Сумовські і садиба Суханових

У самому центрі Сум на вулиці Петропавлівській №58, за розкидистими липами, красується шедевр архітектури – головний садибний будинок почесного потомственого громадянина Суханова М.О., зведений у стилі неокласицизму з елементами бароко. Його пишне оздоблення робить особняк схожим на невеликий казковий палац. Споруджений він був в 1895 р., про що свідчать цифри, викладені вітіюватим шрифтом на аттику конторського офісу (буд. №56). Нині в цій розкішній будівлі знаходиться Інститут прикладної фізики НАН України. Якщо ззовні до неї ще можна наблизитись, щоб краще розгледіти оздоблення, то на прохання увійти вам ввічливо відмовлять і дозволять ознайомитися з розміщеною на вході довідкою «Історія будівлі», в якій цей комплекс названий садибою Сумовських. На сторінках газети нам хотілось би поділитись з читачами своїми знахідками стосовно цієї родини та її причетності до маєтку.
Глава сімейства Сумовський Іоакім Адольфович, 1858 р.н., дворянин, католик, інженер-шляховик. Згідно з даними МШС, на службу він поступив в листопаді 1895 р., а в 1896 р. вже значився одруженим на католичці. Мова йде про Олену Августівну Віттерсгейм (1857 р.н.). Подружжя разом з позашлюбним сином дружини Оскаром Гансеном (1881 р.н.) мешкало в столиці на Вознесенському проспекті №23.
В 1898 р., спільно з радником комерції П.І. Харитоненком і князем Ф.Ф. Юсуповим, Іоакім Адольфович стає співзасновником АТ зі спорудження приватної Бєлгород-Сумської залізниці, в якому його було обрано на посаду одного з 3-х директорів правління. Його дружина мала частку у товаристві на паях В-Бобрицького цукрового заводу, одним з директорів якого був брат її чоловіка. Подаємо на мові оригіналу наступну інформацію, надруковану в «Списке действующих в Российской империи акционерных обществ и товариществ на паях»:
«Т-во Велико-Бобрикского свеклосахарного завода: Харьковской губернии, Сумского уезда, при с.Великий Бобрик. Заводы там же и при д.Гребениковке (95). Номинальная цена пая – 1000р. Капитал основной – 300 000р., запасной – 2154р. на 1 апреля 97г. Директоры: Станислав Антонович Титенбрун (д-р распорядитель), Фома Адольфович Сумовской, Лев Антонович Титенбрун».
Правління товариства з 1895 до 1902 рр. знаходилось у с. В. Бобрик при заводі, а з 1903р. в Києві. Син Олени Августівни в 1901р. після досягнення повноліття записується в купці 2-ї гільдії, навчається в університетах Петербургу та Києва і живе окремо від матері. Отримавши значний спадок після смерті батька в 1902 р., він вкладає гроші у створення різних художніх колекцій.
Через три роки, після завершення будівництва залізниці, правління АТ в березні 1902 р. переїхало до Сум і розташувалось в житловому будинку садиби Суханова М.О. на вул. Петропавлівській (дані з урядової газети), там же розмістилась і контора управління тільки-но збудованої дороги та подружжя Сумовських. Гадаємо, що з квартирантами Миколі Олексійовичу Суханову посприяв його друг П.І. Харитоненко, який таким чином допоміг йому в скрутний час економічної кризи, яка лютувала тоді в країні. Товариство орендувало це приміщення, виплачуючи господарю квартирні, передбачені видатками на утримання членів правління.
Правління успішно працювало з приватними замовниками: до 6-ти цукроварень і 2-х винокурень, які розташовувались вздовж траси, були прокладені під’їзні колії. Будувались і нові станції, зокрема в Сумах. Активну участь в досягненні угод по цих проєктах брав і Сумовський. Очевидно, що він був харизматичною людиною, тому і залишив про себе добру пам’ять у людей, які його оточували.
В травні 1904 р. він раптово помирає і, можливо через це, в серпні 1905 р. приймається рішення про переїзд правління АТ і управління залізниці в Бєлгород. Службовці звільнили будинок на Петропавлівській, але Олена Августівна залишилась в ньому, продовжуючи орендні відносини з господарем. Ось чому міська управа саме з нею укладає угоду про найм в садибі квартир для тимчасового генерал-губернатора Ходоровича і його канцелярії в 1906 р. після введення в Сумах і повіті військового стану (2.12.1905-27.01.1907рр.). Прибулі військові підрозділи також стояли постоєм в приватних будинках мешканців міста і їх оренда лягала тягарем на касу міської управи, а нова господарка будинку з 18 березня 1906р. по 18 жовтня 1906р. брала квартирні в розмірі 300 р. щомісяця наперед. Тому прибулого на зміну нового генерала розмістили в дешевшу на 200 р. квартиру.
Син Сумовської Оскар Гансен в 1912 р. брав участь у другому з’їзді виборців Сум з виборів в Державну Думу 4-го скликання і був зареєстрований в списках платників податку на власні промислові заняття за №244. Згідно з твердженнями киянки Ольги Друг, він на той час входив до правління В-Бобрицького цукрового заводу, директоркою-розпорядницею якого була його мати. На початку 1918 р., перед наступом більшовицьких військ на Київ, він вивіз частину своїх зібрань до Сум і зберігав їх у відомому вже нам будинку на вул. Петропавлівській. Саме ці предмети мистецтв і старовини і були покладені в основу Сумського обласного художнього музею.

В серпні 1919 р. у місто ввійшли білогвардійські війська. Було оголошено про повернення колишнім власникам їх маєтностей, земель та заводів, які були відібрані більшовиками. Відновив роботу і Сумський окружний суд. На зібранні власників домоволодінь 12.08.1919 р. було схвалено рішення обкласти кожне обійстя разовим збором в розмірі 10% від його вартості на користь Добровольчої армії. В «Книзі обкладення і особових рахунків…», що зберігається в обласному архіві, значиться і покійний М.О. Суханов, який потрапив до нього завдяки винахідливості Олени Августівни: вона «воскресила» його, і померлий більше 10 років тому, 16.09.1919 р. «сплатив» суму у розмірі 5000р.

На нашу думку, сенс в маскуванні був. Очевидно, Сумовська не була впевнена в тому, що ця влада довго протримається і, щоб не мати можливих проблем з наступною, умовила службовців управи таким незвичним чином приховати своє прізвище і заштрихувати свій особовий рахунок №429/8. Користуючись слушним моментом, Сумовська, не гаючи часу, звертається до суду з проханням признати за нею право на отримання кріпосного свідоцтва на володіння садибою за земською давністю і отримує 25.10.1919 р. копію відповідної судової постанови за №828. Наступного дня нотаріус Смірнов В.М. на її основі виписує на гербовому папері вартістю 3000 р. кріпосне свідоцтво, яке закріплює за нею право на володіння цілісним садибним маєтком. А ще через день вона пише заяву до Сумської міської управи, повний текст якої ми подаємо на мові оригіналу:

«В Сумскую Городскую Управу
Елены Августовны Сумовской
Заявление
Представляя при этом засвидетельствованную нотариусом копию акта крепостного свидетельства, совершенного мне Сумским Нотариусом Смирновым 26-го октября сего, 1919 года, по актовой книге за №53-м, на недвижимое имение, приобретенное мной по праву земской давности, состоящее в городе Сумах, по Петропавловской улице и заключающееся в усадебном с постройками месте, подробно означенном крепостным свидетельством, при чем добавлю, что таковое имение ранее принадлежало Николаю Алексеевичу Суханову. Прошу имение это по книгам Управы перечислить от него, Суханова, за мной, Сумовской, и выдать мне удостоверение в нижеследующем: 1-е, за каким номером по городской описи значится записанное вышепрописанное имение, и 2-е, во сколько оценено для взимания как городских, так и земских сборов.
1919 года октября 26 дня.
Прошение это прошу подать Георгию Федоровичу Талденко
Елена Августовна Сумовская»

Правові норми набувальної давності в 19-20 ст. регулювались «Сводом законов гражданских» (т. Х Свода законов Российской Империи) і отримали в ньому назву земської давності. Згідно зі ст.533, 556-559, якщо особа «спокойно, бесспорно и непрерывно» користувалась чужим нерухомим майном, як своїм власним (при цьому не володіючи ним) протягом 10 років, і за цей час по нього ніхто не звертався до суду, то вона набувала право власності на це майно і землю, на якій воно знаходиться, і за рішенням суду могла отримати т.зв. надане кріпосне свідоцтво.
Всім цим вимогам відповідала Сумовська по відношенню до садиби Суханових: по-перше, відлік часу безперервного володіння відраховувався від травня 1909 р. після закінчення дії орендної угоди в зв’язку зі смертю М.О. Суханова і становив 10 років і 4 місяці. По-друге, за цей час треті особи не звертались до суду з позовною заявою, і по-третє, вона дійсно володіла ним, як своїм (здавала приміщення в оренду), знаючи при цьому, що воно їй не належить, сплачуючи податки на нерухомість, що підтверджується виданою їй довідкою міської управи від 28.10.1919 р.

«Справка: усадебное с постройками место Елены Августовны Сумовской в городе Сумах на Перекопе по Петропавловской улице записано по городской описи 1919 г. под №429/8 и оценено: для взимания городского оценочного сбора в 300 000 руб. и для земского сбора в 10 000 руб, на каковом имуществе недоимок прежних лет по документам Управы не числится, оклады же сего года причитаются оценочного сбора 6000 руб. 1919г. октября 28 дня. Завотделом».

Все це наводить нас на думку, що Сумовська була добре обізнана з правовими нормами і наперед продумала кожен свій крок для отримання потрібної судової постанови. З іншого боку, ця постанова свідчить, що маєток весь цей час де-юре рахувався за М.О. Сухановим, та позивачка й сама це признала в своїй заяві і це спростовує думку деяких краєзнавців, що її чоловік свого часу купив садибу у господаря і переписав на дружину.
Тогочасне російське законодавство, на відміну від європейських громадянських кодексів, не містило в собі такого обов’язкового реквізиту, як добросовісність давністного володіння майном, яке часто-густо ставало знаряддям легального та зловмисного присвоєння чужого майна і стосовно даної справи, то, гадаємо, що Сумовська не могла не знати про сина господаря садиби Володимира Суханова, який мешкав в Низах. І подальші її дії переконливо свідчать, що вона і до вже отриманої власності віднеслась розважливо в корисних цілях. Громадянська війна залишила її без бізнесу в В.Бобрик. Очевидно, що Сумовська планувала повернутись до Польщі, яка 11.11.1918 р. відновила свою державність, якої була позбавлена протягом 123 років. Жити в Сумах етнічним полякам було некомфортно, адже в 1920 р. розпочалась ще й польсько-радянська війна.
Сумовська розуміла, що ось-ось прийдуть більшовики, знову все відберуть, і тому перед від’їздом намагалась будь-що продати садибу. Це їй вдалося. Місцева газета «Стяг праці» в № 248 за 20.11.1921 р. розмістила оголошення Сумського райвідділу союзу споживчих кооперативних організацій про відкриття «на ул. Советской в бывшем доме Сумовской» відділення свого банку. І в цій ситуації вона сповна використала єдину на той час можливість, адже в країні проводилась т.зв. нова економічна політика (НЕП), яка дозволяла існування грошовитих напівдержавних кооперативів. Який виторг Олена Августівна отримала, невідомо. Сумський краєзнавець Ленський О.В. називає 5 млн рублів., як на той час, суму зовсім незначну, адже в 1921 р. вартість 100 тис. «совзнаков» (перших радянських рублів) дорівнювалась вартості однієї дореволюційної копійки.
Після підписання 18.03.1921 р. Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР з одного боку, і Польською Республікою з другого, й досягнутих домовленостей між ними щодо взаємного обміну репатріантами, який тривав з квітня 1921 до квітня 1924 р., Сумовська, скоріше за все, в цей проміжок часу разом з сином Оскаром та його дружиною Анною спеціальним евакоешелоном назавжди виїхала з України.

Василь Бібіков, Панорама, №25-2023