Справедливість чи закон

Кому потрібен мир / Північно-Корейська Навала / Омана Справедливістю / ПДР Не Для Сумчан

Цікаво, звідки беруться ці розмови про мир чи перемир’я? Зрозуміло, що велика кількість людей в Україні дуже хоче, щоб війна закінчилася якнайшвидше, але хто сказав, що таке бажання має путін? Бо для чого ворогу зараз мир? Ворогу мир наразі не потрібен. Бо у ворога все добре принаймні зовні, а що там всередині, ми знаємо хіба від блогерів, наближених до ОП: путін от-от помре, бо дуже хворий, росіяни повстануть, станеться «дворцовий» переворот, економіка росії розвалиться, російська армія не вміє воювати, російські генерали все розкрадають, два-три місяці і закінчаться ракети та таке інше, оптимістичне, бажане, обнадійливе, але абсолютно відірване від реальності. Звісно, виникає питання: хто розповсюджував і продовжує системно розповсюджувати ці хибні міфологеми в українському інформаційному просторі, тим самим впливаючи на психологічний стан та ставлення до війни та мобілізації? Це не схоже на випадкові новини, це схоже на системну підривну пропаганду, мета якої – розколоти суспільство.

Так от, сувора правда полягає в тому, що ворогу на будь-яких умовах, не ним проголошених, жоден мир наразі не потрібен. Бо ворог професійно справляється з поповненням особового складу, не зважаючи на великі втрати – шляхом укладанням контрактів та залученням іноземних найманців. Крім того, винайдений дешевий спосіб – залучення північнокорейських солдатів, які, найвірогідніше, воюватимуть на курщині. Формальний привід: широка міждержавна угода про взаємодопомогу між рф та Північною Кореєю, згідно якої корейські солдати допомагатимуть захищати росіянам їхню територію. Бо курщина – це територія рф. Потім, звісно, вони підуть і далі, але на перших порах правові рамки будуть збережені.
Також ворог справляється з поповненням боєкомплекту, техніки, безпілотних апаратів, ракет та таке інше. Не без великих проблем, звісно, але справляється.

І головне, це дає результат – кожної доби ворог просувається на кілька кілометрів нашою територією. І до кінця року Донбас може бути повністю окупованим. Як вони і планували. Нагадаю, план на 2025 рік – захоплення Лівобережної України.
Натомість ситуація в ЗСУ залишається складною. В першу чергу, мова про якісне поповнення. Не бусифікованими невмотивованими і погано підготовленими (в тому числі й тому, що не хочуть готуватися, а хочуть тікати з позицій в так зване СЗЧ – самовільне залишення частини), а людьми, які йдуть захищати свою Батьківщину. І в Києві, і в Сумах зустрів десятки і бачив сотні молодих і не дуже людей, які переховуються від ТЦК і не бажають йти до ЗСУ. Причина? Розлогі відповіді та виправдання можна звести до двох слів: втрата довіри. Розумію, що тут може розвернутися величезна дискусія. Але знаєте, легше за все сказати, що всі без виключення мусять захищати Батьківщину і одразу самостійно прийти до ТЦК. Але ми живемо далеко не в ідеальному світі, і мобілізація – це мистецтво неможливого з боку держави, мистецтво комунікації, важка щоденна організаційна робота, а не оте все, що ми спостерігаємо.

І ворог усе це чудово бачить. Ворог за допомогою місцевих колаборантів створив цю історію з мобілізацією, спотворивши і нівелювавши всі патріотичні пориви скандалами з хабарями, втечами за кордон та таке інше.
А тепер розганяє тему, що в Україні шириться запит на справедливість. Здається ж, що все правильно – люди хочуть справедливості, щоб… щоб що? Насправді це дуже хибна теза. Бо в суспільстві мусить ширитися запит на законність, тобто на те, щоб виконувався закон. Бо справедливість у кожного своя. Один вважає справедливим те, інший – се, третій – зовсім інше, і всі мають рацію, бо, з їхньої точки зору, те що вони пропонують, дійсно справедливо. Але часто – не зовсім законно. І саме тут виникає конфлікт, в якому кожен буде відстоювати свою справедливість, бо, як відомо, саме наша справедливість – найсправедливіша в світі. Зате закон – один. Він може бути не зовсім довершеним, та його можна вдосконалити. І якщо закон виконувати, тобто всі виконуватимуть закон, а до порушників буде застосована нульова толерантність, то система працюватиме.

Спираючись на свій життєвий досвід, можу сказати, що про справедливість починають наполегливо говорити ті, хто не хоче виконувати закон. Тобто насправді посилання на вищу справедливість, як правило, це хибний шлях, який веде до корупції, а в воєнний час – до розбрату.

І якщо українське суспільство це вчасно не зрозуміє, то на нас чекають в 2025 р. дуже темні часи.

Але, судячи з лавини повідомлень про інвалідів-прокурорів, статки керівників(ць) МСЕК та різних інших чиновників, з запитом на закон у суспільстві не дуже. Принаймні в так званій його «еліті» – точно. Бо всі ці статки, про які гудять медіа, нажиті переважно під час війни. Принаймні, війна точно нікого не зупинила. Ніхто не перестав грабувати країну, коли вона почала стікати кров’ю і віддавати життя тисяч своїх солдатів.
Огидні паскудні харі.

Цю країну важко любити хоч з кокаїном, хоч без кокаїну, перефразовуючи відомого сучасного поета Жадана.
Знаєте, чому я дивуюсь, читаючи новини про чергове ДТП у Сумах: збитого пішохода, збитий стовп, перевернуту маршрутку чи потрійне зіткнення? Я дивуюсь тому, що це відбувається не кожного дня. Зважаючи на те, як їздять наразі сумські водії по перманентно залатаних дорогах і як ці дороги перебігають пішоходи, інколи навіть не озираючись по сторонах. Я думаю, що така їзда – це теж один із запитів на справедливість – їздити так, як хочеться, бо сильно потрібно приїхати швидше; і переходити дорогу так і там, де вважають за потрібно, бо ці буржуї на колесах мусять пропустити бідну людину. В той час, коли є Правила Дорожнього руху, де все написано. В ПДР немає жодної справедливості. Вони побудовані на доцільності, досвіді та безпеці. Здавалося б, що простіше – виконувати їх і зберігати життя та здоров’я собі та іншим. Але ж ні. Ми не шукаємо простих рішень.

Будьте пильними. Не ігноруйте сигналів повітряної тривоги. Слідуйте правилам дорожнього руху. Допомагайте ЗСУ. І не читайте «планів перемоги» перед їжею.