Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Пошук кози і гармонійності світу

36

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 27 ЧЕРВНЯ. Визволив, точніше відновив банківську картку, яку неуважно втратив минулого тижня. Згадуватиму довго, бо отримав на додаток таку сувору догану, що відчуваю себе не пересічним роззявою, а безнадійним довічним боржником. Наснаги до життя додає тільки те, що картка знов зі мною. Без неї світобудова має якийсь непереконливий вигляд.

ВІВТОРОК, 28 ЧЕРВНЯ. На наступ спеки відреагував втечею. Відвідав дачу, оцінив перспективи врожаю. Все, що росте саме, без моєї фізичної і емоційної участі, має вродити непогано. Таке, що треба саджати і полоти – “нє растєть”. Вперше за багато років був відсутній на заходах з Дня Конституції. Зазвичай, їх не тільки відвідував, але й оспівував на шпальтах газети. Цього разу сталося не так. Як і для багатьох, найнагальніше зараз не свята, а війна. У всіх її клятих проявах. На базарі баби залишили вічну тему “Коли вже нам добавлять пенсію” і взялися за філософське питання: “Коли вже в них скінчаться ті ракети?” Щодо Конституції, то я б запропонував таку зміну: слова про право людини на життя і про Україну як суверенну державу підкреслити червоним, і в такому вигляді видавати документ надалі.

СЕРЕДА, 29 ЧЕРВНЯ. Наврочив чи що з тією темою ракет?! Ні, не схоже. По ТЦ в Кременчуці вдарило позавчора, сьогодні я тільки дізнався. Бо гуляв, насолоджувався життям, відшукував вже достиглі черешні. А там така біда. Чергова для нас. Облишив коментарі співгромадян, знайшов “сусідські”, рашистські. Суцільна брила тупої ненависті і зловтіхи. Таке і століттями не забудеться. Про “ефект Дахау” не чули. Цивілізовані війська США звільнили концтабір, подивились, що там робилося і за добу знищили всіх, хто лишився з німецької адміністрації, охорони, а також тих, хто з ними співпрацював. Без ніяких “нюрнбергів” і “гааг”. Не лячно, сусіди?!

ЧЕТВЕР, 30 ЧЕРВНЯ. У власному будинку відчуваю себе наче під наглядом. Якась бабуся мимохідь може нагадати такі факти з моєї біографії, які до автобіографії не увійшли б ні під впливом “еліксиру правди”, ані під катуванням. Виходжу – наглядачки сидять “під под’єздом”. Тільки но жваво щось обговорювали, а побачивши мене, замовкли. Не бійтеся, дорогенькі, хіба ж я не розумію про таємницю слідства!

П’ЯТНИЦЯ, 1 ЛИПНЯ. Вимкнули Інтернет, бо вчасно не заплатив. Ще й з телефоном щось не те. Живий, навіть книжки читаю. Тобто, повноцінно існую.

СУБОТА, 2 ЛИПНЯ. Замість відновити власну інтегрованість в інфопростір, вдався до цілковитої самоізоляції. На запрошення друзів. Цього разу – десь далеко за містом, на “фазенді”, яку тепер, як у пісні, “не знайду, хоч вбивай”. Відвезли-привезли, я й радий. Навіть телефона вдома забув. Це не свобода, це справжня воля. Брав участь у розшуках кози Діани. Не нашої з друзями, сусідчиної. Дурна тварина забігла десь у хащі, бабця дуже переймалася, покликала на допомогу. Навіть хотіла у поліцію дзвонити – ми відмовили. Дурна тварина прийшла сама. Негатив: бігання у коротких штанцях через кропиву і колючки. Позитив: маємо преміальне молоко. Не з магазину, своє.

НЕДІЛЯ, 3 ЛИПНЯ. Відновив зв’язок зі світом. Без цього світобудова видавалася гармонійнішою, а як підключишся до новин, так думаєш, що краще б і досі шукав козу по кущах.