Не злякалися, але зробилися зліші

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 10 ЖОВТНЯ. Ранок здавався звичайним, але приблизно о 10.00 почалось щось паранормальне. Світло, обидві води – холодна і тепленька – зникли разом, немов від однієї кнопки. Поліз до інтернету, бо куди ж ще лізти по інформацію. Не працює універсальний інформатор. Мобільний зв’язок є, то й добре, але ж телефон майже розряджений. Через друзів-знайомих встиг дізнатися, що так по всьому місту. Не панічно, але справи кепські. Самовдоволено оглядаю запаси води – пластикові пляшки вишикувались на підвіконні ще з літа – аварійні ситуації навчили.

О 13.00 все відновилося, як за командою. До інтернету! Виявляється, що русня казиться через Керченський міст, точніше, сказився один, найголовніший. Масовані обстріли, карта України вся червона від позначок вибухів. Сумам вкотре щастить – стоїть місто. Принаймні, судячи з того, що бачу і чую на власній вулиці. Місцеві офіційні сайти мовчать. Найсвіжіші новини – про відновлення маскового режиму. Увечері дізнався дещо про влучання. Цілили по всій Україні, в Києві влучили у дитячий майданчик, скляний пішохідний місточок встояв. Пожартувати б з цього, але ж і люди загинули. Жертви ще не підрахували.

ВІВТОРОК, 11 ЖОВТНЯ. Прокинулися місцеві ЗМІ. Для Сум наслідки ракетної істерики русні насправді не критичні. По Курському проспекту затримався чи уповільнився рух тролейбусів – недостатня потужність енергомережі. Зробили таки хоч якусь шкоду росіяни!

СЕРЕДА, 12 ЖОВТНЯ. Франко-український діалог з біженцями по Вайберу: «Держись! Что там в городе? – В моем ничего страшного. А в твоем?» Перебуваючи між людей, прислухаюсь до загального настрою. Здається, не злякалися, тільки зліші зробилися. У мене особисто чотири рази запитали: “Коли закінчаться ракети?” Знайшли експерта!

ЧЕТВЕР, 13 ЖОВТНЯ. Готуюся до опалювального сезону, ремонтую светри і теплі шкарпетки. В хаті сутінки, навіть вдень, навіть із ввімкнутим світлом. Не можу впоратись з голкою-ниткою, хоч сядь та й плач! Але літери ще бачу, навіть написати щось можу, тобто є сенс тягти далі. Щось мінорно сьогодні починається життя. росіянців треба привітати, бо їх нарешті офіційно призначили терористами. На світовому рівні, навіть тепер папірець з печаткою є! Ой і гальмує ж світова спільнота!

П’ЯТНИЦЯ, 14 ЖОВТНЯ. Покрова. Ще й день Козацтва і захисників та захисниць України!Від офіційних заходів тримався подалі, хоча вони в місті були. Просто сам собі пішов на Центральне кладовище. В мене там теж дехто є на Алеї слави. Потім трошки відсвяткували з друзями, згадували про всілякі дурниці. Наприклад, про те, що Кримський міст, начебто, сам себе підірвав, бо заморився. А всілякі хитромудрі росіянські версії – це внесок до світової конспірології. Настрій у друзів стабільно спокійний. Один, щоправда, не витримав, побіг до військкомату – наказали чекати.

СУБОТА, 15 ЖОВТНЯ. Крадіжка. З магазину вискакує якийсь, біжить просто на мене. Відскочив. А треба було перехопити, бо щось поцупив. Продавчині і касирки дуже на мене образились. Вибачайте, розгубився!

НЕДІЛЯ, 16 ЖОВТНЯ. Вже мерзну, але тримаюсь бадьоро. Не таке ще бувало. І не таке ще буде. А війна закінчиться, навіть знаю, як. Тільки не знаю, коли.