Про Україну і полуниці

ПОНЕДІЛОК, 15 ТРАВНЯ. Ностальгія по справжній рекламі. Маю на увазі справжні зразки цього комерційно-мистецького жанру. Бо в очі, вуха і мізки лізе щось недолуге і потворне. Телевізор можна вимкнути, в Ютубі просто перескочити небажане, а ось подорожуючи містом, не хочеш, але мусиш читати і бачити рідкісні дурниці. Щось протигеморойне на величезному щиті, гігантськими літерами, до того ж поруч із значно скромнішим текстом на кшталт “Слава Україні!”. Або заклик скористатися знижками на якийсь непотріб: “Хапай, бо розберуть”. За всю Україну не скажу, але мені здається, що це дуже по-сумськи. Навіть занадто.
ВІВТОРОК, 16 ТРАВНЯ. День матері. Розіслав вітання всім знайомим мамам. Далеченько довелось звертатися, одну знайшов аж на сусідньому континенті – в Африці. А всі ж вони колись мешкали в Сумах. Потікали через кацапів, тепер додому хочуть, а воно ж не ближній світ.
СЕРЕДА, 17 ТРАВНЯ. Бачив на смітнику викинуту полуницю. Не одну, а, так би мовити, у товарній кількості. Така собі чималенька гливка купа. Якийсь дядько, зітхаючи, пояснив: “Вони там на базарі ціну тримають, за гривню тебе вдавлять і самі вдавляться, краще викинуть, а дешевше не продадуть”. Зазирнув на ринок. Полуниці по 240 грн. Незламність українці демонструють не тільки на війні.
ЧЕТВЕР, 18 ТРАВНЯ. Ще про загадкові написи й гасла. Заходячи до магазину, можна прочитати: “Вхід тільки у масках”. Проклятий вірус вже давно не чути, але ж досі написано. Сусідка знайшла у поштовій скринці пропозицію: “Газовий котел за 5 тис. грн”. Хоч гарячої води досі немає, бабця розмірковує, скільки всього корисного можна придбати за такі гроші і підсумовує: “Та я краще каструлю нагрію, замість 5 тисяч викидати! Хоча їх у мене і немає” .
П’ЯТНИЦЯ, 19 ТРАВНЯ. Все місто у вишиванках. Офіційно День вишиванки був начебто вчора, але що то за свято – на один день! Маю і власну, та цього разу немає, куди її вдягти, бо сиджу в хаті сам-один. А вишиванка гарна, подарунок від одного поважного підприємця, справжнього українця. Візерунок на ній не тільки про Україну, але й про Суми окремо. Додам, що наявність вишиванки не робить мене автоматично найкращим серед людства, але ж вона моя і про мене. Здивувала новина про те, що вже судять суддю Князєва. Щось цього разу швиденько! Зазвичай події, пов’язані з хабарями і розкраданням, відбуваються за такою схемою: викриття злочину – повідомлення про підозру – тиша з перемиканням уваги на щось інше. А тут он як, суддю – й того, виявляється, можна судити!
СУБОТА, 20 ТРАВНЯ. Сьогодні маю 66 років. Ще вчора було трохи менше, та раптом така халепа! День відзначився двома подіями: 1. Випав ще один зуб; 2. Зайшов давній приятель з тортиком і без пляшки, бо він це діло кинув. Більше нічого вартого уваги не відбулося.
НЕДІЛЯ, 21 ТРАВНЯ. Наші військові залишили Бахмут, тобто русня його, начебто, “взяла”. Здається, що новина погана, але особисто в мене вона не викликає жодних негативних емоцій. Самому неодноразово доводилсь тимчасово брати різні привабливі речі, а потім їх повертати. Отже добре знаю, що брати набагато веселіше і легше, ніж потім віддавати. Бува, що й відсотки набігають, тоді зовсім сумно. А за таке, як Україна, ми ціну не скинемо, бо це не полуниці.