Недосконалість світу задовбала!

ПОНЕДІЛОК, 17 БЕРЕЗНЯ. День починається з незрозумілих коментарів про події там, у великому світі, куди тебе не запрошують. Слухаю коментарі і прогнози щодо телефонних дзвінків, постів у твітері, заяв у вузьких колах, а сам займаюсь примітивними речами, що цей світ точно не змінять. Зашити нарешті старий светр! Ну не зашити, так хоч замаскувати найпомітніші дірки. На такому примітивному згасають пристрасті і настає ментальний штиль. Потім – посуд. Не залишити жодної тарілки, яка б не сяяла, реанімувати спалену каструлю. І нарешті зібрати всі непотрібні папірці, ганчірки, пляшки, упаковки та винести геть. Від смітника не поспішати, погнати свій організм на прогулянку вулицями рідного міста. Якщо не побачив нічого нового – то вже добре. Проте повертаєшся у покращене середовище зі спокоєм, а світ якось сам вдосконалиться.

ВІВТОРОК, 18 БЕРЕЗНЯ. Похмуро, холодно, вітер. Рано законсервував зимові берці – погана прикмета на погоду. Зустрічаю людей у зимових, “дутих” куртках, з-під яких епатуюче стирчать шорти. Гордий незакомплексованістю земляків, але сам так не можу. Вже… Ближче до ночі – вибух. Виявляється, вдарили по лікарні – це найулюбленіша група цілей для росіянців. Знаю людей, які особисто зустрічали БПЛА у власному помешканні, тому приблизно уявляю ту лікарню. Зокрема – людей, які не здатні втекти звідти своїми ногами.

СЕРЕДА, 19 БЕРЕЗНЯ. Добрі новини – повернулись з полону наші люди. Не всі, звичайно, але ще одна група – 175 воїнів. Воно радісно, але на хлопців, як то кажуть, страшно дивитись. Ті росіянці, яких показують, виглядають справжнісінькими. Про зустріч полонених слухаю в кав’ярні з чебуреком і чаєм – гарні новини слід закусювати. Поруч компанія широкопиких чоловіків з відповідним жіночим контингентом. Роблять життєрадісні “селфі”, але мимоволі підслухав – їм також непереливки живеться в цьому світі. Жаліються одне одному на якісь непорозуміння з партнерами, шалені ціни, дурні закони, здоров’я та поведінку батьків та дітей. Словом, недосконалість світу задовбала!

ЧЕТВЕР, 20 БЕРЕЗНЯ. Парк “Казка”. На невеликому “п’ятачку” незвичайне скупчення досить збудженого населення. На борту трейлера, чи то фури, що є епіцентром подій, читаю знайоме слово food. Ага, значить харчі, мабуть, чергова гуманітарна роздача. Подивився з пагорба – це не натовп, а дві сформовані черги. Виявляється, одна – по талончики, а друга, вже з тими талончиками – по той гуманітарний food. Поводяться люди спокійно, але уважно – жодної живої істоти поза чергою! Намагання наблизитись сприймають підозрою, пильнують, мов прикордонники. Ці люди різні. Є тут такі, хто за мить залишився без житла, майна, навіть зайвого одягу. Та більшість присутніх виглядає досить пристойно принаймні не нужденно. Тут – кожен по своє і про своє.

П’ЯТНИЦЯ, 21 БЕРЕЗНЯ. У магазині, стоячи в черзі, чую вибухи. Воно вже не новина, але цього разу якось дуже виразно. Важко оцінити, чи це дуже близько, чи далі, але потужно. Дівчата після трьохсекундної мовчанки чомусь згадують налоговиків, які “тільки ходять і штрафи виписують”. Трактую такий “потік свідомості” як наслідок чергового міністресу. Вже пізніше дізнавсь про збиття “шахедів”, мабуть, це ми й почули в центрі Сум. Водночас – бомби по Краснопільсьій громаді.

СУБОТА, 22 БЕРЕЗНЯ. Сирени, вибухи, розмови про перемир’я, яке, мовляв, вже ось-ось-ось. Не зустрічав жодної людини, яка б вірила у близьке закінчення війни. Вірять у божу милість, в розташування зірок, більш прагматичні – в ЗСУ.

НЕДІЛЯ, 23 БЕРЕЗНЯ. Закінчую тиждень такими ж нехитрими вправами, з яких починав – впорядкування того, що для цього доступне. Ремонтую кросівки, сподіваюсь на прихід літа.