Паранормальне кіно

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 12 ВЕРЕСНЯ. Зазвичай понеділків не полюбляю, але цей трапився нічогенький – русня впевнено побігла, гублячи штани, зброю і техніку. Дуже втішні новини з-під Харкова – з Куп’янська, Ізюму. Та ви вже все знаєте, не варто переповідати. Слава ЗСУ, та й по всьому. Експерти і аналітики щось обґрунтовано прогнозують, та мені більш до душі поетичний погляд у майбутнє. Ось із Леся Подерв’янського, наприклад: “Ще Дарвін бородатий нас учив, що всі потвори врешті-решт зникають. Натомість все красиве і розумне, як ми з тобою – залишається. Тож … Більше оптимізму!” В Леся, правда, трошки не так наприкінці та вважатимемо, що я переплутав.

ВІВТОРОК, 13 ВЕРЕСНЯ. Просто на вулиці присікалась старенька бабуся. Почала розповідати, яка вона хвора і нужденна. Дав 20 грн – не відходе, розкручує тему. Мовляв, квартира – аж три кімнати, комунальні рахунки великі, а ноги з кімнат до туалету-кухні вже не носять, бо поперек болить. А продавати таке житло не охота, бо воно своє, рідне і обдурити можуть. Отака “Санта-Барбара”. Висловив глибоку стурбованість і думав, що втік. Через 10 хвилин витяг з власної поштової скриньки платіжки з хижими цифрами в графі “до сплати”. На додаток стрельнуло у попереку, скрутило і ніяк не розкрутить назад. Паранормальне не коментують.

СЕРЕДА, 14 ВЕРЕСНЯ. З офіційних джерел чую таке: русня намагається вимкнути нам світло – б’ють по вузлах енергопостачання. Раптом блимнуло і згасло у мене. Матюкнувся, сиджу, чекаю. Виліз до коридору, там вже вовтузяться сусіди з ліхтариками і гуляє дурнувате питання: “Шо, свєта немає?” Виявилось, що “це в нас на щитку вибило”. Тобто, “учбова тривога” для підтримки тонусу, хвилин на 40, не більше. Ефектно вийшло. А десь у людей дійсно справи кепські.

ЧЕТВЕР, 15 ВЕРЕСНЯ. Те, що в платіжці визначено як “постачання гарячої води”, на нашому влучному суржику зветься “лєтня водичка”. Тільки на дворі прохолодний вересень. П’ятилітрова каструля на плиті і газовий лічильник над нею – речі такі ж звичайні і загадкові, як, наприклад, зоряне небо чи внутрішній моральний закон. Лютий когнітивний дисонанс – гріти воду у каструлі, та ще й розраховуватися у два віконечка: за постачання гарячої води і за спожитий газ. Паранормальне стає нормою, тому його вже не помічають.

П’ЯТНИЦЯ, 16 ВЕРЕСНЯ. Починався тиждень гарними новинами про успіхи ЗСУ, та ось дізнаємося про наслідки московитського “гостювання” в Ізюмі. Знову масові захоронення, закатовані люди, серед яких жінки та діти. І ніяка це вже не сенсація, а очікуваний перебіг подій. Захоплені території можна повернути, людей – аж ніяк.
Викидав з хати непотріб, що накопичувався роками, при цьому знайшов артефакти, які вважав втраченими. Такі собі сентиментальні дрібнички: подаровані окуляри, улюблена авторучка, шкарпетки, що загадково зникли ще після 2021-го Нового Року. Побутова археологія – це дуже цікаво і повчально.

СУБОТА, 17 ВЕРЕСНЯ. Показують полонених ерефівців, ті розповідають, як з ними пристойно поводяться тут, як їх надурили чи примусили там і всяке таке “бла-бла-бла”. Вони можуть здаватися цілком адекватними людьми, в тім і головна небезпека. Світ жорстко поділився на людство та “расєю”. Зараз – так, далі – побачимо.

НЕДІЛЯ, 18 ВЕРЕСНЯ. Нікуди не йду, бо дощ. Спілкуюся з друзями, слава мобільному зв’язку. Слухаю про іспанську спеку та океанічну свіжість на нормандському узбережжі. За всіх радію, та сам нікуди звідси не хочу. Додивлюся вже це дурнувате кіно, сидячи на своєму місці.

‘