я якого вважається в нас сінонімом злодія і вбивці.

Фатальне для Русі рішення про похід на захід було ухвалене монголами на з’їзді їх воєначальників у Каракорумі в 1235 р. Великий Чингізхан заповідав своєму внукові ханові Батию всю Європу, але її ще треба було завоювати. Після ретельної підготовки Батий в 1237 р. повів на захід 140-тисячну нещадну і войовничу монголо-татарську орду. Першою європейською державою на її шляху лежала обширна і багата Русь, розділена на півтора десятки самостійних удільних князівств.

Взимку наприкінці 1237 р. монголо-татари раптово з’явилися біля стін давньої Рязані. Місто не побажало підкоритися завойовникам, було взяте, розграбоване і повністю знищене. У полон монголи брали тільки майстрів, молодих жінок та інколи дітей – решта підлягала знищенню. Спалена монголами Рязань так ніколи і не змогла відродитися на колишньому місці. Потім настала черга Володимира – головного міста Північно-Східної Русі. Володимирський князь Юрій Всеволодович виступив проти полчищ Батия зі зброєю в руках. Кривава битва на річці Сіті 4 березня 1238 р. завершилася повним розгромом руських і загибеллю самого князя. Незабаром місто Володимир, яке вже практично нікому було захищати, було захоплене монголо-татарами. Пройшовши землями Північно-Східної Русі, Батий розграбував і зруйнував Ростов Великий, Суздаль, Углич, Твер, Москву та інші її міста. Восени 1238 р. монголо-татари відійшли у степ, де відпочили від важкого походу і поповнили свої ряди.

Навесні 1239 р. Батий почав новий наступ, цього разу його метою були південноруські князівства. На території сучасної України монголо-татари вперше з’явилися під Переяславом. Спроба русичів відбити натиск орди не вдалася, місто було зруйноване і спалене. Наступною жертвою монголів став древній Чернігів. Ослаблена в боях орда не ризикнула відразу ж рушити на Київ і знову відкотилася в степ.

Тільки восени 1240 р. величезне військо хана Батия підійшло до Києва. Літописець, підкреслюючи численність монгольського війська, говорить: “Нічого не було чути із-за скрипу возів його, реву верблюдів його та іржання коней його”. Монголо-татари були вражені величчю і красою давньої столиці і запропонували її жителям відкрити ворота міста. Проте кияни вирішили битися до кінця. Київський князь Михайло втік із міста. Керувати обороною Києва прибув посланець князя Данила Галицького воєвода Дмитро, людина хоробра й обізнана у військовій справі.

Облога Києва була довгою і жорстокою. Маючи величезну чисельну перевагу, монголи безперервно штурмували місто. За допомогою стінобитних машин їм часто вдавалося робити проломи у міських стінах, але кияни кожного разу знаходили сили для їх відновлення. Проте така нерівна боротьба не могла продовжуватися нескінченно. На початку грудня 1240 р. монголо-татари вдерлися до міста. Відчайдушні бої в Києві йшли за кожну вулицю, за кожен будинок. Незабаром єдиним оплотом киян залишилася давня Десятинна церква, але її зводи завалилися, не витримавши безлічі людей і поховали під собою останніх захисників міста. Поранений воєвода Дмитро був схоплений моногло-тарами, але хан Батий побажав зберегти життя мужньому воїнові.

Так загинула столиця Київської Русі. Місто повстало через багато років, а по державі лишилась лише пам’ять. Бережімо ж її

Діалектика непримеренної єдності

Захід є Захід, Схід є схід, і їм не зійтися вдвох. Все за Кіплінгом, хоча він тоді ще й не народився. Захід і Схід існують поруч, і їм один від одного не втекти. Та вони і не відпустять один одного. Тут вже все за діалектичним принципом. До чого це я? А порівняйте дві історії потрапляння в залежність — українські та білоруські землі під владою литовських князів і ті, північно-східні, які потрапили під Орду. Литовці, хоча й поступалися спочатку Русі рівнем культури, але ж швидко все надолужили і зробились своїми. Що таке тоді було “свій”? Це людина однієї з тобою віри, яка розмовляє твоєю мовою. Литовці стали саме такими. Тому й шли за ними наші люди охоче проти татар, тевтонів, та й проти Московії. Звичайно, коли Москва вже з’явилась на тих мордовських болтах. А з тих Володимиро-Суздальських земель був до нас в гості такий собі Андрій Боголюбський, який ще в 1169 році зробив в Києві “генеральну репетицію” “гостин” Батия. Спалив місто, пограбував вщент. Серед награбованого, до речі, була бібліотека Ярослава Мудрого, яку князь-бібліофіл роками збирав. Потім бібліотеку завезли до Москви, сховали десь у кремлівських підземеллях, та так вона і згинула. Кажуть, поляки її з’їли, коли голодували, гостюючи в Кремлі за часів Лжедмітрія, а може, то миші.

Згадую про це лише для того, аби поміркувати, хто ж з двох народів нам насправді “братніший” — литовці, наприклад, чи ті, з Москви? Ось візьмемо, наприклад, нашестя Батия. Він, звичайно, був гаспид ще той, але через нього багато що робиться яснішим. Поводився він, звичайно, за всіми правилами завойовника-переможця — вбивав, палив, принижував. Та штука в тім, що ті, московські, суздальські та інші князі плазували перед ним охоче, та ще й чинили один на одного наклепи, аби знищити конкурента. А тут з литовцями все пройшло спокійно, цивілізовано, хоч і прийшли вони до людей слабкіших після батиєвої руїни. Тож не кажіть мені, що Схід і Захід — браття. Вони антагоністи за суттю своєю, за менталітетом.

Хроніки ВКЛ
1236 р. – литовці здобувають перемогу над лицарями-мечоносцями при Шяуляї
1260 р. – перемога литовців над тевтонами при Дурбі
1263 р. – об’єднання основних литовських земель під владою Міндовга
1316-1341 рр. – князювання Гедиміна
1362 р. – Ольгерд розбиває татар в битві при Синіх водах та займає Поділля і Київ
1345-1377 рр. – князювання Ольгерда
1345-1382 рр. – князювання Кейстута
1385 р. – великий князь Ягайло укладає Кревську унію з Польщею
1387 р. – прийняття Литвою католицтва
1392 р. – в результаті міжусобної боротьби великим князем в Литві стає Вітовт, який виступив проти політики Ягайло
1410 р. – об’єднані литовсько-руські і польські війська вщент розбивають лицарів Тевтонського ордена в Грюнвальдській битві
1413 р. – Городельська унія, відповідно до якої на литовських дворян-католиків поширюються права польської шляхти
1447 р. – перший Привілей
1492 р. – «Привілей великого князя Олександра». Перша хартія шляхетських вольностей
1529, 1566, 1588 pp. – вихід трьох редакцій Литовського статуту
1487-1537 рр. – війни з Руссю на тлі посилення князівства Московського
1569 г. – підписання Люблінської унії та об’єднання Литви в одну державу з Польщею – Річ Посполиту

Олексій Сікорський
Панорама №35-2019