Подорожуючи по колу

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 5 ГРУДНЯ. Цього тижня русня починає пунктуально – новий обстріл. Певної інформації ще немає, але люди навчені, все розуміють. Якщо світло одрубають поза всякими графіками і планами, значить, щось летить. Ввечері дізнаюсь, що таки да, обстріл був, щоправда, не такий вдалий, як попередні, але дошкульний. Більшість кацапських залізяк перехопили сили ППО, та ще вранці українські дрони злітали до Рязані і аж на Волгу, під містечко Енгельс. Змінусували там трохи бомбардувальників, то вже приємна дрібничка. Отак і закінчую день – підбиваючи рахунки.
ВІВТОРОК, 6 ГРУДНЯ. Люди не те, шоб у розпачі і відчаї, але нервують. Іноді помітно, що втрачаєтьсся емпатія, здатність співчувати ближньому. Бачив і чув таке неподобство: сунеться ще не дуже стара жінка з палицею-коцюбою, помітно шкутильгає. Її злегка штовхає дитячий візочок. Не б’є, а ледве торкається. Таким чином підготовку конфлікту було завершено і він завирував: “Ти що, корова, не бачиш, що каліка йде?!”, – це до мами, яка везла дитину. Та теж слів не добирає: “Загородила дупою весь тротуар, пройти ніяк!”, – був постріл у відповідь. Почала підключатися “світова спільнота”, тобто, випадкові перехожі. Додивлятися не схотів, так і не знаю, чи повбивали одне одного, чи уклали перемир’я. Коли полишав місце подій, там “гриміли залпи”.

СЕРЕДА, 7 ГРУДНЯ. Такі ж самі люди, наші земляки, іноді допомагають один одному залюбки і безкорисно. Вдячні читачі зателефонували і делікатно запросили на борщ і млинці. На місці та з собою. Без особливого приводу, просто так. А привід таки був, тільки вчора, хоча згадали “у свинячий голос”. День ЗСУ забули! Сором. Бігти до магазину довелось мені, як наймолодшому. Незважаючи на відключення, дещо відповідне нагоді придбати спромігся. Подяка і слава всім, хто за нас воює, а ми можемо дозволити собі залишатися живими і навіть інколи веселими.

ЧЕТВЕР, 8 ГРУДНЯ. Третій день не можу прочитати в інтернеті статтю, яка вкрай потрібна для роботи. Знаходжу, починаю розуміти зміст і думку автора – відключення світла. Планове чи позапланове, але завжди на трьох перших реченнях! Пороблено. Навіть знаю, ким. Поки ще день, заходжу до бібліотеки, беру нові книжки. Мене попереджають: “Це ж вам не на рік!”. Обіцяю вправитись швидше, хоча не знаю, чи вдасться щось прочитати, чи просто поверну їх з розумним виглядом. На озері і на Пслі з’явилися рибалки – ознака справжньої зими. Значить, і наші танки пройдуть там, де треба.

П’ЯТНИЦЯ, 9 ГРУДНЯ. Ввечері блукав майже за відомою краєзнавчою книжкою “Вулицями рідного міста”. У добре знайомому районі, де, здається, знаю все, раптом через темряву втратив всі напрямки і навіть уяву, де це я є. Поки траплялись перехожі, чомусь соромився розпитати, і ось догулявся, що мертво і темно навкруги, навіть патруля немає. Врятувався банально – увімкнули електроенергію, засвітилися вікна, та й будинок мій – ось він! Багато у житті залежить від позиції перемикача – ON чи OFF.

СУБОТА, 10 ГРУДНЯ. Для незалежності ладнаю свічки і каганці по кутках власної хати. Ідея така, щоб не соватися з лампадкою, треба мати лише запальничку і освітлювати простір тільки там, де саме зараз треба. Диван ось, кухня з харчами там, а унітаз – ондечки. Людина вижила завдяки винахідливості і здатності пристосовуватися, а сила – то пусте.

НЕДІЛЯ, 11 ГРУДНЯ. Сьогодні забіг пішки на свій поверх і зрозумів, що ноги вже якісь не такі. Треба змушувати їх працювати, бо рух – це життя. Ходити зараз немає куди, намотую кола по хаті у передчутті нових цікавих подорожей.