Надії, події та дії

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 6 ЧЕРВНЯ. У поштовій скриньці знайшов папірець на 400 тис. грн. Не жартую. Раніше теж таке бувало, але у воєнний час вперше. Все як годиться – і пристойний друк, і код, який, зазвичай, співпадає після того, як його відшкрябаєш, традиційно – жодних вихідних даних, тільки телефонний нумер, який слід набрати, щоб забагатіти. І сусіди отримали таке ж саме запрошення до щастя, і код відшкрябали, і співпав він у всіх. Чи телефонував хто – не знаю, але висновок сумний: війна не є перешкодою ані шахраям, ані дурням. Наші люди найбільш за все бояться двох речей: бути обдуреними і прогавити можливу “халяву”.

ВІВТОРОК, 7 ЧЕРВНЯ. Дуже насичений день щодо обстрілів на кордонах Сумщини з ерефією. Гатять з того боку по найменших селах. Нарахував сім повідомлень з неофіційних джерел, а доба ще не скінчилася. Повний звіт з’явиться тільки завтра. Надіслав повідомлення евакуйованим друзям до Франції, бо вони там дуже жаліються – мовляв, круасани дорогі і побалакати нема з ким. Може мої новини їх підбадьорять, треба ж дбати про земляків.

СЕРЕДА, 8 ЧЕРВНЯ. Кажуть, покращало з міським транспортом. Не помітив. На зупинці купа людей, давно чекають, всі перезнайомились, перебалакали про те та це, про городи, родичів, що виїхали, про русню, що лізе, про ціни, які теж на місці не сидять. Замовкли, медитують, дивлячись у далечінь, чи не їде хто. Нема! Пішов пішки і не пошкодував. Якісь 5 км прогулянки і вдома – так веселіше, ніж стояти і плекати надію. Цього разу дія переважила.

ЧЕТВЕР, 9 ЧЕРВНЯ. Нещодавно писав для газети стислий огляд базарних цін. Там йшлося тільки про продукти першої необхідності. Необхідності другої і третьої черги не чіпав. А ось тепер привернули увагу ціни на такі червневі розкоші як суниці та черешні. Трішки менше сотні, трішки більше – яка різниця, все одно не для таких, як оце я! А буває ж, що першою необхідністю стає таке, без чого, начебто і не помреш, але життя буде вже недосконале. У вас таке бувало?

П’ЯТНИЦЯ, 10 ЧЕРВНЯ. Радію з метеопрогнозів, які знаходжу в інтернеті. Таке розмаїття – обирай, що тобі до душі – будь-яку температуру, спеку чи хмарність. І все у твоєму місті в один і той самий день, тільки сайти різні. Такі прогнози радше схожі на пророцтва, чи на перелік всіх вірогідних можливостей. Дуже нагадує наші зарозумілі балачки про життєві перспективи:”Виграєш мільйон або потрапиш під автівку. Або і те, і те”.

СУБОТА, 11 ЧЕРВНЯ. Був на кладовищі. Поховань захисників України побільшало. Це тільки тут, на Центральному. Зустрів кількох знайомих – рідних і близьких тих бійців. Річ у тому, що про багатьох з них я особисто колись писав, а люди досі пам’ятають ті публікації. Приємно, але тепер про таке недоречно. Люди гинуть щодня, а головний орк тепер грається в Петра І. Тоді Маріуполь – це Батурин! Сюр! Кафка! Скульптури Круазі на могилах Харитоненків замотано якоюсь плівкою та обкладено мішками. Слушно, але від прямого влучання не врятує, якщо щось прилетить. Не військовий об’єкт, кажете? Та їм аби був об’єкт! Вкрасти не можна, так розвалять.

НЕДІЛЯ, 12 ЧЕРВНЯ. Трійця. Біля церкви якісь парафіяни намагалися втягти в дискусію про два конкуруючі патріархати. На церковних канонах не знаюся, тому ледве відкараскався. Маю підозру, що ті, хто був тут, зманеврують і залишаться.

Сьогодні ще “день расеи”. Ну цим навіть не співчуваю, хай самі із себе радіють поки що.