Олімпійська призерка із Сум відзначає сьогодні День народження

50 подіумів Олени Петрової – саме стільки підкорила їх за свою професіональну кар’єру срібна призерка зимових Олімпійських ігор у Нагано, у якої 24 вересня день народження. За майже 20 років сумчанка пройшла, не рахуючи тренувань, майже 500 медальних кілометрів

Від Шаркана – до Сум
Про Шаркан – районний центр в Удмуртії – до 1998 року мало хто знав. Та коли його уродженка Олена ПЕТРОВА в Нагано завоювала срібну олімпійську медаль, а згодом, коли лижник Максим ВИЛЕГЖАНІН виграв три олімпійські відзнаки такого ґатунку, про це село дізналися в багатьох куточках світу. На той час Олена була вже сумчанкою..
Спершу дівчина займалася лижами разом з подругою, яка захопила Олену цим видом, а своєрідного стимулу додав вчитель фізкультури. Мовляв, не бійся, не святі горшки ліплять, все у тебе вийде.
Заняття дівчата продовжили разом в медучилищі, де опановували фах медсестри.
Тренер Анатолій БОГДАНОВ переконав Олену зайнятися біатлоном, бо відчував, що дівчині під силу, незважаючи на невеликий зріст і вагу, добитися успіхів у новому для неї виді спорту. І не помилився.
Перший екзамен Олена пройшла на чемпіонаті СРСР серед дівчат. Виступила добре. Це була перша перемога 16-річної спортсменки. А як вона хотіла поїхати на юніорську світову першість, але виступ у білоруських Раубічах не склався, як вони з тренером планували.
А чергова поїздка на розіграш Кубка СРСР стала поворотною у спортивній кар’єрі Петрової.
«Пам’ятаю той день, коли вперше побачив Олену. Вона мала стартувати у розіграші Всесоюзного Кубка. Отримала нову екіпіровку. Того ж дня з її номера викрали все, бо вона була на тренуванні. Тренер Олени Анатолій Богданов запропонував мені перспективну біатлоністку. Я її вже знав і бачив, як то кажуть, у ділі, зробив усе, аби вона переїхала до Сум. І через два дні, 4 травня 1990 року, дівчина була вже у місті над Пслом», – згадував тренер Олени Роман БОНДАРУК.
Дівчина пригадує, що приїхала до Сум у 19 років: “Враження – красиве, симпатичне містечко з великою клумбою в центрі міста, де було море красивих троянд. Якби не прижилася в Сумах, залишилася б в Україні однозначно».
Олена стала «динамівкою». Чекати результатів довго не довелося – вона швидко акліматизувалася і стала своєю. А за два роки вже заявила про себе на Спартакіаді України, вигравши дві гонки. Її включили до складу жіночої збірної України.
Попереду були нові випробування. Олена виходила на міжнародну арену.

Точка відліку
Нею стало 17 грудня 1992 року, коли Олена дебютувала у словенській Поклюці на першому етапі розіграшу Кубка світу. Ось що писала 30 грудня «Спортивна газета»: «Українські біатлоністки Олена Петрова і Олена Огурцова (дівоче прізвище О.ЗУБРИЛОВОЇ, яка родом із Шостки – прим. авт.), схоже, зробили неабияку заявку на те, щоб потрапити до елітної групи спортсменок, яких приймають на міжнародних змаганнях безкоштовно. Для цього, виявляється, потрібно кілька разів на етапах чергового розіграшу Кубка світу потрапити до 25 найсильніших. На етапі в Словенії Олена Петрова (Суми) в гонці на 15 км була 11-ю, Олена Огурцова в спринті на 7,5 км – 18-ю».
У дебютному загальному заліку сумчанка посіла 51 місце. А через два сезони вже заявила про себе, вигравши два срібла в естафеті, а згодом – 2 срібла і 4 бронзи. Як показали ці та наступні старти, Олена була командним бійцем, вона завжди виступала на 2 етап.
«До четвертого я перегорала, мені важко було чекати, треба було якомога швидше взяти свій старт, щоб принести команді хороший результат», – згадує Олена Петрова.
Вона доклала неабияких зусиль, аби на чемпіонатах і розіграшах Кубка світу наш квартет, де разом з Оленою виступали наші землячки Олена ЗУБРИЛОВА, Тетяна ВОДОП’ЯНОВА, а також Ніна ЛЕМЕШ, 27 разів підкорював п’єдестали пошани.
Найурожайнішими на медалі для Олени стали два сезони з 1998 по 2000 роки виступів на розіграші КС, де вона напрацювала на 15 нагород різного ґатунку, 11 з яких бронзового карбу і 7 було здобуто в естафетних перегонах. У Рупольдінгу наш квартет виграв єдину золоту медаль. У загальному підсумковому рейтингу розіграшу КС тоді Олена посіла 7 і 9 місця. За підсумками гонок в масстарті Олена посіла 2 місце, поступившись 5 очками росіянці Галині КУКЛЄВІЙ.
Це найкращі досягнення за 10 років виступів Олени Петрової у розіграші КС. А героїнею тих стартів стала Олена Зубрилова. Окрім 7 командних нагород, вона здобула ще аж 18 в індивідуальних дисциплінах. Чи важко було конкурувати з Огурцовою в психологічному плані чи не вибивало це з колії?
СПОГАД О.ПЕТРОВОЇ: “Абсолютно ні. Це мене навіть стимулювало, я не мала ніякого права програвати, адже всі працювали на результат і тягнулися одна за однією. Я намагалася максимально відпрацювати на вогневому рубежі і на хорошій швидкості пройти всю дистанцію”.

Успішно бігала і стріляла сумчанка і на світових першостях. На 8-и ставала медалісткою. Ударним став виступ у Рупольдінгу в 1996 році, де Олена тріумфувала, вигравши срібло в командній гонці і дві бронзи – в індивідуальній гонці і естафеті. Чим відрізняється чемпіонат від Кубка світу?
СПОГАД О. ПЕТРОВОЇ: “Чемпіонат після Олімпійських ігор – це основний старт. Етапи Кубка – це основні контрольні старти для перевірки готовності перед чемпіонатом. Вся увага впродовж року акцентується на нього, і спортсмена виводять через кубки на пік форми”.
Із 34-х подіумів на розіграші КС на 20 сумчанка отримувала бронзові відзнаки. На 7 ЧС виграла 5 срібних і 5 бронзових медалей. Жодного разу їй так і не вдалося стати володаркою золотої медалі. А єдине золото виборола на чемпіонаті Європи у 2004 році в індивідуальній гонці на 15 км. А чому не вдалося взяти медаль найвищого карбу на ЧС?
СПОГАД О. ПЕТРОВОЇ: “Сказати важко. Мабуть, не вистачило десь влучної стрільби, десь швидкості, а десь і везіння. Але я горжуся, що маю медалі ЧС, а золото – мрія кожної спортсменки. Ті нагороди, що маю, – вони гідні золотих, бо далися у напруженому суперництві”.

А сніг кружляв і падав…
Олена була учасницею чотирьох Білих Олімпіад. На дебютній в Ліллехаммері-1994 досвідчена спортсменка стартувала в індивідуальній гонці, але.. не фінішувала. У ході перегонів допустилася прикрої дитячої помилки, переплутавши порядок проходження двох кіл. «У мене є така вада – неуважність. Перед стартом я багато думаю про гонку. Напевне, прослухала тоді, коли нам розповідали про порядок проходження кіл. Перехвилювалася, адже це була моя перша Олімпіада. Я була молодою, без досвіду, боязнь не підвести, а максимально здорово виступити. Не вийшло, на жаль…» – згадує спортсменка.
Реабілітувалася в естафеті, де разом з дівчатами посіла 5 місце.
Чотири роки пролетіли швидко, і Олена увійшла до елітної групи найсильніших «стріляючих» лижниць світу. У японському Нагано-1998 прийшов її зоряний час. 9 лютого увійшов в історію українського спорту окремим рядком, бо на цій Олімпіаді Олена здобула єдину нагороду для України, виступаючи в індивідуальній гонці на 15 км.
Сумчанка фінішувала другою серед 40 гонщиць, поступившись 17,8 секундами болгарці Катерині ДЕФОВСЬКІЙ і випередила володарку 6 олімпійських нагород німкеню Уші ДІЗЛЬ на 8 секунд.
Ось що писали тоді українські газети про сходження сумчанки.
«Независимость»: «Олена із сумського «Динамо» боролася так завзято, що здивувала навіть спеціалістів. Ніжто не передбачав, що зробить виклик фавориткам, дистанцію пройшла на «зубах».
“Відпрацювала, як могла, сказала після фінішу Олена.- Невідомо звідкіля налетіли журналісти з усього світу. Вони бігли прямо через трасу, забувши про заборону. «Україна, гуд, вері гуд!»- кричали репортери. У ці зіркові у її житті миттєвості Лєна була щаслива, але не могла відвести очей від табло. А рядки бігли і бігли. І раптом ми зрозуміли – є перша медаль для України на Олімпійських іграх!»
Із інтерв’ю Олени ТЕТРОВОЇ спецкору «Спортивної газети» відразу після гонки.
-Який момент був найважчим під час гонки?
-Після останнього рубежу, коли тренер кричав: «Відпрацюй, ти йдеш на друге місце». Додати вже нічим не було, сил немає, а треба йти вперед. Я мала терпіти. Майнула думка – невже чотири роки були марними?
– Невже ви не мріяли про медаль?
-Коли ми їхали на Олімпіаду, тренер розповів, що йому наснився сон і він уже знає, якою я буду на Олімпійських іграх. Але не сказав мені про це. Про медаль я, звичайно, мріяла. Але не зухвало, тому що тут багато залежить від стрільби, та й від траси також. Словом, від усього залежало.
-А як ви почувалися напередодні гонки?
-Спала не дуже часто, хвилювалася, час від часу прокидалася. Все думала про дистанцію, уявляла, як акуратно підходжу до вогневого рубежу, як чітко стріляю. Примушувала себе заспокоїтися і засинала знову.
– А де важче було: тут чи в Ліллехаммері?
– Скажу відверто – важче виявилося в Нагано. Там всі вважали «жах, складніше траси не бачили». Тут точно розумію, що насправді складна траса. Та ліллехаммерська тепер здається легкою і приємною.»
З цим успіхом Олену телеграмою привітали президент України, керівництво області, тренери і спортсмени.
У Нагано Олена виступала ще в 2 дисциплінах. В естафеті була п’ятою, у спринті показала 11 результат.
– Згадайте, як «обмивали» нагороду?
– Додому наша делегація поверталася «Боїнгом» німецької авіакомпанії «Люфтганза». Екіпаж сердечно вітав з медаллю. Льотчики запросили до своєї кабіни. Навіть за штурвалом літака позволили посидіти. Пригощали шампанським. Та й делегація «обмила» те дороге «срібло» шампанським. Оскільки через свої розміри медаль в склянці не вміщалася, обмивали, як зуміли…
Дорога додому виявилася тривалою. Китайська сторона не дала дозволу на перетин кордону, довелося повертати і летіти через Росію, дозаправлятися у Москві і брати курс на … Франкфурт. І лише звідти пілоти доставили команду до Києва.
На наступних двох Олімпіадах Олена виступала в естафетах, де дівчата посіли 10 і 11 місця. А медаль здобула на той час сумчанка Лілія ЄФРЕМОВА, яка стала бронзовою призеркою у спринті.
Виступ на Олімпіаді-2002 у Федерації біатлону визнали провальним і були зроблені відповідні серйозні оргвисновки. Окрім помітного зменшення фінансування, розформували команду. Тетяна Водоп’янова завершила кар’єру, а Олена Зубрилова переїхала до Білорусії і почала виступати за збірну цієї країни. Петрова залишилася в команді і виступала ще 4 роки, завоювавши для України ще 6 медалей.
«На невдалий виступ вплинуло чимало факторів. Але це вже в історії, не хочеться про це й згадувати. Ця Олімпіада, на жаль, не склалася…» – пригадала спортсменка.

Останню медаль Олена завоювала у 2006 році на європейській першості. Сумський квартет у складі Оксани ЯКОВЛЕВОЇ, Олени Петрової, Віти і Валентини СЕМЕРЕНКО став бронзовим призером в естафеті. Тоді досвідчена біатлоністка і передала символічну естафету новому поколінню спортсменок, які високо нестимуть прапор України на міжнародній арені.
А останній вихід на дистанцію і останній постріл зробила через рік на чемпіонаті світу.
Після завершення виступів на професіональному рівні Олена працювала тренером молодіжної збірної України, а останні 10 років очолює обласне відділення НОКу України.

2021 – 15 років по тому

Чи важко було залишати спорт і розпочинати нову сторінку в житті?
Спогад О. ПЕТРОВОЇ: “Звичайно, важко. Після Олімпіади в Турині я відтягувала час, аби ще зайвий рік побігати. Але рано чи пізно треба було завершувати кар’єру. Я припинила виступ у тому віці, в якому це роблять більшість біатлоністів.
– Як часть сьогодні спогади про Нагано повертають вас на срібну олімпійську трасу?
– Доводиться часто згадувати, адже я голова обласного відділення НОКу України, і ми проводимо чимало заходів в школах і вузах області. Завжди показую ту медаль, яка і повертає мене в лютий 1998 року. Радісно і щемно одночасно.
-У збірній було двоє лідерок, дві Олени – Зубрилова і Петрова. Перша випереджає вас за кількістю нагород.
-Лідерами були не тільки ми з Оленою. І Валя Цербе, і Тетяна Водоп’янова, яка тоді представляла Суми, і Ніна Лемеш, пізніше і Оксана Хвостенко. Команда була сильна. Ми конкурували між собою. Ми тягнулися одна за однією.
-Як ви прокоментуєте виступ наших спортсменів на Олімпіаді в Токіо?
-Виступили вони, вважаю, здорово. Хтось із спортсменів був готовий у 2020, комусь не вистачило року, щоб підтягнутися. Хтось скаже – ну що там, одне золото маємо. Але скажу – всі медалі можна прирівняти до золотої. Молодці! Я рада за наших олімпійців.
-А якої думки про виступ сумчан?
-Для них це перша Олімпіада. Звісно, вони хвилювалися. Я вдячна їм, що вони вибороли ліцензію і потрапили до олімпійської команди. Вони відчули атмосферу свята, конкуренцію, пройшли випробування, і на наступній Олімпіаді їм буде вже набагато легше, матимуть значно кращі результати, будуть знати вже суперників, їхні секрети не так, як на чемпіонатах світу і Європи.
-На вашу думку, чи відповідає спортивна інфраструктура сьогоденню і матеріальне стимулювання наших спортсменів?
-Збірні завжди в центрі уваги – це зрозуміло. Але у нас повинен бути резерв, молодь, яка вже сьогодні повинна фінансуватися заради майбутніх успіхів. Треба працювати на перспективу, а не сьогодні – на сьогодні, до того, як спортсмен перебуває на шляху до олімпійської команди. В цьому плані ми відстаємо.
-У збірній України ви були з першого її дня створення. Як змінився біатлон за цей час?
– Наразі він один з лідерів в Україні. Він фінансується, він частий гість на телеекранах – не так, як у наш час. Хотілося, щоб команда була дружною, які ми свого часу. Це сприятиме успішним виступам.
-А якщо порівняти фінансове стимулювання тоді і зараз – різниця відчутна?
-Не можна й порівнювати. Різні покоління, різні завдання, різна мотивація, а відтак – і різне стимулювання. Тоді ми були біля витоків олімпійського руху в Україні, в державі були значні фінансові труднощі. Великий бонус наразі – помітно зросло фінансування. Тоді ми тренувалися в Україні, а виїжджаючи на міжнародні змагання, старалися конкурувати із суперницями.
– Як скоро в Україні з’вляться нові Петрова, сестри Семеренко, Зубрилова, Дериземля та інші?
-Хотілося б вірити, що сьогодні молодь така, як і ми були, – цілеспрямована, енергійна, з великим бажанням бути найкращими, найсильнішими не лише в області і в Україні, а й у світі. Багато що залежить від керівництва області, самих олімпійців, аби естафета передавалася від покоління до покоління.
-Біатлон на Сумщині, які перспективи його розвитку?
-У нас є хороші тренери і спортсмени, але немає належної навчально-тренувальної бази. За чверть століття мало що змінилося. Я пригадую, як до нас приїздила тренуватися ще молодіжна збірна СРСР. Подивіться, в якому наразі стані лижеролерна траса, стрільбище, про освітлення вже не говорю.
Сумщина – це історично біатлонна область, і не мати сучасної бази – це сміх і гріх. Скільки можна чекати і годувати обіцянками? Чим, скажімо, Суми гірші за тіж Карпати чи Чернігів, де проходять головні всеукраїнські змагання? А колись Суми були лідерами. Втрачаємо від цього багато чого. Сумам потрібен сучасний Центр із зимових видів спорту, який, на жаль, кілька років тому «віддали» Чернігову, наші чиновники не змогли його відстояти. ВІдтепер чимало наших біатлоністів отримали чернігівську прописку. Маємо те, що маємо.
-Тож якою мрією живе Олена Петрова як голова обласного відділення НОКу?
-Аби влада нарешті почула тренерів і спортсменів і відчинила для них двері. Щоб тренер займався своєю справою, а не бігав і клянчив гроші на підготовку, збори, інвентар, а влада була першим помічником. А то виходить так. Як тільки якийсь успіх – вони перші біжать і вітають, щось обіцяють, а потім швидко забувають про це. Щоб увагою і підтримкою були оточені всі види спорту, що розвиваються на Сумщині.
-У багатьох спортсменів є свої забобони. Чи були вони у вас?
-Були різні. Приміром, форма інвентар напередодні старту повинні бути в порядку, чисті, форма випрасована. Все повинно бути, як кажуть, на мазі.
В день старту намагалася менше спілкуватися, сили акумулювала в собі і щоб ніхто не турбував. А після гонки – будь ласка, була веселою, з усіма любила спілкуватися.
– Яку характеристику дали б сьогодні Олені Петровій?
– Я сильно емоційна людина. Коли проводжу заходи, бачу усміхнені обличчя, блиск в очах – заряджаюся. А негативні емоції, коли в мене щось не сходиться, якби того я хотіла.
-Порядність, патріотизм, професіоналізм, працелюбність. В якому порядку поставили б ці слова?
-Порядність, професіоналізм, працелюбність і патріотизм.
-Куди б ви хотіли втекти хоча б на кілька днів?
-До мами, сестрички і племінника. У червні я була вдома на маминову ювілеї – їй уже 70. Свою відпустку я не проміняю на відпочинок на морі, я поїду додому.
-Яких рис ви хотіли б позбутися?
-Переживань і хвилювань. Це більше всього мені шкодить. Скільки зайвої енергії доводиться витрачати, хоча знаєш, що в підсумку все буде добре.
– Які у вас наразі стосунки зі спортом?
-Взимку люблю прогулятися на лижах, але в Карпатах, де у складі суддівської бригади обслуговуємо чемпіонат і розіграш Кубка України. Влітку, на жаль, не бігаю, але намагаюся більше швидко ходити по 2-3 години. Скільки багато людей не ходить. А жаль..
– Що для вас Україна, окрім місця проживання?
-Україна свого часу прийняла мене, в Украні я відбулася як спортсменка, з командою добилася висот, про які можна лише мріяти. Завдяки Україні мрія стала реальністю і відкрила нам шлях у світовий біатлон.
-Якби розпочати все спочатку, чи обрала Олена Петрова цей шлях?
– Впевнена – так. Після медучилища переді мною стояло питання- продовжувати вчитися чи обирати спорт. Завдячую своєму першому тренеру, що спорт переміг. Він тоді сказав: ” Ти молода. Все життя у тебе ще попереду. Вчитися ти ще встигнеш. Спорт – це тільки сьогодні, доки є сили і бажання, можливості і доки ти ще комусь потрібна”. Тоді у мене була мрія – отримати посвідчення «Майстер спорту СРСР». Про високі досягнення і медалі в спорті мріють мільйони юнаків і дівчат, а дістаються вони одиницям. Я ні про що не шкодую. Є олімпійська медаль, про яку я мріяла, виступаючи на професіональному рівні.
Олена ПЕТРОВА народилася 24 вересня 1972 року. Заслужений майстер спорту України з біатлону. За національну жіночу збірну виступала впродовж 1992-2007 років. Срібна призерка зимової Олімпіади-1998. 10-разова призерка чемпіонатів світу і 5-разова – європейських першостей. Учасниця 15 розіграшів Кубка світу, де провела 219 гонок. 83 рази входила до ТОП-10, з яких 34 рази ставала призеркою в особистих і командних перегонах.
Працювала тренером молодіжної збірної України. Наразі – голова обласного відділення НОКу України. Нагороджена орденом «За заслуги» 3 ступеня. Удостоєна звання «Почесний громадянин Сум». За вагомий внесок у розвиток і пропаганду олімпійського руху отримала «Почесну відзнаку НОК». Входить до «Золотої десятки біатлону України».

ТОП-10 особистих результатів в кар’єрі
1996 – ЧС – 3 місце – індивідуальна гонка.
1998 – ОІ – 2 – індивідуальга гонка.
1999 – КС – 2 других місця – спринт і масстарт, 3 – масстарт.
2000 – КС – 3 місця – спринт і двчі – масстарти.
2003 – ЧС – ЧС – 2 – спринт.
2004 – ЧС – 3 – індивідуальна гонка.

Григорій Рева, Панорама, №38