Операція “Ескалація”

ПОНЕДІЛОК, 28 ВЕРЕСНЯ. Півдня без світла. Якщо точно: з 11.04 до 17.46. Час провів плідно: прибиравсь у хаті, ремонтував штани і стару ковдру. Якийсь нещирий класик написав би: “Багато читав і думав”. Я не такий. Багато й невправно шив, підсвічуючи налобним ліхтариком – це було. А ось думалось здебільшого про якусь дурню: чи холодною буде зима, чому так тихо зовні, коли вже почнеться? Дочекавсь стрілянини, якогось невиразного вибуху. Подалі від мого будинку бачив навіть увімкнене вуличне освітлення. Значить поки що не критично. Нижня Сироватка без світла півтори доби.

ВІВТОРОК, 29 ВЕРЕСНЯ. Повідомлення про аварійне відключення енергопостачання у Сумах через росіянську атаку. Можете сміятися, але в мене світло було цілий день! Моє приватне життя іноді йде перпендикулярно загальному плину подій. Приймав постриг. Ми з товаришем давно стрижемо один одного “під нуль” його машинкою. Сучасно, стильно, бюджетно. Дякую Богові, що я українець, а не українка! Проходив по місцях падіння КАБів, тих, що минулого тижня. Саме коли спостерігав “оновлений ландшафт” біля Господарського суду, почув нові “бабахи”. Вже вдома дізнався, що один з трьох КАБів влучив по школі. І що ,на щастя, цього разу немає постраждалих. Схоже, що ця війна давно розділилась на окремі потоки: там, на фронті – віртуозний виступ українського “Вівальді” – це не про класичну музику, самі розумієте, – проте по цивільних, беззбройних людях кацапи б’ють завзято і з помітними “успіхами”. Для наших тихих Сум 3-4 КАБи на добу стають нормою.

СЕРЕДА, 30 ВЕРЕСНЯ. Зранку вирубило інтернет. Як затишно без новин! Аби ще не вибухало десь поруч. Словом, 6 КАБів, є поранені, руйнування, пожежа – про все дізнавсь тільки надвечір. Спілкувався з друзями, які вирішили перебути погані часи у Броварах під Києвом. Жаліються: “Цілодобово “червона тривога”, летить просто понад головами і все на Київ, дуже лячно!”. Підбадьорив: “Якщо понад головами – то не зараховується”. “Чорнуватий” гумор, але яке життя, такі й жарти. Медійні коментатори не можуть з’їхати з теми виборів на росії, хоча вже більше тижня минуло. Помітьте, сам я не згадав про тамтешнє “волевиявлення” ані словом, бо ж як сумніватись у перемозі “єдіной росії”?! І чи є про що балакати, як серед призначених “конкурентів” не було супротивників війни з Україною?!

ЧЕТВЕР, 1 ЖОВТНЯ. Вночі вибухнуло і розбудило. КАБ впізнаю вже на слух. Вранці сусідка побачила мене з віником у коридорі: “Що ви ото робите?! Хіба сьогодні можна? Покрова ж! Гріх великий!”. Дійсно, сьогодні велике християнське свято, а я й забув! Та ще й День захисників та захисниць України! До всіляких таких заборон завжди ставивсь легковажно, бо який же це гріх – прибрати-причепурити довкілля?! Але ж послухавсь – де почав – позамітав, а інші господарські дрібниці полишив на потім. Заходив один з реальних захисників, старий друзяка. Відзначили обидва свята разом. Балакали, як воно буде, коли “все оце” закінчиться. Промайнуло у голові: “Аби самому не закінчитись раніше!”. Промовчав, бо я серед земляків не самотній із своїм виключним індивідуалізмом.

П’ЯТНИЦЯ, 2 ЖОВТНЯ. Цілий день вдома. Між справами ознайомився з останнім путінськім “хітом” – “валдайською промовою у маскві”. Фахові аналітики її вже ретельно препарували: відзначили сюрреалістичне бачення ситуації на фронті і таке ж трактування історії початку війни, поіронізували з підтоптаного зовнішнього вигляду персонажа, з усіх цих “кхеканій-меканій”, когнітивних зламів та дебільних жартів. На мене справило враження інше: невгамовна жага вбивати ще і ще. Це в ньому незмінне, непідвладне часу і обставинам, тут він справжній. Україну як таку вже не згадував, ворогом призначив усю Європу гамузом. Втім, не мені давати поради поважним лідерам, своїх справ до біса.

СУБОТА, 3 ЖОВТНЯ. Місто у вихідні підіймає тонус. На Соборній сміються і фотографуються, тут і продаж всіляких сувенірів, і велокур’єри з жовтими баулами розганяють пішоходів. В Арт-дворику розмальовують гарбузи, тут же ж у галереї Бюро Арт відкриття художньої виставки. У самому центрі міста, у стіні магазину – свіжа дірка від дрона, в небі щось гримає. А життя собі йде. Незламність, зухвалість, затятий фаталізм – то майбутні історики хай якось називають.

НЕДІЛЯ, 4 ЖОВТНЯ. Вночі, як ведеться, прилітало, прилітатиме ще. Зараз закінчу щоденник, та піду провітритись. Бувайте й будьмо! Зустрінемось наступного тижня, якщо нічого такого не трапиться.