Переробка сміття в Європі: який досвід можуть перейняти сумчани

Європейський досвід та сумські реалії сортування та переробки твердих побутових відходів
Система управління відходами в країнах Євросоюзу створювалася, розвивалась та вдосконалювалась десятиліттями. Тож тепер має вигляд, близький до досконалого, та включає інфраструктурні, управлінські, фінансові і соціокультурні компоненти.
Якщо сформулювати коротко – це максимум переробки та повторного використання відходів та мінімум захоронень на звалищах. Деякі країни, наприклад, Швейцарія, взагалі не мають сміттєзвалищ, а Швеція, Данія та Фінляндія відправляють на звалища приблизно лише один відсоток своїх відходів. Головне завдання Євросоюзу у цьому напрямку – скорочення числа звалищ як найважливіший фактор сталого управління відходами. В цьому плані Європейський союз став світовим лідером завдяки своїм законам і політиці.
Звісно, як в Україні в цілому, так і в Сумах, про такий цикл можемо тільки мріяти. У чому ж проблема? Землі багато? Екологія дозволяє? Чи влада і бізнес економічно не зацікавлені в створенні такої сучасної екологічної системи утилізації відходів?
«Зараз наша задача – щоб захоронення стало невигідним. А переробка, навпаки, приносила заробіток та інвестиції. Наступна наша задача – це впроваджувати саме сортування, роздільний збір відходів. І для цього ми включаємо декілька інструментів”, – говорить заступниця міністра захисту довкілля і природних ресурсів Вікторія КИРЕЄВА.

Довготривалий план
У країнах ЄС діє «Зелена угода», головна мета якої — створення кліматично нейтрального виробництва і споживання до 2050 р. Тобто є довготривале перспективне бачення, як діяти і що робити далі. Європейські країни повинні створювати умови для повторного використання речей. З того сміття, яке все ж таки викидається, необхідно повторно використовувати більшість матеріалів, а з решти — виробляти енергію. Найменшу кількість відходів дозволяється викидати на сміттєзвалищах.
Тобто європейський план управління відходами можна уявити у вигляді перевернутої піраміди, верхній рівень якої – це скорочення споживання, тобто запобігання утворення сміття. Потім йде повторне використання.
Продукти та компоненти, які не стали відходами, знову використовуються. Це найчастіше стосується автозапчастин, меблів, побутової техніки, комп’ютерів, одягу тощо. Для збору усіх цих предметів створюють спеціальні центри, де їх оновлюють і дають нове життя. Потім йде переробка відходів на інші продукти, а також перетворення сміття на енергію, так званий рециклінг. Для прикладу, у Скандинавських країнах рециклінгу піддається майже половина відходів, в Німеччині — дві третини, у Франції — більше 40%. У Німеччині 68% паперу, 94% скла та 45% сталі виробляється завдяки вторинній переробці матеріалів. 28% твердих побутових відходів Євросоюзу спалюються та забезпечують мільйони людей теплом і світлом. Швеція взагалі змушена щорічно імпортувати 1,5 млн тон сміття, бо своєї сировини не вистачає.

Первинна ланка
Сортування сміття — необхідна передумова рециклінгу. Наразі в ЄС його сортують щонайменше на чотири фракції (скло, папір, метал, пластик), а часто додають ще й контейнери для біорозкладних відходів та для сміття, що не підпадає під жодну категорію. Сміття сортують споживачі, є якісна інформаційна підтримка, налагоджений зручний графік відбору сміття безпосередньо в домогосподарствах. Немає великих баків посеред вулиць із купами сміття навколо, як у Сумах.
До 2035 р. в ЄС мають намір переробляти дві третини всіх твердих побутових відходів. А частку сміття на європейських звалищах вже через кілька років мають намір скоротити у 2,5 рази — до 10% від загального обсягу вироблених відходів.

«Зелена точка»
Останній ланцюжок в ієрархії управління відходами ЄС — захоронення у спеціально обладнаних місцях. Туди вивозять лише деякі види відходів з умовою, що на певному етапі полігони твердих побутових відходів будуть закриті, а навколишня екосистема відновлена.
Ще одним дуже важливим елементом системи управління відходами в ЄС є розширена відповідальність виробника, так звана програма «Зелена точка». Вона почала розвиватися на початку 90-х років минулого століття. Якщо знову ж таки коротко – виробники платять ліцензійний збір, в який закладені затрати на вивіз, сортування та переробку упаковки. Кошти від ліцензійного збору надходять фірмам, що вивозять та утилізують відходи. “Зелена точка” вже зареєстрована в якості торгової марки в 170 країнах світу.
Ще важливі чинники – це просвітницька робота, яка починається з дитячого садочка та жорстка система контролю за порушниками, тобто великі штрафи, які становлять від кількох сотень євро за викинутий недопалок до 25 тисяч євро за незаконне захоронення будівельного сміття.
І, звичайно, все це неможливе без розбудови інфраструктури з сортування та переробки відходів.

Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю редакції “Всі Суми Панорама — Медіа” і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.