Повстанська Сумщина

Про сумський слід ОУН і УПА в нашій історії

До сьогоднішніх днів історики і краєзнавці достеменно не можуть сповна відтворити картину діяльності Організації українських націоналістів і Української повстанської армії на Сумщини. В історії цього руху опору як у воєнні, так і в повоєнні роки доволі багато темних плям. Однак це не означає, що про сумських націоналістів та про участь наших земляків у повстанській армії зовсім нічого не відомо.

ОУН під прикриттям «Просвіти»

Емісари від ОУН почали з’являтися на Сумщині задовго до початку Великої Вітчизняної війни. Кур’єри організації періодично відвідували Кролевецький, Конотопський райони, Шостку. Органи НКВС уже тоді були стурбовані такими візитами. Директор Державного архіву Сумської області Геннадій ІВАНУЩЕНКО, який вивчає історією українського національно-визвольного руху в нашому регіоні, дослідив чимало архівних матеріалів і прийшов до висновку, що перші підпільні осередки закладалися у нас через утворення «Просвіт».

12 грудня 1942 р. німецька військова контррозвідка заарештувала обласного керівника ОУН Семена САПУНА, двох районних керівників і 38 активістів. У повідомленні військового коменданта тоді вказувалось: «Керівники ОУН (бандерівської) добирають їм потрібних людей і пропонують їх німецьким установам як особливо надійних осіб… Згідно з деякими чутками, ОУН планує створити в Конотопі фабрику боєприпасів… Організацію побудовано за „круглим“ принципом: зовнішнє коло помітно піддає себе небезпеці, а ядро схопити неможливо».

Семен Сапун працював учителем фізики і математики у Сумській школі №2 (зараз на цьому місці школа №4). Був репресований. З початком окупації створив «Просвіту», під опікою якої діяла школа перекладачів, українська гімназія, школа художньої вишивки. У школі перекладачів відбувалася підготовка підпільників ОУН.

У лютому 1943 р. сумські оунівці разом з іншими громадянами були розстріляні і спалені у дворі сумської в’язниці. Співробітники НКВС тоді повідомляли: «В феврале месяце 1943 г., отступая из г. Сумы, немцы согнали всех арестованных тюрьмы в ямы двух овощехранилищ и двух отстойников, наполненных нечистотами, в количестве 650 человек. Заперли двери овощехранилищ, открыли воздушные отверстия и начали бросать туда ручные гранаты. Затем, вылив в эти же отверстия горючую жидкость, подожгли. В результате этого все находившиеся там люди сгорели живьем.

Все вышеуказанные факты подтверждаются свидетельскими показаниями фельдшера тюрьмы и свидетелями… На территории хозяйственного двора тюрьмы была раскопана яма длиной 12 м, шириной 2 м, глубиной 3 м, расположенная за стенкой тюрьмы. В ней обнаружили 150 трупов, среди которых труп женщины и подростка лет 13–14».
Уже в повоєнний час територію, де були спалені сумчани, залили бетоном. Зараз на цих людських кістках розміщені автостоянка і ринок.

В кінці 1942–1943 рр. німці особливо активно вели боротьбу проти українських націоналістів. Центральний штаб партизанського руху 30 жовтня 1943 р. в своїй доповідній записці вказував: «Протягом трьох місяців йдуть арешти німцями членів ОУН. Арештовано до трьох тисяч осіб, серед них у Сумській області 280 чоловік. Серед арештованих багато вчителів».

Виявлення підпільної мережі ОУН на Сумщині енкаведисти здійснювали шляхом різних провокацій. Зокрема, через створення так званої мережі «ЛжеОУН». Організували навіть фіктивний провід ОУН на сході Україні та деяких регіональних осередків. Таким чином вдалося виявити чотири осередки ОУН і заарештувати 18 учасників.

Сліди УПА

Але якщо в Сумах оунівці вели боротьбу здебільшого без зброї, то в інших регіонах області наші земляки в складі загонів УПА брали участь і в збройних операціях. Геннадій Іванущенко знайшов документальне підтвердження таких дій в Глухівському, Кролевецькому, Путивльському, Роменському, Конотопському, Недригайлівському районах.

Зокрема, невелика група УПА під керівництвом братів СЕМЕНЦОВИХ діяла на Глухівщині. Згодом вона поширила свою діяльність на Путивльський та Шалигінський райони. Останній бій упівців з міліцією відбувся 30 травня 1947 р., остаточно група була ліквідована восени 1948 р. У Конотопському, Кролевецькому районах діяла група братів ЛУЗАНІВ, яка здійснювала напади на партійні радянські установи в цих районах. Але найбільшого розголосу набула діяльність невеликої боївки УПА, яка оформилася в липні 1944 р. на території Роменського і Недригайлівського районів. Її очолював уродженець с. Вовківців Роменського району Микола ЦУБ, який мав постійний зв’язок з головним командуванням УПА, неодноразово їздив до гвненщини, звідки привозив інструкції та плани дій. Група організовувала напади на партійних та колгоспних активістів, проводила роз’яснювальну роботу. Як повідомляли агенти НКВС, після одного з таких нападів «все награбоване майно і продукти харчування бандою було роздано населенню, яке співчувало їм і надавало всіляку підтримку». Боївка була знищена в грудні 1944 р. після доносу завербованого в її лави агента.

Із повідомлень Сумського обласного управління НКВС видно, що на боротьбу з українськими повстанськими загонами були кинуті значні сили каральних органів і партійного активу. Тільки в травні 1944 р. було проведено 60 суцільних просвічувань в населених пунктах та лісових масивах площею 60 кв. км. Було завербовано 677 агентів серед місцевого населення. У червні з цієї метою було організовано 18 оперативних бойових груп з числа комуністів, комсомольців та колишніх радянських партизанів.

Чи була дивізія СС «Суми»?

У 1941 р. німецьке командування сформувало дивізію СС «Галичина». У цьому ж році частина її була розгромлена під Бродами, а ті, хто залишився живим, влилися до Української повстанської армії. Мало хто знає, що в 1941 р. німці планували створити ще кілька дивізій СС з українських військовополонених, у тому числі і дивізію СС «Суми». За одними даними, цей задум тоді втілити не вдалося, однак інші джерела стверджують, що СС «Суми», а точніше Ваффен СС «Суми» все-таки існувала. Слід додати, що Ваффен-дивізії (а саме такими були «Суми» і «Галичина») призначались виключно для бойових дій, а не каральних.

У дивізії нараховувалось 10 тис. вояків з числа колишніх полонених. Воювала вона на боці німців під Харковом, була повністю розбита під Сталінградом в 1942 р. Командирами військового угрупування були німецькі офіцери. Є версія, що залишки цієї дивізії увійшли до дивізії «Фон Штумпфелд», яка була сформована саме 1942 р. у Сталінграді. До неї увійшли російські добровольці, козаки, українські та російські поліцейські, що опинились в так званому сталінградському котлі. У подальшому до складу дивізії приймали російських перебіжчиків. Дивізія була озброєна в основному російською трофейною зброєю. Командний склад до рівня командирів рот підбирався до різних дивізій і частин Вермахта, що опинилися в оточенні. Але в подальшому на командні посади почали призначати колишніх російських офіцерів.

Вищеназвана дивізія була повністю розгромлена у лютому 1943 р. Коли капітулювала 6-а німецька армія, частина дивізій зайняла оборону на території тракторного заводу, де й була знищена в перший тиждень лютого 1943 р. Знову ж таки, за непідтвердженою інформацією, в складі цієї дивізії був цілий сумський полк, який навіть мав власний оркестр.

Сумські обличчя визвольного руху

Розвідник УПА
Іван ЛИТВИНЕНКО — уродженець с. Хоружівка. Під час Першої світової війни був офіцером царської армії. З 1917 р. — в армії Української народної республіки, отримав ранг полковника, нагороджений Залізним хрестом. У вересні 1943 р. перейшов до УПА. Він стояв практично біля витоків розвідки УПА. Був начальником відділу розвідки крайового військового штабу УПА на Волині. У 1946 р. його заарештувала НКВС. За однією із версій, він був розстріляний в Лук’янівській тюрмі Києва.

Згідно з Указом Президента України про вшанування діячів УНР і ЗУНР, в Хоружівці цього року має бути встановлений пам’ятний знак Івану Литвиненку і названо одну з головних вулиць на його честь.

Голова Проводу
Олег ОЛЬЖИЧ (Кандиба) — український поет, політичний діяч, археолог, публіцист. Син Олександра Олеся, нашого земляка. З 1929 р. Олег — член ОУН. У січні 1944 р., після арешту Андрія Мельника, перебрав його посаду — голови Проводу українських націоналістів. У травні заарештований гестапо. Був ув’язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 р.

Пропагандист ОУН
Іван БАГРЯНИЙ (Лозов’ягін) — уродженець Охтирки. Двічі заарештований радянською владою. У 1943 р. контролював підпілля ОУН в Києві, Охтирці, Харкові. Працював у пропагандистському апараті ОУН. Був ініціатором створення Української Головної Визвольної Ради. У серпні 1944 р. був схоплений фашистами і відправлений до Німеччини. Перебував в таборах. Заснував газету «Українські вісті», Мистецький український рух, був головою Української народної ради. Помер в еміграції.

Підпільники з Роменщини
Леонід ПОЛТАВА — учасник підпілля ОУН на Роменщині. Український письменник, редактор кількох видань. У цьому ж районі народився і Володимир МАЗУР, який після Великої Вітчизняної війни був заступником голови проводу Організації українських націоналістів. Опинилися в Західній Європі, рятуючись від гестапо.

Тернопільчанка на Сумщині
Євгенія ПЕТЕРЗІЛЬ — родом з Тернополя, в’язень польської тюрми. Учасниця похідних груп. З липня 1941 р. по серпень 1942 р. працювала у вінницькому проводі ОУН, а потім перейшла разом з обласним провідником БОЙКО на Сумщину. Наприкінці 1942 р. була заарештована і розстріляна гестапо в сумській тюрмі.