По граблях – у майбутнє

ПОНЕДІЛОК, 2 ЖОВТНЯ. Мимохідь помилувався річкою Стрілкою – не сподобалось. Дуже захаращена неприродними об’єктами, на березі лежать якісь тіла. Одне підняло голову і запитало, котра година. Моя відповідь “Та спи, ще рано!” його задовольнила. Зустрів справжню ондатру, але їй не сподобався – пірнула, відмовляючись від фотосесії. Осінь здається не золотою, а якоюсь латунною, може, це настрій такий. Мера затримали, начебто “на хабарі”. Буде про що побалакати фейсбучним активістам. Цікаво, як зреагують депутати міськради, чи залишиться місто “сиріткою”.
ВІВТОРОК, 3 ЖОВТНЯ.Тривог сьогодні поменшало, але, судячи з новин, росіянці не залишають мрії про зимовий блекаут.Вже маємо кілька відключень електроенергії по Україні, зокрема, на Сумщині. Конфіденційною інформацією не володію, але, за логікою, тепер в нас ППО міцніша, ніж торік, генераторів більше, а в тих “кремлівських мрійників” ракет може поменшало. Можливо помиляюсь, але з висоти мого дивану ситуація виглядає так.
СЕРЕДА, 4 ЖОВТНЯ. Мав стихійну дискусію з представником національно свідомої інтелігенції. Власне, бурхливої суперечки ніщо не передвіщувало, просто зустрілись на рівні “Як справи?”, а для висвітлення питання знадобилось “по пиву”, а там вже і до серйозних тем недалечко. Він мені про надлишок російськомовних виданнь, зросійщення української ментальності, а я про те, що сучасним кацапам, наприклад, до Чехова чи Салтикова-Щедріна – як китайським хунвейбінам до Конфуція. Не перебалакали один одного. Мабуть, правда одна, та в кожного своя.
ЧЕТВЕР, 5 ЖОВТНЯ. Останні теплі дні – пора плюрлізму іміджів і форми одягу. На вулицях мирно співіснують бабусі у синтепонових душогрійках з насунутими капюшонами і голоногі й голопузі дівчата з тату і пірсингом. Вклав на зимовий відпочинок легкі кросівки і шорти, бо мені вже, як кажуть у Сумах, “не сімнадять год”. Слухав і дивився не дуже урочистий виступ мера. Не скажу, чи брав він хабаря, але виглядав якимось зніяковілим.
П’ЯТНИЦЯ, 6 ЖОВТНЯ. Читаю у ФБ “Пішов з життя Олексій Ленський, відомий сумський краєзнавець”. Здається, нещодавно з ним говорили про деякі деталі сумської історії, ось у мене його книжки. Сумно.
СУБОТА, 7 ЖОВТНЯ. Мера відпустили під заставу – новий поштовх до балачоок. Та місцеві перепетії дрібнішають на тлі нової, “свіженької” війни – якийсь дикий хамас вчепився в Ізраїль і нищить людей, не розбираючи. Політичний і військовий аспекти не коментую, але риторика і почерк – московські, немов у близнюків.
НЕДІЛЯ, 8 ЖОВТНЯ. У магазині відчув напад сентиментального патріотизму. Якийсь чолов’яга довгенько стояв, чекав, та нарешті подав голос: “Я ж тут стою, дівчата, зверніть увагу!”. Лагідно так, без матюків і зайвих децибелів. Увагу дівчата звернули, одна навіть заспокоїла карбованим сумським суржиком: “Стійте, мужчина, і дожидайте, бачите – я гроші щітаю!”. І така заклопотана, поскаржилась колежанкам і чомусь мені: “Ото стоїть і гавкає під руку!”. Навіть у супермаркетах такого не зустрічав, відчувається старовинна школа. Часом отримую від друзів багато постів про ввічливих французів, життєрадісних і доброзичливих іспанців, шляхетних поляків, стриманих британців – майже все за стереотипами. Але відчуваю: ні, то не моє, тільки тут я вдома, тут Батьківщина-бАтьківщина, хай обидві будуть здорові. Тиждень виявився не дуже щасливим . Вбили понад п’ятдесят людей у маленькому селі Гроза, про яке досі мало хто чув, а тепер воно відоме в світі на рівні з Бучею та Ірпенем. Ізраїль далеко, та там коїться таке ж саме, як в Україні. Поважні експерти надувають щоки й попереджають про третю світову війну. Втім, робота в них така – обґрунтовано і переконливо каркати. Та і вся історія – прогулянка по граблях.