Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

“Небо сере” над Сумами

92

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 20 ЧЕРВНЯ. Задуха. На термометр не дивлюся, бо зараз скрізь самі фейки. Довіряю власному відчуттю реальності. Воно підказує, що краще провести день, сидячи в річці. Псел і Чешка працюють без вихідних, людей на березі не менше, ніж минулого року. Такий собі парад панамок, “бермуд”, тату, черев, та, вибачаюсь, сідниць. Промайнуло майже кримінальне: “Ще не вмерли… Навіть погладшали”. Поменшало музики, а може мені лише так здається. Найспекотніші години просидів у воді, розмовляв з випадковими знайомими про путіна, Токаєва, західну зброю для ЗСУ. Про те, що Європа бреше “культурно”, дозовано, а путін не бреше, тільки коли не розтуляє рота. На перебіг подій наші висновки впливають не дуже, але балачки – то якась розрада.

ВІВТОРОК, 21 ЧЕРВНЯ. Сонцестояння. Крім того – Всесвітній день гуманізму, про який дізнався випадково. На честь цього перечитав всі новини за минулий тиждень щодо того, скільки всього прилетіло з ближньої ерефії тільки по Сумщині і Сумах. Вражень вистачило. Сам вчинив гуманне: велетенську муху, що раптово залетіла до хати, не вбив, а лише вигнав геть. З попередженням, що не завжди буваю такий толерантний. На жаль, не з усякими зайдами таким чином можна вичерпати питання. На дачі годував котів. Вони без громадянства і документів, теж біженці. Але вперті і наполегливі до нахабства. Ще одна гуманітарна акція, та вже без мене. Литва разом із ЄС взяли у полон калінінградську область ерефії, тобто сонячну Кьонігсбергщину. Юридично обґрунтовано. І куди її оце тепер? Там же ж усе розвалено!. Якщо німцям не треба, так згодом можна буде виміняти на Крим.

СЕРЕДА, 22 ЧЕРВНЯ. Лихо мені, лихо! Тютюн і гроші скінчилися одномоментно. А тут статтю писати треба. Без отруйного диму це є порушенням технології, яке може вплинути на якість. Умовляю себе, наводжу аргументи, мовляв, люди і не такого бували позбавлені, але робили те, що треба. Он Мересьєв йти не міг, так рачкував і не здався, Павлік Морозов рідного батька не пожалів заради правди, в Санкт-Лєнінграді у людей не тільки тютюну, а й хліба не було, а німцям не здались. Дарма. Кинув писати, пішов позичати гроші.

ЧЕТВЕР, 23 ЧЕРВНЯ. “Небо сере!” – сказав маленький хлопчик, який тільки опановує українську мову. Дуже влучно. Погода така, наче повернулась глибока застаріла осінь. Дуже кумедно виглядають люди в теплих пуховиках, накинутих на майже голе тіло зверху і шортах, або тих штанцях, які трохи нижче коліна, як їх, бриджі, здається. Майже вступив у ЄС. Зарахований кандидатом. Не сам, звичайно, разом із усіма нами, громадянами України. На сумському базарі тільки про це й теревенять. Ціни не змінились – такі самі жорстокі і хижі.

П’ЯТНИЦЯ, 24 ЧЕРВНЯ. Воно сором, але признаюсь вже: на честь кандидатства в ЄС з приятелем шукали міцний алкогольний напій домашнього виготовлення – бо іншого годі й шукати в цей воєнний час. Знайшли. Ще й нічогенький. Бабця-виробниця на додаток пригостила полуницями. Це мої перші на сезон. Так, ціни в нас не зовсім гуманні, але люди – не “хвашисти”. На базарі бабуся за такий полумисок полуниць стільки проситиме, що ховайся. А якщо хлопці сподобались – так пригостить.

СУБОТА 25 ЧЕРВНЯ. Отримав пенсію і відразу ж забув картку у банкоматі. Роззява! Добре, що хоч якусь готівку отримав.

НЕДІЛЯ, 26 ЧЕРВНЯ. Молода картопля, два ранніх помідорчики, цибулька, петрушка, укропчик, запашна олійка. Про що у щоденнику писати, як не про таку визначну подію? Решта – пусте.