“Небо сере” над Сумами

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 20 ЧЕРВНЯ. Задуха. На термометр не дивлюся, бо зараз скрізь самі фейки. Довіряю власному відчуттю реальності. Воно підказує, що краще провести день, сидячи в річці. Псел і Чешка працюють без вихідних, людей на березі не менше, ніж минулого року. Такий собі парад панамок, “бермуд”, тату, черев, та, вибачаюсь, сідниць. Промайнуло майже кримінальне: “Ще не вмерли… Навіть погладшали”. Поменшало музики, а може мені лише так здається. Найспекотніші години просидів у воді, розмовляв з випадковими знайомими про путіна, Токаєва, західну зброю для ЗСУ. Про те, що Європа бреше “культурно”, дозовано, а путін не бреше, тільки коли не розтуляє рота. На перебіг подій наші висновки впливають не дуже, але балачки – то якась розрада.

ВІВТОРОК, 21 ЧЕРВНЯ. Сонцестояння. Крім того – Всесвітній день гуманізму, про який дізнався випадково. На честь цього перечитав всі новини за минулий тиждень щодо того, скільки всього прилетіло з ближньої ерефії тільки по Сумщині і Сумах. Вражень вистачило. Сам вчинив гуманне: велетенську муху, що раптово залетіла до хати, не вбив, а лише вигнав геть. З попередженням, що не завжди буваю такий толерантний. На жаль, не з усякими зайдами таким чином можна вичерпати питання. На дачі годував котів. Вони без громадянства і документів, теж біженці. Але вперті і наполегливі до нахабства. Ще одна гуманітарна акція, та вже без мене. Литва разом із ЄС взяли у полон калінінградську область ерефії, тобто сонячну Кьонігсбергщину. Юридично обґрунтовано. І куди її оце тепер? Там же ж усе розвалено!. Якщо німцям не треба, так згодом можна буде виміняти на Крим.

СЕРЕДА, 22 ЧЕРВНЯ. Лихо мені, лихо! Тютюн і гроші скінчилися одномоментно. А тут статтю писати треба. Без отруйного диму це є порушенням технології, яке може вплинути на якість. Умовляю себе, наводжу аргументи, мовляв, люди і не такого бували позбавлені, але робили те, що треба. Он Мересьєв йти не міг, так рачкував і не здався, Павлік Морозов рідного батька не пожалів заради правди, в Санкт-Лєнінграді у людей не тільки тютюну, а й хліба не було, а німцям не здались. Дарма. Кинув писати, пішов позичати гроші.

ЧЕТВЕР, 23 ЧЕРВНЯ. “Небо сере!” – сказав маленький хлопчик, який тільки опановує українську мову. Дуже влучно. Погода така, наче повернулась глибока застаріла осінь. Дуже кумедно виглядають люди в теплих пуховиках, накинутих на майже голе тіло зверху і шортах, або тих штанцях, які трохи нижче коліна, як їх, бриджі, здається. Майже вступив у ЄС. Зарахований кандидатом. Не сам, звичайно, разом із усіма нами, громадянами України. На сумському базарі тільки про це й теревенять. Ціни не змінились – такі самі жорстокі і хижі.

П’ЯТНИЦЯ, 24 ЧЕРВНЯ. Воно сором, але признаюсь вже: на честь кандидатства в ЄС з приятелем шукали міцний алкогольний напій домашнього виготовлення – бо іншого годі й шукати в цей воєнний час. Знайшли. Ще й нічогенький. Бабця-виробниця на додаток пригостила полуницями. Це мої перші на сезон. Так, ціни в нас не зовсім гуманні, але люди – не “хвашисти”. На базарі бабуся за такий полумисок полуниць стільки проситиме, що ховайся. А якщо хлопці сподобались – так пригостить.

СУБОТА 25 ЧЕРВНЯ. Отримав пенсію і відразу ж забув картку у банкоматі. Роззява! Добре, що хоч якусь готівку отримав.

НЕДІЛЯ, 26 ЧЕРВНЯ. Молода картопля, два ранніх помідорчики, цибулька, петрушка, укропчик, запашна олійка. Про що у щоденнику писати, як не про таку визначну подію? Решта – пусте.