Не будьмо орками, бо ми ще люди!

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 11 ЛИПНЯ. Всі наші новини, на жаль, вже не містять нічого нового. Війна собі йде і це стає буденним фактом. У Сумах люди сидять за столиками з кавою, дітлахи катаються на самокатах, навіть черешня на базарі трішки подешевшала. Та небезпека в повітрі. Постійно, 24 години на добу. Це відчуває кожен.

ВІВТОРОК, 12 ЛИПНЯ. Раптово повернувся холод з дощем. Тільки урочисто пообіцяв собі починати ранок з інтенсивного запливу на Пслі і ось маю! Маю поважну причину трошки більше полінуватися, довше поспати. А що ти вдієш, як воно ось такий форс-мажор! На вулицях світлофори іноді жартують – починають працювати у режимі “потухло-згасло”. Мабуть, щоб тримати водіїв і піших у тонусі. Божевільна “Газель” хотіла мене задавити, але вдало проскочив. Ні, не сьогодні, дорогенька, ще маю справи.

СЕРЕДА, 13 ЛИПНЯ. Через рашистів найпозитивніші плани летять шкереберть. Ще за день чи два перед війною домовлявся відвідати одне лісництво, написати лагідний, світлий матеріал на “зелено-екологічну” тему про висадку нових дерев, охорону лісів. Тоді не судилося – поперлись рашисти. Ось начебто вигнали їх звідти, домовився таки приїхати – знов відбій. Кажуть: “Поки не можна”. Доведеться чекати і сподіватися. Колись таки русня зрозуміє, де їхні кордони. Але є сьогодні й реалізований позитив: добрий приятель, такий собі дерев’яних справ майстер, тобто різьбяр, так ось, цей добродій подарував люльку власного виготовлення. Ні до чого, просто так, щоб приємність зробити. Виявляється, ще можна в житті наскочити на добро без причини й приводу.

ЧЕТВЕР, 14 ЛИПНЯ. Дзвінок з Франції: “Сьогодні національне свято, День Бастилії! В сенсі, її взяття!” В моєї евакуйованої подруги й раніше слова з думками бігали наввипередки, а тепер і поготів. Ось такий паризький репортаж: “Салюти бахкають, мені аж лячно! Над Парижем літачки військові ширяють з кольоровим димом – ну краса! І прапори, скрізь прапори. Серед французьких трапляються і синьо-жовті! Французи нас підтримують”. У нас теж “бахкає”. Ввечері дізнався, що прилетіло по Вінниці. Загиблих ще не підрахували, але відомо про одну вбиту дитину. Першомоментна реакція: вбивати русню, роздерти на шматки всіх підряд. Та розумієш, що так не можна, бо ми не орки. Карати треба тільки винних, але вирахувати й покарати всіх і неодмінно. Мені для розуміння цього знадобилося порахувати до ста. Рідним тієї вбитої дівчинки – їм, мабуть, й до мільйона не вистачить.

П’ЯТНИЦЯ,15 ЛИПНЯ. Отримав гуманітарну харчову допомогу від друзів, тобто знов несподівано перечепився через людське добро. Ділюся “ноу-хау”, як зберегти пельмені, якщо літо, а з двох наявних холодильників не працює жоден. Пельмені, можна й вареники, трошки приварити, тоді вони не позлипаються величезним “колобком”. Потім порціями доварювати і їсти. Порції робити якнайбільші, їсти швидше. Смачно і поживно! Про погане. русня казиться. Сьогодні від них прилетіло по Дніпру.

СУБОТА, 16 ЛИПНЯ. У центрі, біля “МакДональдз” через гучномовець промовляють щось християнське. Якісь люди з журналами та книжками аж під ноги кидаються. У волонтери йдіть! Кажуть, що вони і є волонтери. Дивні діла Божі…

НЕДІЛЯ, 17 ЛИПНЯ. Підсумки тижня: Дніпро, Вінниця. По Сумщині – 140 обстрілів. Мимоволі звірієш, та ми не орки.