Рік тому на передовій поліг Заслужений майстер народної творчості Ігор Білевич

Рік тому, в цей день, в бою за наше майбутнє, віддав своє життя Захисник України, Заслужений майстер народної творчості в галузі народного дерево різьблення – Білевич Ігор Володимирович. Кремезний дядько і тонка художня натура, ревний захисник всього українського, творець та популяризатор українського народного мистецтва, носій традицій сіверського дереворізьблення, вчитель для вчителів… Серце болить і тужить за Вами Вчителю! Кожен день згадую Вас, Ви ніби весь час поряд. Я тепер працюю токарем по металу. Згадую як Ви, проектуючи черговий деревообробний верстат – запитували чи не маю я знайомого токаря щоб виточити шпиндель… То зараз, так хочеться поділитися з Вами всим, тим чого вчусь і чим займаюсь, Господи, та я б виточив Вам все на світі, аби тільки Ви жили….

Часто бачу Вас уві сні. Дякую Богу за такі сни.. Але то тільки сни, а на ранок, і протягом дня – хвильою накатують спогади і болюче усвідомлення реальності. Довго я не брався за різьблення: підійду, подивлюсь, згадаю усе – і руки опускаються. Навесні у нас з дружиною народився синочок. Згадую як я колись запитав у Вас як воно, і Ви розповідали яка то радість і велике щастя коли лягаєш на спину і кладеш собі немовля на груди а воно лежить на тобі і ручками та ніжками ворушить… Тепер я Вас розумію.

Прийшов час: з сухенького шматка вільхи я вирізьбив пташку, збалансував її так, як Ви вчили, і – вона ожила, стала ворушитись від найменшого коливання повітря, а як доторкнешся – буде «літати» ще годину. Я повісив її біля ліжечка нашого сина, він не зводить з неї очей. І я, лягаючи спати задивлюсь на пташку, і я не тут – поринаю в спогади, де мирне життя, і ми разом з Вами та іншими майстрами різьбимо скульптури в садочку біля злітно-посадкової смуги аеродрому в Глухові, і чекаємо на приїзд гостей із «Заповідника»…

Стільки всього хотілося б Вам розповісти, а ще більше накопичилось питань, питань «Як жити?», та впевнений, що Ви все бачите.

Низький уклін Вам вчителю за Вашу жертовність, за яскравий приклад мужності, терпіння, працелюбності, рішучої ініціативи у справі відродження, розвитку, становлення всього українського, у справі побудови України!

Я знову поринаю у спогади…

….Йшли через все місто, жваво вели бесіду. Підійшли до двору: там майстерня, поряд гараж і високий, гарний будинок, ще в процесі будівництва. У дворі на ланцюжку бігає песик, охороняючи все довкола, на скільки бачать очі – адже паркан ще не побудований . Ігор Володимирович говорить: “Це Дружок, він може укусити, але не сильно, будь обережним!” Дружок же, вгледівши господаря, “зходить з розуму”, стрибає, крутиться гавкає, радіє з усих сил, падає і котиться бубликом. Вчитель обнімає і гладить песика. Проходимо в майстерню.

Уловлюю запах сухої деревини, липового цвіту, чебрецю, трав’яного чаю. Білі стіни прикрашають витвори народного мистецтва, картини Марії Примаченко, різьблені роботи, відзнаки, фото з президентом України, в кутку образи в рушниках. У першій кімнаті – письмовий стіл, шафа “в стіні” з купою літератури, диванчик, невеличка піч з глечиком на ній. Майстерня нагадувала келію ченця. Доки я оглядав першу кімнату майстерні та полиці з численною літературою, – Ігор Володимирович затопив грубу: живе тепло стрімко розповсюдилось майстернею, і аромат трав’яного чаю заповнив все довкола. З невеличкої колоночки зазвучала Хорея Козацька…

Я з цікавістю все розглядав. Під стелею вгледів дерев’яну пташку на ниточці. Потягнувся, взявши в руку: обтічна форма птахи ніби сама лягла в руку, і випускати її не хотілося. Від цієї пташки, як і від усього в майстерні – йшло тепло. Кожна річ мала своє місце і призначення, кожна річ мала свою історію і походження. Від кожної речі йшло ніби випромінювання любові, котру було вкладено в її виготовлення.

Яка цікава пташка, лаконічна пластична форма з фактурою, залишиною різьбярським інструментом. Ця птаха нагадує щось казкове, щось із старих книжок: простоту, народну мудрість, разом з чимось загадково таємничим. Здавалося, що лишень ми за поріг – і пташка розплющить очі та заспіває.

Підливаючи запашного, ароматного трав’яного чаю, ми вели бесіду, проговоривши чотири години… Я відчував такий спокій, і таку захищеність поряд з вчителем, що йти додому зовсім не хотілось…

Таким було наше знайомство, таким був початок навчання та початок дружби із видатним майстром своєї справи та справжнім Патріотом України – Ігорем Білевичем.

Царство Небесне Вам Вчителю!