Про парад і правильну перемогу

ПОНЕДІЛОК, 8 ТРАВНЯ. Цивільне населення мілітаризується. Не скажу, чи свідомо, чи на рівні підсвідомості, але ж факт. Пробігаю через ринок, не купити щось у понеділок, а просто аби скоротити шлях. Я не шпигун, але мимоволі чую балачки людей, які продають зошити, мило, шкарпетки, тапки та всяку таку потрібну дрібноту. З одного боку: “Снарядів немає, снарядів!”. Проскакую декілька кроків далі, чую: “Та він у бронежилеті був”. Зробив свої справи, повертаюсь тим самим шляхом, торгівля вже згортається, та чую, як тітка комусь каже у телефон: “У нас в області два танки захопили”. Знаю, що не два, а більше, та вона має на увазі щось своє, особисте. Дні 8 – 9 травня чомусь вважаються особливо небезпечними. Дівчина з “Сумигазу” чомусь нервово зреагувала навіть на рипіння дверей – думала, що сирена. Та будьте спокійніші, люди, що буде, те й буде! А скоріш за все, нічого особливого не станеться.
ВІВТОРОК, 9 ТРАВНЯ. Чомусь всі так стурбовано чекали параду не на нашій території, а у ворожій столиці. А яка різниця, що в них там проїхало, промарширувало, пролетіло? До речі, не пролетіло нічого, та все це аж ніяк не впливає на фронтові події. Саме там зараз відбувається найважливіше, а не перед мавзолеєм. Зайшов товариш з невеличким гостинцем: “За перемогу! Правильну! Не їхню, а нашу”. Чи з великого розуму, чи так, “по приколу” почали перекладати з російської термін “победобєсіє”. Вийшов доконаний лінгвістичний покруч “перемогосказ”.
СЕРЕДА, 10 ТРАВНЯ. Гарячої води досі немає. Водні процедури перетворилися на складний ритуал з каструлями. Ще жодного разу не обварився, хоча небезпечні моменти траплялись. Вийшов пройтись вулицями, трішки погрітися, бо в хаті як у погребі. Зустрів старого знайомого, чоловіка старшого від мене років на 15. Він переконаний, навіть фанатичний спортсмен – велосипед, лижі, ролики – по сезону. Пробіжка, купання у Пслі – круглий рік. Переконував мене, що холодна вода – це дуже корисно, навіть необхідно, тільки треба привчити себе не боятися. Я і не боюся. Просто знаю, що буде мені гаплик. А діду по-доброму заздрю.
ЧЕТВЕР, 11 ТРАВНЯ. У магазині дівчата переписують цінники – “актуалізація цін” зветься. Розмірковують про таке: “Якщо зроблять ото прожитковий мінімум 8 тисяч, так що воно з цінами буде?”. Економічне мислення на глибинному рівні. Відчувають люди, що не буде раптового щастя всім і відразу.
П’ЯТНИЦЯ, 12 ТРАВНЯ. Вперше бачу, щоб наш ліфт так гальмували. Внизу вже добряча черга зібралась, а він десь висить і не рухається. Нарешті ось він! Виходять три поважні особи: мама з малою дівчинкою на руках, трішки старшенький хлопчик, а з ними дитячий візочок і велосипед, який у кабіну завантажили дибки. Що поробиш, сезон, гарна погода, діткам треба гуляти. Ніхто з черги поганого слова не сказав, навіть не муркнув роздратовано, хоча перед тим аж ногами тупотіли. Настрій натовпу непрогнозований, та цього разу воно на краще.
СУБОТА, 13 ТРАВНЯ. Московський парад мене таки наздогнав – друзі надіслали відео, якого немає у нашому Ютубі. Це погляд з московії, знято росіянцями для власних потреб і для трансляції на весь світ. Від коментарів промови головної їхньої потвори і чимчикування площею тих “героїв” утримаюсь. Але перед початком шоу кореспондент з колорадським бантиком совався серед натовпу “уболівальників” і розпитував про думки та почуття щодо “Дня Побєди”. Казали таке: “Дєди ваєвали і спаслі мир от фашистской чуми, і нам теперь пріходится отражать агресію и снова спасать мір”. Вражає те, що промовляють такі тексти не з переляку і не читаючи з папірця, а цілком щиро і з впевненістю у власній адекватності.
НЕДІЛЯ, 14 ТРАВНЯ. У Вільнюсі нещодавно відбувся інцидент за участю відомого ліберала-правозахисника і кетчупа. Балачок тепер на тижднь. А ось мене чомусь не чіпляє. Під Бахмутом, кажуть, справи трохи просунулись у правильному напрямку. Кажуть якось невпевнено, але хай би це було правдою.