Роби, що потрібно і нехай буде, як буде!

Щоденник сумського обивателя

ПОНЕДІЛОК, 24 СІЧНЯ. Рухаюся містом замало, тому спостереження поки що обмежені тим, що показують за вікном. Там зміни погодних умов, рух людей і машин. Все це перетинається, створюючи іноді чудернацькі ситуації. Ось бабця з торбою впевнено долає намети, намагається перетнути вулицю, а перед нею гальмують відразу дві машини – одна виїхала з-за перехрестя, інша поспішала перехрестя проскочити. Бабця кричить на обох, показує на знак, мовляв, вона тут головний учасник руху. Воно так, та аби хтось не загальмував?! Не дуже цікаво, але надзвичайно характерно для життя: летимо, не озираючись, кожен сам собі пан і всі навколо тільки для того і з’явились, щоб заважати. Сумно і небезпечно існуємо.

ВІВТОРОК, 25 СІЧНЯ. Обраний почесним експертом чи консультантом щодо свійських комах. Маю на увазі звичайних тарганів, про яких у шляхетному товаристві не згадують. Але сусідка згадала: “В тебе ж були, що ти їм робив? Ну розкажи, бо вони мене скоро з хати виженуть!” Довелося рятувати жіночку, бо сам пережив аж дві навали чи нашестя. Особисто пішов на ринок, знайшов ту саму чорняву дівчину, до якої звертався з власною бідою, підібрали для агресорів хімічну зброю. Тарганам сподобалось, вилазять і врізають дуба від захвату. Дуже втішаюся, що спромігся на практичну пораду, коли людина потрапила у таку халепу.

СЕРЕДА, 26 СІЧНЯ. Навколо мене кружляють правдиві повідомлення, чутки та плітки, які пов’язані з нашим добрим супутником ковідом. Про те, що хворіють молоді, які зробили вже третє щеплення, як не хочуть робити щеплення старі і вперті – і їм хоч би що, розповідають, що з ковідом пов’язують навіть виразку шлунку. І все це чуєш не тільки в Інтернеті, а й від перевірених роками власних друзів, зрештою, людей цілком адекватних. Про ковід не знаю, але на загальне божевілля дуже схоже. Згадав роман “Чума” Камю. Там хвороба з’явилась нізвідки і зникла раптово, ніхто так нічого і не зрозумів. А ще про пандемію є “Декамерон”, там все веселіше і зрозуміліше.

ЧЕТВЕР, 27 СІЧНЯ. Блукав рідним містом, влаштовуючи різні справи і потрапив у пригоду, яка неприродно розтягнулася у часі. На темній вулиці позаду чую життєрадісні типово сумські матюки та регіт. Озирнувся – бачу звичайний епізод з життя вечірніх Сум – двоє ведуть одного, крокують по бездоганній синусоїді від паркану до паркану. Прискорив ходу. Вони не відстають, хоча хитаються. Наздогнали, попросили цигарку, почимчикували далі, я розважливо відстав. Ну то й що? А те, що через годину, зовсім на іншій вулиці, далеченько від того місця, назустріч трапилась та сама трійця. Знов два допомагали йти одному, тільки вже не тому, що минулого разу. Знов “Здрастє”, знов цигарка і “Дякую, батя”. Довго ходив, вже забув, та ті ж самі чоловіки вигулькнули з темряви вже біля мого будинку. Тримаються одне за одного і закурити просять. Ті самі тричі за вечір! Збіг? Випадковість? А може це, як би то мовити, не зовсім і люди були!

П’ЯТНИЦЯ, 28 СІЧНЯ. Важливе вікно назовні – Інтернет. Чіпляюсь за думку, що “остаточний гаплик” – це коли всі зміни тільки на краще і будь-яка новина є доброю. До цього стану Україна ще не дожила. Що робиться на кордоні з Росією, що робиться з доларом, куди тікати, якщо щось трапиться. Ось таке коло запропонованих тем. Для себе вирішив: не метушитися, а якщо щось буде, робити те, що треба.

СУБОТА, 29 СІЧНЯ. Немає більшої насолоди, як ремонт у сусідів саме на вихідних! Стукіт, скреготання та ще й опалення відключили. Сприймаю все мужньо, бо сам нещодавно переживав техногенну катастрофу.

НЕДІЛЯ, 30 СІЧНЯ.Сьогодні не роблю жодних справ. Ліньки навіть лінуватись! Інколи можна дозволити собі таке самовимкнення. Аби тільки не забути повернутись у робочий стан.