Очільник сумського “Феніксу”: журналіст, блогер та мандрівник

Він будив Білопілля. Журналіст. Блогер. Мандрівник. Організатор та очільник спортивного клубу для людей з інвалідністю “Фенікс”. Організатор та ідейний натхненник багатьох всеукраїнських та міжнародних зустрічей та змагань. Підкорювач Говерли. Це все про Олександра Грінку. Я дуже поважаю Олександра, якого знаю вже багато років, за його оптимізм, незламність духу, ерудицію, почуття гумору та за багато інших якостей.
Ще зі школи Сашко, який народився та виріс у Білопіллі, мріяв стати навіть не спортивним журналістом, а спортивним коментатором. Каже, дивився разом з батьком футбольні, хокейні матчі, слухав, як коментують ці події “метри” спортивного репортажу, вів щоденники. Писати почав вже у старших класах школи. У районній газеті “Радянська правда” регулярно публікувалися матеріали тоді ще Сашка Грінки — і не тільки про спорт, а й про шкільне життя, різні цікаві події. А кілька матеріалів було опубліковано навіть у “Спортивній газеті”. До речі, на свій перший футбольний матч команд майстрів Сашко потрапив ще в молодших класах. Говорить, що добре запам’ятав, що це був поєдинок у Харкові між місцевим “Металістом” та дніпропетровським “Дніпром” у рамках вищої ліги чемпіонату СРСР. Гості тоді перемогли з рахунком 2:0. З тих пір Олександр побував на величезній кількості матчів найрізноманітнішого масштабу — аж до фіналів чемпіонату Європи та Ліги чемпіонів.
В 1989 році Олександр вступив на заочне відділення Київського державного університету імені Шевченка, на факультет журналістики. Вступні іспити склав на четвірки та п’ятірки, тож був зарахований до універститету — а конкурс того року складав п’ять чоловік на одне місце. Вступивши до універу, Олександр став також працювати, тепер уже офіційно, у відділі місцевого радіомовлення газети “Радянська правда” – тоді такі відділи були у кожній районній газеті. Тож багато жителів Білопілля, які зранку готувалися йти на роботу, до цих пір пам’ятають бадьорі вранішні слова: “Говорить Білопілля. Вас вітають Олександр Грінка та Ніна Подобрій”. Попрацювавши в рідному місті кілька років, Олександр отримав запрошення від обласного “Червоного променя”, де тоді зібрався міцний професійний колектив. Та й саме видання на той час було солідною обласною молодіжною газетою. Та потім часи змінилися – “Червоний промінь” не витримав конкуренції, і Олександр перейшов до новоствореної газети “Суми і сумчани”. Там швидко пройшов шлях від кореспондента до головного редактора. Часи були непрості — область та місто очолювали тоді такі одіозні фігури, як Володимир ЩЕРБАНЬ та Володимир ОМЕЛЬЧЕНКО. Бувало всього, доходило до викликів та погроз, бо матеріали публікувалися актуальні та гострі, а це багатьом з владної верхівки не подобалося. Тож зрештою Олександра звільнили з посади. Тоді в його в житті й з’явилася “Панорама”, в якій працює же багато років. Свого часу Олександр чимало співпрацював й з іншими виданнями — писав для “Українського футболу”, “Независимости”, був власним кореспондентом газети “Україна молода”, працював на радіо, телебаченні. Тож, як бачимо, досвід у нашого героя величезний. Олександр пише не лише на спортивні теми — його матеріали на історичну тематику завжди викликають великий інтерес читачів. До речі, коли Олександр працював ще в “Червоному промені”, то налагодив зв’язки з прес-службами збірної України та київського “Динамо”, тож саме це видання першим в області стало регулярно отримувати акредитації на матчі збірної та “Динамо” і висвітлювати ці поєдинки, як то кажуть, “з перших вуст”.
Зараз, за словами Олександра, багато часу, навіть більше, ніж журналістика, займає громадська робота. Це й не дивно, адже він — організатор спортивного клубу інвалідів “Фенікс”. В 2000 році, коли його створили, цей клуб став першим подібним в Україні. На рахунку Олександра й “Фенікса” – безліч добрих справ. Це й організація зустрічей з провідними спортсменами України та Сумщини, туристичні походи, сплави річками — кожен рік все новими й новими маршрутами, навіть підкорення найвищої вершини України — Говерли (відбулося у дуже важких умовах, коли лютували метіль та завірюха) – та грецького Олімпу. А ще — змагання сильних духом людей, і не тільки всеукраїнського рівня, а й міжнародні. Все це потребує від Олександра енергії та сили, яких йому не позичати. Тож все й вдається. Сподіваємось, так буде й надалі. Олександр говорить, що саме спортивна журналістика й надала йому поштовх для організації “Фенікса” та пропаганди спорту серед людей з інвалідністю. А ще дуже дякує всім тим, хто підтримує клуб, надає допомогу. До речі, свого часу Олександр по лінії “Інваспорту” виступав на чемпіонатах України з легкої атлетики, плавання, де неодноразово здобував призові місця. Олександр — людина скромна, тож про ці його досягення знає небагато людей.
Повертаючись до футболу, зазначу, що Олександр побував на багатьох міжнародних матчах та турнірах — на іграх чемпіонату Європи з футболу у Польщі та Україні, чемпіонаті Європи у Франції, фіналі Кубку УЄФА у Стамбулі та Ліги чемпіонів у Києві. Про всі ці події ви, шановні читачі, могли дізнатися з його яскравих та цікавих репортажів на сторінках газети “Панорама”. Є у нього мрія — побувати на чемпіонаті світу з футболу. На наступному, мабуть, побувати не вдасться, бо пройде далеченько — аж у Катарі, а там далі буде видно.
Міцний тил Олександру забезпечує його сім’я. Дружина, як він говорить, у нього й помічник, й менеджер, й волонтер, й найкращий друг. Старший син вже дорослий, навчається у Сумському педагогічному університеті, прагне самостійності. А менший наступного року лише піде до школи. Журналістські досягнення Олександра неодноразово були відзначені різноманітними призами та нагородами. Зокрема, кілька років тому авторитетне журі на чолі з президентом НОК України Сергієм БУБКОЮ визнало Олександра Грінку найкращим спортивним журналістом року.
Анатолій Поляченко, “Панорама” №23