Небезпечний літак президента

Ситуація навколо України змінюється, часом – не на нашу користь. Часи, коли українським політикам (читай, Володимиру Зеленському) вибачали будь-який тон та будь-який закид у бік партнерів, минули. Партнери мають власні політичні інтереси, західні бізнесмени не хочуть втрачати статки, російська пропаганда активно роз’їдає мозок пересічним громадянам Західної Європи та Північної Америки. З «героя нового світу» Зеленський у Польщі перетворився на невдячного партнера; словаки віддали більшість своїх голосів на парламентських виборах (майже 24%, а якщо врахувати правих, то і усі 30%, тобто третину!) партії, що головним своїм гаслом має припинення допомоги Україні. У США, щоб запобігти технічного фінансового дефолту, принесли у жертву саме допомогу Україні, і Байдену не залишилося нічого іншого, ніж підписати це рішення Сенату і хіба звернутися до нації з промовою про неприпустимість припинення допомоги Україні. І над усім цим нависає густа похмура тінь Дональда Трампа, шанси на перемогу у виборах восени 2024 р. експерти оцінюють досить високо. А Трамп – це не тільки про призупинення допомоги, Трамп – це про вихід США з НАТО, відповідно, про те, що кілька років Європа залишиться сам-на-сам із росією, яка зупиниться лише там, де її зупинять силою. Поміж усіма цими подіями соломинкою надії на допомогу залишається саміт НАТО, що пройде у Вашингтоні влітку 2024 р., і де, за розмовами, Україні можуть надати гарантії безпеки та прискореного вступу. Перед цим, напевне, буде зафіксована нова демаркаційна лінія між двома арміями.
Такий сценарій цілком можливий (але зовсім не обов’язковий), зважаючи на те, що відбувається, перш за все, всередині України. Корупційні скандали і низка інших подій (утиски свободи слова, утиски опозиції), розбирати які тут у черговий раз немає жодного бажання, дуже сильно відгукуються за кордоном у різних верствах суспільства, часто дуже непрогнозовано (точніше, росіянами дуже спрогнозовано). Час минає, і українці з нещасних біженців перетворюються для європейців на звиклих сусідів. І далеко не завжди поведінка і манера спілкування цих сусідів подобається або є прийнятною. Бо за кордон поїхали різні люди: з різними звичками, претензіями і баченням світу навколо себе. Далеко не всі знають і розуміють, як правильно поводитися в гостях. І так продукується неприязнь, так продукується неприйняття, змінюється оптика, і чим більше українські політики конфліктують з партнерами, тим гірше пересічні європейці ставитимуться до українців за кордоном, відповідно, тим більше європейців будуть підтримувати скорочення допомоги не тільки біженцям, а й взагалі – всій Україні. Бо ці речі глибоко взаємопов’язані.
Тим часом росія збільшує витрати на армію і на війну на 2024 р. на 63%, масово відкриває заводи по виробництву дронів, продовжує мобілізацію (в тому числі, й на тимчасово окупованих територіях). Не збуваються щось прогнози горезвісних арестовичів про скорий крах імперії. Хоча, може, то й не прогнози були, а звичайна дезінформація? шойгу сказав, що війну (тобто СВО) можливо закінчити і досягти поставлених цілей до 2025-го року. По факту, так воно і виходить, що кацапи зробили ставку на наступний рік. Всього у них досить – і військової техніки, і людей, готових йти на війну, і підтримки населення – не варто сподіватися, що там щось зміниться всередині найближчим часом. А чого не досить, таємно дадуть Іран, Китай, Північна Корея, а якщо немає, знайдуться бажаючі заробити брудні гроші і перепродати через Грузію, Вірменію чи Казахстан потрібні компоненти для зброї. І коли, за думкою москалів, українська армія виснажиться і втратить людський потенціал, вони спробують знову захопити значні території, в тому числі, Харків, Суми і Київ.
Але не лише за допомогою зброї та війни хочуть кацапи нас здолати. На тлі влади, довіра до якої похитнулася (більшої мірою стосується ВР, ніж президента поки що. Поки що), бачу, як розганяють російські боти фейки водночас (буквально одним блоком!) про Зеленського та Порошенка, закликають до спротиву тощо. На тлі розмов про майбутні вибори – тривожний сигнал, який підбурює суспільство до непокори та активних дій проти влади, сіє розбрат. Що найприкріше – всі ці закиди мають під собою часто реальний ґрунт.
До речі, на днях ДБР повідомило, що у підривах військових складів у 2014-2015 рр. винні не українські військові – начебто розкрадачі боєприпасів, а російські диверсанти. Навіть не Порошенко, уявляєте. І Свинарчуків виправдали. І «Роттердам плюс», схоже на те, що робоча і законна бізнес-оборудка. А тут якраз «прилетіла» про президентський літак новина. Виявляється, цей літак (той самий, який Зеленський-кандидат у президенти обіцяв продати, а гроші роздати дітям-сиротам) у лютому 2022 р. перебазували до Польщі. Ні, «Мрію» не перебазували, як і всі інші літаки з-під Гостомеля, наприклад, звідти навпаки, зняли всі регулярні підрозділи напередодні вторгнення і перекинули на схід. А потім у тому літаку за півмільйона гривень встановили всілякі розважальні штучки. Нове покриття, килими, обшивку крісел. А дітей-сиріт із сиротинців під обстрілами вивозили 24-25 лютого волонтери… Мені здається, щось тут не так.
І я не знаю, який може бути вихід. Можливо, не все так погано, а навпаки, але сума заяв і подій говорять до мене про зворотне. Єдине, що залишається незмінним і що дає надію на перемогу – мужність і жертовність тих, хто зі зброєю в руках щоденно й щонічно виборює кожен квадратний метр української землі. Бачив нещодавно відео: танкісти тільки повернулися з вдалого виходу, журналіст запитує у дядька: «Скільки Вам років?» . «П’ятдесят дев’ять», – відповідає танкіст. «А чого у Вас руки трусяться?!», – задає дурнувате запитання журналіст. «Адреналін…». «А Вам подобається те, що Ви робите?», – не вгамовується журналіст. «А у мене є вибір?», – спокійно відповідає дядько.
І правда в тому, що вибору немає ні в кого. Існує лише невідворотна необхідність.
Попри все, будемо сподіватися, що хитнувшись, українська влада втримається на ногах. Єдине прохання – не варто «тестувати президентську форму правління», за законом Україна – парламентсько-президентська, то залиште в спокої Конституцію. Бо один (янукович) уже спробував, закінчилося не дуже. А нам ще кремль палити. Бо четвертий рейх мусить бути зруйнований.