Незрячі струни на Сумщині

Великий і незвичний кобзар свого часу дивував і зачаровував публіку
У травні виповнилося 120 років з дня народження Єгора МОВЧАНА, відомого українського кобзаря, уродженця Великої Писарівки. Він був від природи музично обдарованою людиною. Як свідчать односельці, весь його рід досить музичний (були серед його представників скрипалі, бубністи, гармоністи і т.д.). Мати, незважаючи на нестатки та тяжку наймитську працю, любила і вміла співати й танцювати (вона померла, коли її Єгорові було всього п’ять років).

Мандри країною
На десятому році життя, перехворівши на віспу, Єгор втратив зір, навчався у харківському музичному інтернаті для незрячих (графині Уварової). Після розпуску інтернату Єгор повернувся до Великої Писарівки і 1909 р. пішов у «науку» до відомого панотця Степана ПАСЮГИ. “Такого кобзаря, як Пасюга, ніколи не було й не буде!” – казав не раз Єгор Хомич. Але у своєму поводженні з учнем він був іноді занадто вимогливим, суворим. Незважаючи на негоду, злу хуртовину, вчитель міг послати малого учня іти в далеке село. Одного разу це призвело до того, що Єгор обморозився, тяжко захворів і кинув навчання. Але, незважаючи на суворе ставлення, Єгор Мовчан все життя високо цінував Пасюгу як учителя.
У віці 15 років Єгор почав самостійно кобзарювати. Часто ходив без поводиря. За часів репресій 1930-х рр. не поїхав на «зліт народних співаків» (інша назва — «Розстріляний з’їзд кобзарів») і врятувався. Сталось це випадково — лише тому, що поводир Єгора зник і не супроводжував його.

З кобзою за плечима незрячий кобзар обійшов сотні сіл, ніс у маси улюблені народом пісні та думи. Був учасником першої республіканської наради кобзарів і лірників в Києві (1939 р.), брав активну участь в роботі утвореного тоді державного ансамблю кобзарів. У 1940 р. був учасником всесоюзної наради народних співців, а за високохудожнє виконання пісень не раз одержував подяки і премії. Відзначення 60-річчя та 90-річчя від дня народження Єгора Мовчана перетворювалося на народне свято пісні і музики.

Його співу і грі аплодували сотні учасників Міжнародного конгресу славістів у Москві. Багатий репертуар кобзаря в записах зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Максима РИЛЬСЬКОГО АН УРСР

Помер Єгор Мовчан у 1968 р. у Пущі-Водиці в Будинку ветерана. У Великій Писарівці встановили пам’ятник кобзарю, а на місці хати, де він народився, – меморіальну плиту.

Голосисті бандури

Єгор Мовчан, як і його вчитель Степан Пасюга, народився і розпочав кобзарювати у с. Велика Писарівка, що колись входило до складу Богодухівського повіту Харківської губернії. У цьому ж селі народився також відомий кобзар Григорій КОЖУШКО. Історики відзначають, що Велика Писарівка здавна була значним осередком народного кобзарського мистецтва на Слобожанщині. Ще в другій половині XVIIІ ст. тут заснували притулок сліпих бандуристів.

«Пам’ятаю, яке враження справила на Єгора Мовчана розповідь про те, що мною зібрано кілька рідкісних зразків давніх бандур, – згадував його побратим Георгій ТКАЧЕНКО. – Це настільки зацікавило кобзаря, що він тривалий час ні про що інше не хотів і наче й не міг говорити, як тільки про ті бандури, їх особливості, походження і т.д. Він з особливою вдячністю згадував діда-столяра, який, виготовивши для Є.Мовчана бандуру, відмовився брати за неї плату. Лише сказав на прощання: “Хай тобі щастить з цієї бандури!” І, як не раз повторював Мовчан, ” з тією бандурою мені справді почало щастить!” З нею він дійшов аж до Харкова і обрав тут собі гарний куточок біля університету.

Єгор Мовчан розповідав мені, та й іншим своїм знайомим, як той майстер виготовляв йому бандуру. Ранньої весни було зрубано в леваді вербу. Для майбутнього інструменту взяли прикореневу частину дерева. Потім деревина цілий рік сушилася – спершу на відкритому повітрі, потім – у сіні, у зерні і, нарешті, у борошні. Зате й інструмент вийшов на славу. “Голосиста була та бандура”,- казав кобзар».

Коли відзначалося 60-річчя від дня народження Єгора Мовчана, Максим Рильський подарував кобзареві сучасну бандуру, яку виготовив майстер з Черкащини. Наш земляк дуже цінував цей подарунок. Він заповів, щоб після смерті бандуру передали в музей Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

Вріз. Великописарівський осередок народних співців входить до широко відомої харківської школи кобзарів (іноді її називають “харківською” або “зіньківською наукою”).

Фото 1. Сильний і мудрий. У Єгора Мовчана була своя харизма і стиль.

Фото 2. Дует творців. Єгор Мовчан зі своїм колегою – архітектором, художником і кобзарем Георгієм Ткаченком. 1966 р.

Досьє. Єгор Хомич Мовчан. (1898–1968). Учасник Першої республіканської наради кобзарів і лірників, брав активну участь в роботі ансамблю кобзарів. Був учасником Всесоюзної наради народних співців у Москві. Виступав в інститутах Академії наук, університеті, у клубі Спілки письменників та по радіо.

У повоєнний час продовжує свою кобзарську діяльність. Виступав на Всесоюзній нараді з вивчення епосу східних слов’ян (1955 р.), на Четвертому Міжнародному з’їзді славістів у Москві (1958 р.).

В репертуарі Єгора Мовчана було багато народних пісень (історичних, побутових, жартівливих), а також думи: «Невільницький плач», «Про самарських братів».
Григорій Санич, “Панорама” №24