Петро Семерня з Сумщини загинув під Запоріжжям

13 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вербове на Запорізькому напрямку Петро Семерня загинув. До нині вважався зни клим безвісти.

​Петро народився 21.07.1985 р. та виріс у селі Полошки Глухівської громади на Сумщині. Тут минули його дитинство та юність, тут він навчався й закінчив Полошківський НВК. Після школи юнак пройшов строкову службу в лавах Збройних Сил України.

​Повернувшись до цивільного життя, він шукав можливостей влаштувати власне майбутнє та подбати про добробут своєї сім’ї. Працелюбний і турботливий, він їздив на заробітки до столиці, старанно працював, аби забезпечити найрідніших усім необхідним і створити для них надійну опору.

​У 2014 році, коли розпочалася антитерористична операція на сході України, Петро свідомо встав на захист рідної землі. Тоді, на початку війни, коли багатьом цивільним доводилося опановувати військову справу безпосередньо в бою, його вирізняли висока громадянська свідомість і відчуття обов’язку.

Він гідно пройшов випробування на Луганському та Донецькому напрямках, зазнав декількох поранень і за станом здоров’я був списаний з армійської служби.

​Проте, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, наш земляк не зміг залишитися осторонь. Він особисто прийшов до військкомату, прагнучи знову взяти до рук зброю. Його наполегливість взяла верх, і 3 січня 2023 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України.

​У Полошках Петра Григоровича знали й поважали за його неймовірну доброту, чуйність і безвідмовність. Він завжди простягав руку допомоги тим, хто цього потребував.

А для побратимів на службі він став справжньою душею компанії – навіть у найскладніші та найтяжчі моменти бойових буднів вмів підтримати дух товаришів, розрядити обстановку влучним жартом і щирою усмішкою.

​Понад усе він прагнув вберегти рідних від зайвих тривог. Кожного разу, отримуючи поранення й потрапляючи до госпіталів, Петро приховував це від родини, аби вони не хвилювалися. І щоразу, ледь підлікувавшись, рвався у бій, до своїх товаришів.

​За мирного життя він дуже любив футбол, залюбки рибалив, а ще зворушливо ставився до тварин. Улюблені собаки були його постійними супутниками. Коли родина дізналася, що воїн зник безвісти, його чотирилапі друзі наче відчули непоправне лихо й одразу тяжко похворіли…

​Петро був незламним у своїй вірі в Перемогу. Коли рідні вмовляли його берегтися й благали повернутися живим, він впевнено заспокоював, що ніколи не зламається і вистоїть.

​Остання розмова захисника відбулася з донькою. 4 жовтня 2023 року він написав, що йде на штурм, і обіцяв одразу дати про себе знати, як тільки повернеться. Втім, тому не судилося статися.

​Понад два тижні родина жила крихкою надією, аж поки 18 жовтня командування сповістило про жахливе – він загинув.

​Тривалий час родина та вся громада чекали на повернення воїна додому, жили вірою в диво, і лише після всіх необхідних процедур та в рамках заходів із повернення загиблих захисників, його тіло нарешті повертається на рідну глухівську землю для вічного спочинку.

​У полеглого Героя залишилися дружина, дві доньки та дві сестри.

Вічна пам’ять та слава Герою!